Особливості реалізації європейської стратегії Республіки Польщі
Майже паралельно із прагненнями РП інтегруватися в НАТО існували прагнення щодо інтеграції в ЄС345. Вже наприкінці 80-х років у Польщі дозрівала ідея повного членства у Спільнотах. У 1990 р. Польща офіційно заявляє про початок переговорного процесу з питання підписання Угоди про асоційоване членство в ЄС. Результатом переговорного процесу стало підписання 16 грудня 1991 р. Угоди про асоційоване членство.
344 Таке бачення висловлював колишній голова МЗС Броніслав Ґеремек в газеті “Rzeczpospolita” з 16.02.1999. 345 Детальніше про перебіг інтеграції з ЄС і ЗЄС див.: Parzymies S. Orientacja europejska w polskiej polityce bezpieczeństwa // Polska polityka bezpieczeństwa 1989–2000 / pod red. R. Kuźniara. – Warszawa: Scholar, 2001. – S. 328–362; Pawlikowska I. Europejska polityka bezpieczeństwa i obrony w koncepcjach bezpieczeństwa państw Europy Srodkowej. – Warszawa: MON. DPO, 2004. – 51 s. 164
У Раді Міністрів РП було створено посаду Повноважного представника уряду з питань євроінтеграції та закордонної допо- моги, а також у межах Угоди – Асоційовану раду, яка складалася з членів польського уряду (на рівні міністрів) та Ради ЄС і Євро- пейської Комісії (ЄК). 4 липня 1992 р. Сейм, а 24 липня Сенат ратифікували Угоду про асоційоване членство. Остаточно угода набула чинності після завершення процесу ратифікації – 1 лютого 1994 р. Цього ж року Польща офіційно подала заявку на вступ до ЄС відповідно до положень Маастрихтського договору. Польща відразу висловила бажання глибшого та постійного політичного діалогу щодо інтеграції, ці тези знайшли своє відображення 11 лютого 1994 р. в меморандумі “Очікування Польщі щодо пришвидшення інтеграції Польщі з ЄС”346. Варто згадати про те, що 1993 р. Польща також набула статусу асоційованого члена Західноєвропейського Союзу. Одним з найважливіших документів 90-х років, що виражали прагнення членства РП в ЄС, є Національна стратегія інтеграції Польщі до ЄС347, затверджена в Раді Міністрів РП в 1997 р. Цей документ доволі детально характеризував стратегію Польщі у всіх основних сферах. Складався він з восьми частин, найважливішою серед яких, в контексті цього дослідження, є части- на IV – “Зовнішня діяльність”, яка презентує стратегію інтеграції Польщі до ЄС в сфері СЗППБ та завдання зовнішньої політики держави. Безпека в ньому визначена як неподільна категорія. Отже, її розуміли як у військовому, так і в економічному контексті. Перший з них (військова безпека) було вже запевнено гарантіями, наданими Польщі з боку держав-членів НАТО. На той час Польща прагнула набуття членства в ЗЄС, що давало б їй можливість брати участь у будівництві Європейської оборонної ідентичності. Натомість член- ство в ЄС забезпечувало б економічну та соціальну безпеку.
