Як уже зазначалося, до інституційних інвесторів відносять юридичних осіб, які активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фінансові активи на професійній основі. До інституційних інвесторів відносять: • пенсійні фонди; • страхові компанії; • інститути колективного інвестування (ІКІ), що, у свою чер-гу, включають інвестиційні компанії (фонди) різних типів, хедж-фонди, довірчі департаменти банків. Найбільшими групами інституційних інвесторів є пенсійні фонди та страхові компанії. У 1998 р. на них припало відповідно 31 і 30 % усіх активів інституційних інвесторів країн ОЕСР . Третє місце за розміром активів посіли інвестиційні компанії (28 %). Серед страхових компаній основною групою з погляду інве-стування є компанії страхування життя, на які припадає близь-ко 80 % активів цієї групи інвесторів. Такі компанії, як правило, інвестують з метою хеджування своїх боргових зобов’язань. Зо-бов’язання компаній визначаються страховими полісами, котрі вони виписують. Компанії страхування життя можуть знизити рі-вень свого ризику шляхом інвестування в активи, що забезпечу-ють більшу дохідність у випадку, якщо покриття страхових полі-сів виявиться дорожчим. Компанії майнового страхування мають у своєму розпоря-дженні кошти для інвестування, оскільки вони здійснюють ви-плати за позовами після того, як буде зібрано страхові премії. Так компанії, як правило, є консервативними щодо ризику. Загальний обсяг страхових премій у країнах ОЕСР у 1998 р. становив 2177 млрд дол., 46 % з яких припадає на США, 33 % — на ЄС, 14 % — на Японію. Трохи більше половини страхових премій отримано від страхування життя, решта — від майнового страхування. Розмір премій на душу населення на кінець 1998 р. у серед-ньому по країнах ОЕСР становив 1816 дол. Перше місце за цим показником посідає США (3357 дол.), друге — Великобританія (3028 дол.), третє — Японія (2334 дол.). У країнах Східної Євро-пи розмір премій менший за середнє значення по групі країн у 11—16 разів (Польща — 114 дол., Угорщина — 114 дол., Чехія — 166 дол. на душу населення). Пенсійні фонди — це державні або приватні фонди (фінансові інститути), в котрі вносяться регулярні пенсійні внески чи обов’язкові відрахування (працівників, корпорацій) і з котрих сплачуються пенсії. Вільні грошові кошти інвестуються у фінан-сові активи з метою отримання доходу. Пенсійні фонди організо-вують корпорації, уряди та профспілки. У ряді країн (США, Великобританія) пенсійні фонди являють собою найважливішу групу інституційних інвесторів. Значне зростання активів пенсійних фондів відбувається за рахунок тих країн, де традиційно розвивалася накопичувальна система пен-сійного забезпечення (funded pension scheme). За цією системою пенсія виплачується за рахунок доходів від фінансових активів, сформованих у минулому за рахунок внесків працівників та/або роботодавців протягом усього періоду зайнятості людини. Такий спосіб фінансування пенсій захищає працівників від банкрутства підприємства або неплатоспроможності держави. Активи пенсій-них фондів країн з накопичувальною системою пенсійного забез-печення на кінець 1998 р. становили: у США — 7162 млрд дол., у Великобританії — 1137 млрд дол., у Канаді — 278 млрд дол. У більшості країн континентальної Європи (за винятком Швейцарії та Нідерландів) головну роль у пенсійному забезпе-ченні традиційно відіграє бюджет. За бюджетною системою пе-нсійного забезпечення (unfunded pension scheme) пенсія виплачу-ється за рахунок поточних податкових надходжень (за рахунок теперішніх працівників). Активи пенсійних фондів країн — прихильників даної системи пенсійного забезпечення на кінець 1998 р. становили: у Німеччині — 70 млрд дол., в Італії — 37 млрд дол., в Іспанії — 11 млрд дол. Причиною нерозвиненості пенсійних фондів у континенталь-ній Європі (за винятком Швейцарії та Нідерландів) є більша соці-альна орієнтованість економіки, що змушувала державу брати на себе функції соціального забезпечення. З ринками, що форму-ються, ситуація зовсім інша: низький рівень розвитку інституцій-них інвесторів (у тому числі пенсійних фондів) тут безпосеред-ньо пов’язаний із недостатнім рівнем розвитку ринку корпоративних цінних паперів. Спільним у цілях основних груп інституційних інвесторів — пенсійних фондів та страхових компаній — є необхідність хе-джування передбачуваних довгострокових зобов’язань. Інвести-ційні стратегії, як правило, передбачають хеджування цих зо-бов’язань облігаціями з різними термінами погашення. Інститути колективного інвестування (ІКІ) особливого роз-витку набули у 1980-ті та 1990-ті роки в США, Великобританії, Канаді, Франції та Нідерландах. Проте перші інститути колективного інвестування з’явилися в Англії та США ще на початку ХХ ст. Розрізняють три організаційно-правові форми інститутів ко-лективного інвестування: акціонерне товариство, довірча компа-нія, контрактна форма організації (без створення юридичної осо-би). Проте будь-яка з форм передбачає існування трьох осіб, що наділені певними повноваженнями: • власник інвестиційного портфеля (він вносить грошові кош-ти, купуючи