Міжнародний банківський бізнес пов’язаний з оцінкою, управлінням та прийняттям ризиків. Виділяють такі основні види ри-зиків, як юридичний ризик, системний ризик, ризик представниц-тва та репутації, ризик контрагента, ризик ліквідності та операційний ризик. Юридичний ризик виникає тоді, коли банк не може забезпе-чити примусового виконання контракту іншою стороною. Юридичний ризик містить також ризик втрат від неправильно-го оформлення документів контракту, а також від порушення кодексів правил ведення бізнесу й від того, що протилежна сто-рона уклала угоду, не маючи на те достатніх повноважень. За-значений вид ризику найкраще керується через чітку організацію менеджменту в банку, у тому числі забезпечення адекватних юридичних ресурсів. Системний ризик пов’язаний з: 1) сценарієм, коли розпад фірми, сегмента чи ринку системи розрахунків може викликати «ефект доміно» на фінансових рин-ках, руйнуючи одну фінансову інституцію за іншою. Іншими словами, катастрофа однієї фірми може викликати руйнівні про-цеси як окремих сегментів фінансового ринку, так і фінансового ринку в цілому; 2) «кризою довіри» серед інвесторів, що створюють ситуацію неліквідності на ринку. Ризик представництва (агентський ризик) визначається конфліктом інтересів між власниками (кредитною організацією та її акціонерами) і персоналом. Річ у тім, що фахівці, керуючись власним інтересом, можуть приймати рішення, які суперечать основним стратегічним цілям банку. Спричиняється це недостат-ністю стимулів, низькою оплатою праці. Ризик репутації — це ризик виникнення суттєвих негатив-них змін у публічній думці про банк, що може призвести до критичних втрат у залученні грошових ресурсів і клієнтів. Ри-зик репутації може бути обумовлений діями, що створюють по-стійний негативний імідж, який стосується всіх операцій бан-ку, внаслідок чого підривається його репутація на певному ринку. Ризик репутації може виникнути як у результаті дій бан-ку, так і в результаті операцій третьої сторони. Ризик контрагента є різновидом кредитного ризику, який стосується ситуацій поточних фінансових взаємин з партнером. Наприклад, він може виникати при розрахунках за цінними паперами як ризик розрахунків — вірогідності того, що інші учасники ринку не зможуть здійснити розрахунок за угодою, чи ризик того, що клірингова палата не зможе виконати гаран-тій за розрахунками за угодами у зв’язку з невиконанням своїх зобов’язань окремими учасниками. Міжнародний банк повинен давати повноцінну оцінку кредитного ризику контрагентів перед укладанням з ними угод, які мо-жуть бути пов’язані з істотною експозицією втрат. З цією метою він повинен одержати від контрагентів й оцінити такі види інфо-рмації: при початковій кредитній оцінці: а) дані про матеріально значущі фінансові і партнерські відносини контрагента з іншими сторонами; б) конкретні торговельні та інвестиційні стратегії і розпо-діл активів; в) опис операційного процесу, в тому числі процедури оці-нки, обробки і врегулювання угод; г) інформацію про стратегії керування ризиками, процедури ризику-менеджменту, методи виміру ризику; на постійній основі: а) стан рахунка капіталів; б) фінансовий стан; в) схильність до ринкового ризику; г) оцінки ризику ліквідності активів і ризику залучення за-собів для підтримання ліквідності; д) матеріально значущі події. Обсяг, якість і своєчасність наданої інформації мають бути постійно діючими факторами, які враховуються при визначенні обсягів і умов боргових зобов’язань. Банк, який здійснює міжнародні банківські операції, пови-нен здійснювати безупинний моніторинг свого ризику і ризику своїх великих контрагентів на основі використання інтегрованої системи, що включає: • керування ризиком; • регулярні і тверді оцінки ризику ліквідності, що врахо-вують терміни, стабільність і обсяги залучення грошових ре-сурсів, ступінь надійності на забезпечення та потенціал ринко-вих втрат, у тому числі ефект часткової ліквідації ринкових активів; • банк і його великі контрагенти повинні бути готовими на-дати інформацію про методологію й оцінку ринкового ризику, а також ризику ліквідності. Банк повинен забезпечити необхідний рівень кваліфікації і досвіду ризик-менеджерів та їх доступ до аналітичних ресурсів у галузі деривативів та інших фінансових інструментів і до експертних ресурсів, що можуть впливати на ступінь адекватності і роз-витку ризик-менеджменту та його методів. Розширена характеристика ризику ліквідності визначається двома видами ризиків: а) ризиком ліквідності фондування, б) ризиком ліквідності активів. Ризик ліквідності фондування (залу-чення грошових ресурсів) визначається зниженням здатності фінансувати прийняті позиції за угодами, коли настають терміни їхньої ліквідації, покривати грошовими ресурсами грошові вимо-ги контрагентів, а також вимоги забезпечення. На цей ризик впли-вають такі фактори, як тривалість термінів зобов’язань, ступінь забезпеченості надходження джерел фінансування, умови угод з контрагентами, у тому числі умови забезпечення, існування прав на вилучення капіталу, існування ліній кредиту, що не припиня-ються, та диверсифікованість джерел фінансування. Ризик ліквідності активів (цінних паперів як активів) визна-чається здатністю ліквідувати активи на різних сегментах фінан-сового ринку. Цей ризик може набувати різних форм. По-перше, деякі ринки є споконвічно неліквідними чи піддаються регуляр-но станам неліквідності. По-друге, навіть зазвичай ліквідні ри-нки піддаються час від часу шокам неліквідності, у зв’язку зі стресовими політичними чи економічними новинами або не-адекватними діями уряду тієї чи іншої країни. По-третє, банк може мати настільки велику