346 Parzymies S. Unia Europejska a Europa Środkowa. Polityczne aspekty współpracy. – Warszawa: Polska Fundacja Spraw Międzynarodowych, 1997. – S. 31–33. 347 Narodowa Strategia Integracji / Monitor integracji Europejskiej. – Warszawa: Komitet Integracji Europejskiej, 1997. 165
До найважливіших зовнішніх домовленостей, вкрай необхід- них для реалізації процесу інтеграції, Стратегія зараховувала: · внутрішню реформу союзних структур (приготування розширення на Схід), · розвиток згаданої вже Європейської оборонної ідентичності, · зміцнення співпраці між ЗЄС та ЄС і НАТО, · стабілізацію відносин між ЄС і НАТО та Україною і Росією, · а також пожвавлення активності ЄС щодо ймовірних криз у світі348. В останнє десятиліття ХХ і на початку ХХІ століття інтеграція європейських держав вийшла за межі економічної сфери. ЄС почав виробляти загальні підходи до зв’язків з іншими державами, міжнародної безпеки, регіональних конфліктів тощо. Значне скоро- чення військової присутності США в Європі, трансформація НАТО, зміцнення економічних позицій ЄС спонукали країни-члени цієї переважно економічної організації до формування власної оборонної політики. Нова ситуація “небезпеки” в Європі розгорталася на фоні підсилення прагнення до європейської інтеграції. Прискорення руху до довершення Союзу частково було результатом змін у ширшому середовищі, а також віддзеркалювало ставлення у багатьох євро- пейських країнах до наслідків закінчення холодної війни. Водночас важливим мотивом рішення про створення колективних можли- востей з урегулювання криз було виразне зростання відповідальності Європи за власну безпеку. Усі ці процеси сприяли тому, що в Маастрихтський договір, який трансформував Європейське співтовариство у Європейський Союз, були включені положення про організацію Спільної зовніш- ньої політики і політики безпеки (СЗППБ)349. Крім того, 1999 р. став новим етапом у розвитку цього процесу: у межах СЗППБ було
348 Детальніше: Ebbig P. Integracja Polski z Unią Europejską w zakresie Wspólnej Polityki Zagranicznej i Bezpieczeństwa // Polska w Europie XXI wieku. Wybrane problemy / Praca zbiorowa pod red. T. Wallasa. – Poznań: Wydawnictwo Naukowe Instytutu Nauk Politycznych i Dziennikarstwa, 2002. – S. 61. 349 Див.: Договір про Європейський Союз. Розділ V положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки / Європейський Союз. – К.: Видавництво “Port–Royal”, 1999. – С. 20–29. 166
досягнуто рівня інтеграції, який дав змогу країнам ЄС сформу- лювати пріоритети Спільної європейської політики безпеки й обо- рони (ЄПБО), метою якої є об’єднання зусиль європейських країн у сфері “традиційної” військової безпеки350.
350 Детальніше історію розвитку та умови функціонування СЗППБ та ЄПБО див.: Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі. – Київ: “Основи”,2004. – C. 669–712; Гусаров Ю.А. Европейская политика в области безопесности и обороны // Актуальные проблемы Европы. Европа: смена вех? – 2002. – № 1. – С. 107–120; Довідник НАТО. – Brussels: NATO Office of Information and Press, 2001. – C. 388–401; Ковальова О.О. Спільна зовнішня політика і політика безпеки Європейського Союзу: до і після розширення // Стратегічна панорама. – 2004. – № 2; Ляховскі Ж. Воєнний вимір Європейського Союзу // СІПРІ 2002. Щорічник. Озброєння, розброєння та міжнародна безпека / Пер. з англ./ Стокгольм. міжнар. ін–т досліджень миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О. Разумкова; Ред кол. укр. вид.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. – К.: Заповіт, 2002. – С. 149 – 198; Поляков Л., Сунгуровський М. Європейська безпека: нові загрози – старі відповіді? // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 9. – С. 14–26; Ротфельд А.Д. Європа: народження нової потужної сили // СІПРІ 2001. Щорічник. Озброєння, розброєння та міжнародна безпека. / Пер. з англ./ Стокгольм. міжнар. ін–т досліджень миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О. Разумкова; Ред кол. укр. вид.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. – К.: Заповіт, 2002. – С. 173–222; Федуняк С.