сертифікати, паї пайової участі або акції); • менеджер (фізична або юридична особа, що зобов’язується управляти сукупним інвестиційним портфелем індивідуальних учасників (акціонерів)); • довірена особа або банк (зобов’язується зберігати активи інвестиційної компанії та обслуговувати її рахунки). Основним типом інститутів колективного інвестування є інве-стиційні компанії (інвестиційні фонди). Вони являють собою фінансових посередників, що залучають грошові кошти інвесто-рів та вкладають їх у цінні папери або інші види фінансових ак-тивів. Інвестиційні компанії у різних країнах називаються по-різному, проте їхня економічна сутність не змінюється та поля-гає в акумуляції заощаджень широких верств населення за раху-нок випуску власних цінних паперів (акцій, паїв, сертифікатів), переданні цих заощаджень професійному керуючому та їх інвес-туванні в різні активи. У США інвестиційні компанії класифікуються відповідно до Закону про інвестиційні компанії від 1940 р. Так, вони можуть бути або пайовими інвестиційними трастами, або так званими керованими інвестиційними компаніями. Пайовий інвестиційний траст (unit investment trust) акуму-лює кошти інвесторів та вкладає їх у фіксований портфель акти-вів, що не змінюється протягом усього терміну дії фонду. Інвес-тиційний траст формується на основі трастового договору, де визначається структура та розмір портфеля активів. Цей тип ІКІ ще називають «некерованим». Трасти випускають власні серти-фікати пайової участі. Решту інвестиційних компаній називають «керованими» через потребу в управлінні, адже цінні папери в їх інвестиційному портфелі постійно купуються та продаються. «Керовані» інвес-тиційні компанії поділяють на: • інвестиційні компанії відкритого типу (open-end investment company) або взаємні фонди (mutual funds) ; • інвестиційні компанії закритого типу (closed-end investment company). Взаємний фонд — це інвестиційний фонд відкритого типу, котрий може постійно випускати додаткові акції, продавати їх ін-весторам та викуповувати (на першу вимогу своїх акціонерів) за вартістю чистих активів . Це означає, що обсяг загальних ресур-сів взаємних фондів заздалегідь не фіксується, а їх акції не коти-руються на фондових біржах. Інвестиційні компанії закритого типу випускають обмеже-ну кількість акцій та не зобов’язуються викуповувати їх у своїх акціонерів. Розмір власних коштів (капіталізація) таких компаній є заздалегідь фіксованим, а їх акції можуть обертатися на фондо-вій біржі. У США переважна більшість інвестиційних компаній є ком-паніями відкритого типу (більше 90 % всіх активів). У Великобританії функціонують два основні типи інститутів колективного інвестування (ІКІ): • пайові фонди або юніт-трасти (unit trust). Це установи, що вкладають свої кошти переважно в цінні папери. Ресурси юніт-трастів складаються з різних паїв, що продаються невеликим ін-весторам та вільно викуповуються за більш низькою ціною. На відміну від пайових інвестиційних трастів США, юніт-трасти Ве-ликобританії можуть бути як з фіксованим (fixed unit trust), так і зі змінним складом інвестиційного портфеля (flexible unit trust); • інвестиційні трасти (investment trust). Якщо юніт-трасти від-носяться до фондів відкритого типу, то інвестиційні трасти явля-ють собою фонди закритого типу. У Франції виділяють три різновиди ІКІ: 1) інвестиційні компанії відкритого типу або взаємні фонди (Societe d`Investissement a Capital Variable, SICAV); 2) інвестиційні компанії закритого типу (Societe d`Investissement a Capital Fixe, SICAF); 3) пайові фонди (Fonds Communs de Placement) та інвестиційні фонди підприємств (Fonds Communs de Placement Enterprise), що з’явилися відповідно у 1979 р. та 1964 р. Найпоширенішим у Франції є інвестиційні компанії відкрито-го типу, SICAV. Контрактні типи інвестиційних компаній найбільш поширені в Австрії, Німеччині та Швейцарії. Форму корпорації з обмеже-ною відповідальністю інвестиційні компанії мають в Італії та Ні-дерландах. Найбільші розміри активів інвестиційних фондів (відкритого та закритого типу) на кінець 1998 р. зафіксовано у: США (5089 млрд дол.), Франції (715 млрд дол.), Люксембурзі (655 млрд дол.) , Німеччині (647 млрд дол.) та Італії (410 млрд дол.). Хедж-фонди (hedge funds) являють собою звичайні інвести-ційні компанії (фонди), що використовують техніку хеджування для обмеження ризику втрат. Зазвичай тут маються на увазі спе-кулятивні фонди, що використовують похідні цінні папери (ф’ючерсні, форвардні контракти) та мають на меті отримання максимального прибутку за будь-яких умов. Зазвичай хедж-фонди існують у формі товариства з обмеже-ною відповідальністю. По суті, хедж-фонд вважається закритим клубом багатих інвесторів через те, що мінімальний розмір інвес-тицій для вступу у фонд коливається від 100 тис. до 5 млн дол. Найбільш поширеним є внесок у розмірі 1 млн дол. За різними оцінками, загальна кількість хедж-фондів у 1998 р. становила від 1200 до 4000, розмір активів — 400 млрд дол.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інституційні інвестори» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