партію активів порівняно з розміра-ми ринку, що при спробі ліквідації цих активів неминуче настає ризик неліквідності. Управління ризиком ліквідності передбачає установлення стратегії банку, ефективний нагляд вищого менеджменту за її проведенням та вимірювання, моніторинг і контроль ризику лік-відності. Стратегія керування ризиком ліквідності встановлює загальний підхід банку до підтримання ліквідності, у тому чи-слі різні кількісні і якісні цілі та формулює конкретну політи-ку стосовно окремих аспектів ліквідності (композиція активів і зобов’язань, підхід до управління ліквідністю в різних валютах і в різних країнах). Менеджмент і персонал банку повинні мати ґрунтовне розуміння того, як інші ризики, зокрема кредитний, ринковий і операційний, впливають на ліквідність і на здійснення стратегії банку щодо керування ризиком ліквідності. Важливу роль в управлінні ризиками ліквідності відіграють інформаційні системи для вимірювання, моніторингу, контролю і формування звітності щодо ризику ліквідності. Ці системи є частиною управлінської інформаційної системи банку і пе-редбачають такі можливості: а) калькулювати ліквідність у всіх валютах, з якими пра-цює банк; б) оцінювати ліквідність протягом майбутнього коротко-строкового і довгострокового періодів; в) використовуватися для аналізу відповідності практики керування ризиком ліквідності, які затверджені стратегією, процедурою, лімітами; г) оцінювати тренд у зміні стану ліквідності; д) перевіряти життєздатність і актуальність основних припу-щень, що лежать в основі керування ризиком ліквідності в банку. Операційний ризик — ризик неналежного функціонування управлінських систем, що призводить до фінансових утрат. Опе-раційний ризик охоплює ризик втрат у зв’язку з порушеннями в системі контролю банку за діяльністю персоналу в галузі облі-ку та за роботою комп’ютерних систем, до яких існує легкий доступ. Операційний ризик містить також ризик людських поми-лок і ризики технічних порушень у функціонуванні систем. Операційний ризик контролюється на основі відповідних управлінських процедур, що включають адекватні облікові ре-гістри, адекватний внутрішній контроль у галузі обліку, сильну функцію внутрішнього аудиту, чіткі ліміти, які встановлюються персоналу, та політику в галузі менеджменту і контролю ризиків. Велику роль відіграє моніторинг операційного ризику. Банк має системи для моніторингу операційного ризику, використовуючи такі індикатори, як обсяг, оборот, випадки затримок, випадки неврегулювання розрахунків, помилки. Банк здійснює моніто-ринг втрат від настання операційного ризику, здійснюючи ана-ліз кожного випадку, опис природи і причин, що призвели в кон-кретній ситуації до реалізації операційного ризику. Операційний ризик вимірюють за окремими факторами ри-зику, використовуючи внутрішньобанківські показники обсягу операцій, оборотів, частки помилок. Зовнішні показники (зни-ження вартості портфеля активів, збільшення спреду, зниження прибутків тощо) звичайно не використовуються, тому що важко пов’язати операційний ризик зі зміною фінансового стану банку. Вимірювання операційного ризику передбачає оцінювання ймовірності втрат і потенційної величини втрат. Методики включають оцінювання за окремими факторами ризику, кожний з яких містить певну величину ймовірності в тім, що настають втрати. Використовується система рейтингів, за якою кількісно (через шкалу рейтингу) оцінюються величина операційного ризику за факторами ризику. Операційний ризик може оцінюватися в розрізі окремих під-розділів, при цьому щодо кожного підрозділу наводять дані рей-тингу, установленого внутрішнім аудитом, дані про величину операцій (обсяг, оборот) і дані про якість ведення операцій (част-ка помилок, волатильність доходів). Порівняльний аналіз підрозділів дає можливість ідентифіку-вати ті з них, що мають вищий операційний ризик. Ризики в комп’ютерних і телекомунікаційних системах у між-народній банківській справі досить різнобічні і можуть включати такі позиції: розкриття неналежної інформації (ризик порушення безпеки системи) і несанкціонований доступ у комп’ютерні системи; помилки і шахрайство (ризик порушення безпеки системи); припинення ведення ділових операцій у зв’язку з пору-шеннями в програмному забезпеченні; невдале планування і введення нових комп’ютерних систем; ризики, пов’язані з кінцевими користувачами персональних комп’ютерів; ризик репутації. Обов’язком менеджменту є адекватний захист банку від цих ризиків. Зокрема, менеджмент зобов’язаний ужити превенти-вних заходів, які спрямовані на запобігання настанню опера-ційного ризику (правильний дизайн системи обробки даних, контроль введення даних, засобів, що охороняють від несанк-ціонованого доступу, система кодів і т.п.). Крім того, менедж-мент обмежує негативний вплив операційного ризику (дублюючі потужності в телекомунікаціях і обчислювальних мережах, плани дій у надзвичайних ситуаціях, процедури розчищення даних у ви-падку помилок, страхування від утрат у разі помилок персоналу, заміни даних і руйнування математичного забезпечення, комп’ютерного і телекомунікаційного устаткування). Отже, зважаючи на те, що висока швидкість технологічних ін-новацій змінює природу і масштаб банківських ризиків, банк по-винен обирати стратегії, які б дозволяли менеджменту відповіда-ти на поточні ризики й адаптуватися до нових. Стратегії ризик-менеджменту мають включати три основні елементи: а) оцінювання ризику, б) установлення обмежень експозиції на ризик, в) моніторинг ризику.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ризики в міжнародній банківський справі» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