Г. Європейські виміри безпеки на пострадянському просторі. Формування інтегрованої безпеки Заходу і Нових незалежних держав. – Чернівці: Рута, 2005. – s.124–135; Chmiel B. Instytucjonalizacja Wspólnej Polityki zagranicznej i Bezpieczeństwa Unii Europejskiej. – Toruń: Wydawnictwo Adam Marszałek, 2003. – 161s; EU Security and Defence policy. The first five years (1999–2004) / Edited by N. Gnesotto. – Paris: Institute for Security Studies,2004. – 298 p; Europejska Polityka Bezpieczeństwa i Obrony: siły na zamiary? // Rocznik strategiczny 2000/2001. – Warszawa: Scholar, 2001. – S. 380–400; Integracja Europejska. Podręcznik akademicki / red. nauk. A. Marszałek. – Warszawa: Polskie Wydawnictwo Ekonomiczne, 2004. – S. 369–383; Jřegensen K.E. Making the CFSP Work // The Institutions of the European Union / Red. J. Peterson, M. Shackleton. – Oxford: Oxford University Press, 2002. – P. 210–232; Parzymies S. Unia Europejska a bezpieczeństwo europejskie i globalne po 11 września 2001 roku // Bezpieczeństwo międzynarodowe czasu przemian / pod. red. R. Kuzniara, Z. Lachowskiego. – Warszawa: PISM, 2003. – S. 361–390; Rynkiewicz S., Harazim A. Wspólna polityka Zagraniczna i Bezpieczeństwa // Integracja europejska wprowadzenie / pod red. M. Perkowski. – Warszawa, 2002. – S. 111–127; Szydłowski A. Rozwój europejskiej polityki bezpieczeństwa i obrony 1998–2004. – Warszawa: Departament Polityki Obronnej MON, 2004. – 47 s; The Politics of European Security / ed. by J. Pilegaard. – Copenhagen: Danish Institute for International Studies, 2004. – 198 p.; Tymanowski J. Polityka 167
У 1998 р. уряд РП ухвалив Національну програму підготовки до членства в ЄС (на 1998–2002 рр.) та 1 вересня передав на розгляд ЄК сім переговорних позицій351. Тоді ж було представлено перего- ворну позицію Польщі щодо СЗППБ. Польська сторона відзначила повну готовність до участі в СЗППБ на момент вступу до ЄС. Водночас наголошувалося, що тогочасна зовнішня політика РП збі- галася з Союзною. До переваг, що виникають з участі РП в СЗППБ, автори позиції зарахували насамперед готовність країни до співу- часті в реалізації східного виміру політики ЄС, а також майбутні вигоди, що можуть виникати із спільної оборонної системи в межах ЄС. Вартим уваги є той факт, що спільна система оборони ЄС розуміється як доповнення гарантій безпеки, які Польща вже має як член НАТО. Тимчасове закриття позиції настало 6 квітня 2000 р. Для кращого розуміння інтеграційної політики Польщі щодо ЄС розглянемо особливості еволюції політики цієї інституції у сфері безпеки та оборони. Розробки щодо ЄПБО просувалися настільки, що на початку 2001 р. на зустрічі в Ніцці Європейська Рада трьом тимчасовим комітетам щодо політико-військових консультацій надала статус постійних. Комітет політики та безпеки (КПБ) (англ. Political and Security Committee – PSC) виконує наглядову роль щодо міжнародних зру- шень та дій, пов’язаних з СЗППБ та ЄПБО; та допоміжну у формуванні зовнішньої політики ЄС, представляючи на прохання Ради ЄС або з власної ініціативи рекомендації (висновки). КПБ має теж провадити моніторинг ухвалених постанов, а отже, набуде важливого значення, коли ЄС матиме власні військові сили, а КПБ
bezpieczeństwa Unii Europejskiej // Bezpieczeństwo Polski w perspektywie członkowstwa w Unii Europejskiej / pod red. K.A Wijtaszczyka. – Warszawa,2002. – S. 13–25.; Unia Europejska wobec wyzwań nowego wieku: terroryzmu, rozszerzenia i konstytucji // Rocznik Strategiczny 2001/2002. – Warszawa: Scholar, 2002. – S. 133–150; Zięba R. Europejska Polityka Bezpieczeństwa i Obrony // Instytucjonalizacja wielostronnej wspólpracy międzynarodowej w Europie / pod red. S. Parzymiesa, R. Zięby. – Warszawa: WN Scholar, 2004. – S. 173–200. 351 Це були наступні позиції: наука і дослідження, телекомунікація і інформаційні технології, освіта і навчання, культура і аудіовізуальна політика, спільна зовнішня політика, промислова політика, малі та середні підприємства. Самі переговорні позиції є таємними. Загалу є доступні тільки стислі перекази (резюме) і синтез переговорних позицій. Вони доступні на інтернет сторінці Комітету Європейської Інтеграції. 168
