Радіаційно-небезпечними називають об'єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або такі утворюються в процесі їхнього функціонування. На даний час майже в 30 країнах світу експлуатується близько 450 атомних енергоблоків, з них 46 – у країнах СНД. Їхня загальна потужність становить більше 30 ГВт. Кількість електроенергії, що виробляється атомними електростанціями у світі складає близько 20%, у Європі її частка становить майже 35%. За всю історію атомної енергетики в усьому світі було зареєстровано більше 300 аварійних ситуацій (за винятком СРСР). У СРСР, крім катастрофи на ЧАЕС, інші аварії були не оприлюднені. Найбільш великі викиди РР приводяться в табл. 1. Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існують ще багато різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо зв'язані з видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням і похованням відходів. Небезпечними є чисельні галузі науки і промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючих випромінювань. Це – ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівська оцінка якості технічних виробів та інші. Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали. Радіаційні аварії по масштабах поділяються на 3 типи: локальна аварія – це аварія, радіаційні наслідки якої обмежуються однією будівлею; місцева аварія – радіоактивні речовини не поширюються за межи території АЕС; загальна аварія – аварія, радіаційні наслідки якої поширюються за територію АЕС. Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є: хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії і поширюється за вітром; радіоактивно заражена місцевість; радіоізотопи, що потрапили у нутро організму людини з водою та їжею; комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, термічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефект та ін. Таблиця 1 Викиди радіоактивних речовин, що представляли загрозу для населення Рік, місце Причина Активність, МКu Наслідки 1957, Південний Урал Вибух сховища з високоактивними відходами 20,0 Забруднено 235 тис. км2 території 1957, Англія, Уиндскейл Загоряння графіту під час отжигу й ушкодження ТВЕлів 0,03 Радіоактивна хмара поширилася на північ до Норвегії і на захід до Вени 1945...1989 Зроблено 1820 ядерних вибухів, з них 483 у атмосфері 40,0 по 137Сs і 90Sr Забруднення атмосфери і місцевості по сліду хмари 1964 Аварія супутника з ЯЕУ 70% активності випало в Південній півкулі 1966, Іспанія Розкид ядерного палива двох термоядерних бомб Точні зведення відсутні 1979, США Зрив запобіжної мембрани першого контуру теплоносія 0,043 Викид 22,7 тис. тон забрудненої води, 10% радіоактивних речовин було викинуто в атмосферу 1986, СРСР, Чорнобиль Вибух і пожежа четвертого блоку 50 Непорівнянні з усіма попередніми
Основні тлумачення суті зовнішнього опромінювання наведені раніше, що стосується внутрішнього, то воно розвивається в результаті надходження радіоактивних речовин в організм із повітрям, продуктами харчування і з водою. У перші дні після аварії найбільш небезпечні радіоактивні ізотопи йоду, які накопичуються щитовидною залозою. Через 2…3 місяця після аварії основним агентом внутрішнього опромінення стає радіоактивний цезій, проникнення якого в організм можливо з продуктами харчування. В організм людини можуть потрапити й інші радіоактивні речовини такі як стронцій, плутоній, америцій, уран ... Характер розповсюдження радіоактивних речовин в організмі може бути проілюстрований рис. 2.3. Дослідження показують, що кальцій, стронцій, радій, плутоній в основному накопичуються у кістках; у печінці концентруються церій, лантан, плутоній; рівномірно розподіляються по органах і системам тритій, вуглець, інертні гази, цезій. Радіоактивний йод вибірково накопичується в щитовидній залозі, причому питома активність тканини щитовидної залози може перевищувати активність інших органів у 100...200 разів. Організм людини постійно піддається впливу космічних променів і природних радіоактивних речовин. Вони постійно присутні у повітрі, ґрунті, їжі, у тканинах самого організму. Рівні природного опромінювання від усіх джерел характеризуються еквівалентною дозою величиною порядку 100 мбер за рік, але в окремих районах можуть досягати 1 000 мбер і більше. В сучасних умовах людина зіштовхується з перевищенням цього середнього рівня радіації. Для осіб, що працюють у сфері дії іонізуючого випромінювання, установлені значення гранично допустимої дози (ГДД) на все тіло, яка при тривалому впливі не викликає порушення загального стану, а також функцій кровотворення і відновлення. Вона становить величину 5 бер за рік. Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ) рекомендувала як гранично допустиму дозу (ГДД) одноразового аварійного опромінення 25 бер і професійного хронічного опромінення – до 5 бер за рік. Для населення та персоналу, що не залучається до робіт з РР, ГДД пропонується не більшою 0,5 бер за рік. З метою оцінки віддалених наслідків дії іонізуючого випромінювання в потомстві враховують можливість збільшення частоти мутацій. Доза випромінювання, імовірніше всього, що подвоює частоту мимовільних мутацій, не перевищує 100 бер на покоління. Генетично значимі дози для населення знаходяться в межах 7…55 мбер/рік. При загальному зовнішньому опроміненні людини дозою в 150…400 бер розвивається променева хвороба легкого і середнього ступеня; при дозі 400…600 бер – важка променева хвороба; опромінення в дозі понад 600 рад є абсолютно смертельним, якщо не використовуються заходи профілактики і терапії. Дози 100…1 000 бер приводять до ураження, в основі якого лежить так називаний кістковомозговий механізм розвитку променевої хвороби. Загальне чи локальне опромінення живота дозами 1 000...5 000 бер – кишковий механізм розвитку променевої хвороби з превалюванням токсемії. Наслідком опромінення організму дозами більше 5 000 бер являється розвиток стрімкої форми променевої хвороби. Смерть “під променем” настає, під впливом одноразової дози 20 000 бер і більше. Коли в організм людини потрапляють радіоактивні речовини, відбувається їхня інкорпорація. Небезпека інкорпорації визначається особливостями метаболізму, питомою активністю, шляхами надходження радіоізотопів в організм. Найбільш небезпечними радіоізотопами є такі, що мають великий період напіврозпаду і погано виводяться з організму. До них можна віднести радій-226 (226Rа), плутоній-239 (239Рu), уран-235 (235U). На уражаючий ефект впливає місце депонування радіоізотопів. Діяльність людей на зараженій місцевості значно утруднена через повільний спад радіоактивності. Заходи щодо обмеження опромінення населення регламентуються Нормами радіаційної безпеки НРБ-97. Основні принципи обмеження опромінення населення в умовах радіаційної аварії визначені положеннями Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” від 14. 01.1998 року № 15/98-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-ІІІ, від 26.04.2001 року, ВВР, 2001, №30, ст.139), яким впроваджені: основні дозові межі опромінення населення – 1 мзВ у рік; основні дозові межі опромінення персоналу – 20 мзВ ефективної дози у рік. У випадку виникнення аварії повинні бути прийняті практичні заходи для відновлення контролю над джерелом випромінювання, зведення до мінімуму доз опромінення, кількості осіб, що опромінюються, радіоактивного забруднення навколишнього середовища, економічних і соціальних утрат – при аварії, що викликало за собою радіоактивне забруднення великої території, на підставі прогнозу радіаційної обстановки, установлюється зона радіаційної аварії і здійснюються відповідні заходи щодо зниження рівнів опромінення населення; на пізніших стадіях розвитку аварій, що викликало за собою забруднення великих територій радіоізотопами з великим періодом напіврозпаду, рішення про захисні заходи приймаються з урахуванням сформованої радіаційної обстановки і конкретних соціально-економічних умов. По ступені небезпеки заражену місцевість по сліду викиду РР і поширення радіоактивної хмари поділяють на 5 зон: зону М – зону радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози опромінювання (Рп) на її зовнішньому кордоні становить14 мрад за годину; зону А – зону помірного зараження, Рп на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад за годину; зону Б – зону сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Рп, що становить 1,4 рад за годину і більше; зону В – зону небезпечного зараження – на зовнішньому кордоні Рп = 4,2 рад/год.; зону Г – зону надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Рп не менше 14 рад/год. Визначення зон радіоактивного зараження необхідно для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС; для визначення заходів щодо захисту контингентів людей; кількості потерпілих внаслідок аварії. Відповідно до вищевикладеного навколо АЕС встановлені наступні зони: санітарно-захисна – радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення – 30 км; зона спостереження – 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів. З метою захисту персоналу і населення у випадку аварії на радіаційно-небезпечному об'єкті передбачені наступні заходи: створення автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО); налагодження роботи системи оповіщення персоналу і населення в 30–ти кілометровій зоні; будівництво і готовність захисних споруджень у радіусі 30 км навколо АЕС, а також можливість використання вбудованих протирадіаційних укриттів; визначення переліку населених пунктів і чисельності населення, що підлягає захисту та евакуації із зон можливого радіоактивного зараження; створення запасу медикаментів, засобів індивідуального захисту та інших засобів для захисту населення і забезпечення його життєдіяльності; підготовка населення до дій під час і після аварії; створення на АЕС спеціальних формувань для ліквідації наслідків аварії; прогнозування радіаційної обстановки і її оцінка; організація радіаційної розвідки та контролю опромінювання населення і персоналу; проведення навчань на АЕС і прилягаючій території.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Радіаційно-небезпечні об'єкти» з дисципліни «Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях»