здійснюватиме “політичний контроль і стратегічне керівництво” військовими відповідями ЄС на кризи. Крім КПБ, постійний статус теж надано Військовому комітету ЄС (ВКЄС) (англ. EU military committee – EUMC) та Військовому штабу (ВШЄС) (англ. EU military staff – EUMS). ВКЄС консультує і надає рекомендації КПБ з усіх військових питань і має право вносити пропозиції. Він також контролює військовий вимір будь- яких військових дій у межах ЄС. ВКЄС керує Військовим штабом, завданням котрого є здійснення військових експертиз і підтримка ЄПБО, сполучної ланки між ВКЄС і військовими засобами, котрі надаватимуть держави-члени352. На засіданнях Європейської Ради у Кельні (03–04.06.1999 р.), Гельсінкі (10–11.12.1999 р.), Марія да Фейра (19–20.06.2000 р.) надавалося дедалі більшого значення бажанню ЄС отримати само- стійність для участі в міжнародній діяльності з урегулювання конфліктів (гуманітарні і рятувальні операції, операції з підтри- манням миру, операції бойових частин щодо подолання конфліктів і встановлення миру), в які не втягувалось би НАТО. Важливим компонентом цих прагнень є розбудова військових можливостей, тобто творення європейських сил швидкого реагування (СШР). Формування СШР базується на добровільному вкладі держав-членів ЄС і асоційованих держав (bottom-up approach). В європейських документах зазначається, що військові одиниці держав-учасниць становитимуть тільки конгломерат (pool of forces) національних утворень, а не європейську армію. Але, на нашу думку, деклару- вання державами згоди на передання своїх військових одиниць і техніки для реалізації спільної мети, по суті, зумовлює створення наднаціональних одиниць353. Паралельно з цим ЄС визначив, спільно з експертами НАТО, військові вимоги до своїх сил реагування (Helsinki Headline Catalogue), або, як їх ще називають, європейські операційні цілі
352 Див.: Додаток 3А. // СІПРІ 2001. Щорічник. Озброєння, розброєння та міжнародна безпека. / Пер. з англ./ Стокгольм. міжнар. ін–т досліджень миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О. Разумкова; Ред кол. укр. вид.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. – К.: Заповіт,2002. – С. 207–224. 353 Тривалий час ЄС спеціалізувався на “м’яких” засобах безпеки, залишаючи “жорсткі” США. Здається, що не відкидаючи з розвитку “м’я- ких” засобів безпеки ЄС прагне розвивати, чи швидше набути також елементи званими “жорсткими” засобами. 169
(European Headline Goals – EHG)354. На їх основі оцінюють придат- ність добровільно наданих одиниць355. Держави-члени (за винятком Данії, яка не бере участі в ЄПБО) та тодішні держави-кандидати до ЄС вже в листопаді 2001 р. задекларували надання в сумі 100 тисяч солдат, близько 447 військових літаків та 115 військових суден. На третій конференції Польща оголосила про надання до європейських сил швидкого реагування 1500 солдат, а в квітні 2004 р. віце-міністр оборони А. Товпік висловив готовність Польщі прийняти керів- ництво над одним з батальйонів СШР356. У квітні 2003 р. завершено роботу над прийнятим Європейською Радою в Ґьотенборгу (15–16 червня 2001 р.) механізмом планування і перегляду сил кризового реагування Союзу, так званого механізму розвитку оборонних можливостей. На третій конференції щодо планування міністри оборони ухвалили документ під назвою Визначення механізмів розвитку оборонних можливостей ЄС (Defining the EU Capabilities Development Mechanism – CDM), в якому детально описуються завдання в цій сфері і їхній зв’язок з НАТО. Серед стратегічних інтересів, котрими керувався ЄС, приймаючи європейські операційні цілі, вважаємо за доцільне виокремити такі: – потребу оборони і розширення європейської спільноти без- пеки за допомогою розбудови сил кризового реагування, а в подальшому – шляхом створенням всередині Союзу спільної обо- ронної політики357;
354 Детальніше див.: Indstrom G. The Headline Goal / The European Union Institute for Security Studies; Szydłowski A. Rozwój europejskiej polityki bezpieczeństwa i obrony 1998–2004. – Warszawa: Departament Polityki Obronnej MON, 2004. – S. 29–32. 355 Ці одиниці зголошувались на трьох конференціях в Брюселі: на першій (Capabilities Commitment Conference) 20–21 листопада 2000 р., другій (Capabilities Improvement Conference) – 19 листопада 2001 р. і третій (Capability Conference) – 19 травня 2003 р. 356 Детальніше див.: Ciupiński A. Perspektywy rozwoju sił antykryzysowych Unii Europejskiej // Bezpieczeństwo państw i narodów w procesie integracji europejskiej / pod red.: W. Śmiałka, J. Tymanowskiego. – Toruń, 2002. – S. 55– 72; Karkoszka A. Poland and the ESDP // The Politics of European Security / Edited by J. Pilegaard. – Copenhagen: Danish Institute for International Studies, 2004.– P. 129–131; 357 Під цим мається на увазі порозуміння щодо цілей спільного використання збройних сил. 170
– більш ефективна і відповідна охорона та пропагування життєво важливих інтересів держав-членів у міжнародних відно- синах; – забезпечення ЄС відповідними оборонними засобами та можливостями на випадок значної редукції сил США, розміщених у Європі. Зусилля спрямовані на розвиток безпеки і оборони ЄС та протидію тероризму358 як основній загрозі, по-перше, прискорили розробку СЗППБ та полегшують переведення ЄПБО у практичну площину; по-друге, зміцнили в країнах ЄС усвідомлення того, що боротьба з загрозою тероризму буде ефективнішою, якщо ґрунтува- тиметься на високому політичному діалозі з тими країнами та регіонами світу, в яких терористи починають діяти. Тут важливо розуміти, значення співпраці ЄС з НАТО. І саму безпеку Європи не можна ототожнювати тільки з ЄС, адже після розширення НАТО та ЄС членами обох організацій стають все більше європейських держав359. Для підтвердження цього на Ніццькому саміті Європейська Рада визначила умови участі країн (не членів ЄС) в операціях під егідою ЄС. Вона запропонувала регулярний “діалог, співпрацю та консультації” між 15 країнами ЄС і 15 європейськими державами не членами ЄС. Кожна європейська країна-член ЄС має призначити представника своєї місії при ЄС та офіцера взаємодії з Військового штабу ЄС. Якщо в операціях під егідою ЄС використовуватимуться ресурси НАТО, то з партнерами проводять консультації, причому європейські країни НАТО, що не належать до ЄС, автоматично отримують право взяти в них участь; в іншому разі консультації проводять заздалегідь, і партнерів можна запросити до участі в них. Після терактів 11 вересня Х. Солана підтвердив, що ЄС “має якнайкраще використати внески країн-кандидатів та союзників по НАТО”360.
358 Про заходи ЄС щодо боротьби з тероризмом дивись підрозділ Ак- туальні загрози та виклики для національної безпеки Республіки Польщі. 359 Див: СІПРІ 2002. Щорічник. Озброєння, розброєння та міжнародна безпека / Пер. з англ./ Стокгольм. міжнар. ін-т досліджень миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О. Разумкова; Ред кол. укр. вид.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. – К.: Заповіт, 2002. – С. 214. 360 Atlantic News. – № 3329. – 17 Oct. 2001. – P.3. 171
Для втілення рішень Ніццького саміту Європейської Ради міністри закордонних справ країн ЄС зустрілися у форматі “п’ят- надцятки” зі своїми колегами з європейських країн НАТО, що не належать до ЄС, і країн, що претендують на членство в ЄС, та у формі “шістки” – європейських країн НАТО, що не належать до ЄС, з метою інформування їх про підсумки Конференції з розгляду зобов’язань зі створення можливостей та Конференції з удоскона- лення можливостей, що відбулися в листопаді 2001 р. Обгово- рювалися цивільні аспекти врегулювання криз, виконання домовле- ностей про консультації та участь, стосунки ЄС і НАТО, навколо- кризові питання тощо. Європейські країни – не члени ЄС призначили своїх представників до КПБ і ВШЄС. Домовленостей було досягнуто і з іншими партнерами, зокрема з Україною (саміт ЄС-Україна, 11 вересня 2001р.), Канадою (саміт ЄС-Канада, 19 ве- ресня 2001р.), Росією (саміт ЄС-Росія, з жовтня 200 1р.). Окремо розглянемо подію, що відбулася 29 квітня 2003 р. в Брюсселі. На зустрічі керівників Франції, Німеччини, Бельгії та Люксембурга було створено автономний щодо Північноатлан- тичного договору оборонний союз – Європейський союз з безпеки та оборони (ЄСБО) (European Security and Defence Union – ESDU), члени якого (подібно як у ст. 5 Вашингтонського договору) зобов’я- зувались надавати взаємну допомогу у разі “загроз будь-якого виду”. Союз є відкритим для всіх членів ЄС, його базовою ціллю передбачено гармонізацію позицій держав-членів щодо питань безпеки та оборони, координація розвитку їхніх оборонних можли- востей. Варто зазначити, що ідея створення союзу не була спрямована проти США, а, як запевняють його творці, мала б навіть зміцнити НАТО. Більше того, керівники чотирьох держав-членів ЄС підтвердили, що ця ініціатива є відповіддю на апелювання з боку США на Саміті НАТО 1999 р. про потребу підвищення ефективності збройних сил європейських союзників361.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості реалізації європейської стратегії Республіки Польщі» з дисципліни «Теорія і практика сучасної європейської політики безпеки: приклад Польщі»
