Особливості реалізації євроатлантичної стратегії Республіки Польщі
Аналізуючи реалізацію концептуальних положень політики національної безпеки, прослідковується тенденція у зовнішній політиці Польщі з початку 90-х років до “рівноправного учасника загальноєвропейських процесів”. Провадився курс “повернення до Європи”, який мав багатовимірний характер і охоплював, зокрема, сферу безпеки. Тоді, на початку 90-х років, вперше після Другої світової війни Польща опинилася поза військовими союзами в небез- печній “сірій зоні”, яка утворилася в Центральній Європі. Функ- ція “усамітненої держави” спричинювала в Польщі сильний диском- форт і брак упевненості щодо багатьох змінних невідомих за схід- ним кордоном, зокрема, у стосунках з Росією318. Загалом такий небезпечний стан не створював безпосередніх військових загроз, більше на нього впливали загрози невійськового характеру: масовий наплив мігрантів, “експорт дестабілізації зі Схо-
318 Роман Кузняр виділив такі елементи непевності: еволюція ситуації в Росії, майбутня реорієнтація в її зовнішній політиці, еволюція геопо- літичних конфігурацій на пострадянському просторі і рівень її конфлікт- ності, особливості економічних відносин, рівень заангажування Заходу в формування еволюції ситуації в Росії і на території колишнього СРСР. Див.: Kuźniar R. Między polityką a strategią // Między polityką a strategią / pod red. R. Kuźniara. – Warszawa, 1994. – S. 179; Kuźniar R. Polityka bezpieczeństwa w polskiej polityce zagranicznej // Polska polityka bezpieczeństwa 1989–2000 / Pod red. R. Kuźniara. – Warszawa: Scholar, 2001. – S. 45–128. 153
ду”. Також загрози зі Сходу мали безпосередньо політичний харак- тер, і зводилися до непевності, наскільки і в якій формі Росія хоче бути присутньою в Центральній Європі. Все це призвело до того, що російський фактор у той період мав основне значення як у західній, так і в східній політиці РП. Така ситуація загрози і непевності на початку 90-х років спонукала Польщу шукати гарантій безпеки в основному через процеси НБСЄ. І тільки на початку 1992 р. уряд Ю. Ольшевського чітко визначив НАТО як головну ціль політики безпеки РП. Отож, серед багатьох мотивів, якими керувалися в Польщі, прагнучи отримати членство в НАТО, найважливішим був один: бажання змінити геополітичну ситуацію і вирватися з “сірої зони безпеки”. Важко було б не погодитись в той період із думкою Зб. Бже- зінського стосовно того, що “Польща занадто слабка для того, щоб бути геостратегічним гравцем, і має лише один вибір: бути інтегро- ваною в Захід. Ба більше, зникнення старої Російської імперії і дедалі міцніші зв’язки Польщі з Атлантичним альянсом та з новою Європою надають Польщі історично безпрецедентної безпеки, водночас обмежуючи стратегічні альтернативи”319. Тим часом внутрішні та зовнішні умови сприяли досягненню цілей, окреслених в Основах польської політики безпеки та в Полі- тиці безпеки і оборонній стратегії РП з 1992 р., а саме інтеграцію Польщі з євроатлантичними структурами безпеки320. Польські дипломати намагалися переконати Росію, яка неохоче ставилася до концепції розширення НАТО, що вступ Польщі до Союзу не порушить її інтересів. Натомість на Заході протягом кількох років прагнули реалізовувати свою політику, зважаючи як на інтереси держав Центрально-Східної Європи, так і на російські інтереси. Результатом цієї стратегії було підписання Основоположного акту про взаємні відносини, співробітництво і безпеку між НАТО і РФ (м. Париж, 27 травня 1997 р.). Сторони висловили взаємне прагнення до осягнення більшої стабільності і безпеки в євроатлантичному регіо- ні. Згідно з цією інтенцією, держави-члени НАТО підтвердили, що
319 Бжезінський З. Велика шахівниця. – Львів – Івано–Франківськ: Лілея–НВ, 2000. – С. 44. 320 Детальніше про перебіг інтеграції див.: Kuźniar R. Polityka bezpie- czeństwa w polskiej polityce zagranicznej // Polska polityka bezpieczeństwa 1989–2000 / pod red. R. Kuźniara. – Warszawa: Scholar, 2001. – S. 45–128. 154
не мають наміру розміщувати ядерну зброю на території нових членів, ані змінювати будь-який аспект структури і характеру своїх ядерних сил. Розпочинаючи переговори про вступ до Альянсу, Польща висловила згоду на прийняття зобов’язань, що виникають з членства в НАТО. Вони охоплюють такі аспекти: надання беззастережної допомоги кожній державі Договору, якщо вона атакована; участь у миротворчих операціях, запланованих НАТО; підпорядкування своїх військ структурам командування НАТО, модернізація озброєння і реорганізація Збройних сил Польщі до норм, що зазначені в Північноатлантичному Договорі 1949 р.; нерозповсюдження таєм- ниць, котрі передають інші держави-члени; уникання конфліктів з державами-сусідами; та участь у розроблені спільних позицій на загальних зборах НАТО. РП також зобов’язалася щороку вносити до бюджету НАТО 45 млн дол. США, що становило 2,48 % всього бюджету НАТО. На території РП НАТО не розміщуватиме своїх постійних одиниць. Не передбачалося також розміщення польських військових підрозділів за межами держави. Натомість в Польщі будуть організовуватись міжнародні військові навчання. У період, що передував вступу Польщі в НАТО, сталося багато змін, особливо політичного характеру. Але й надалі основною проблемою залишалося глибоке реформування всіх збройних сил, досягнення інтеропераційності зі всіма структурами НАТО та їх узгодження з базовими вимогами Альянсу321. Для виконання цих завдань у Польщі 1997 р. розроблено програму “Армія 2012”; в червні 1998 р. її змодифіковано і названо “Основи програми розвит- ку Збройних сил до 2012 р.”, він містить детальний план дій за одинадцятьма модернізаційними програмами322. На конференції в Мадриді 8 липня 1997 р. Польщу, Чехію та Угорщину офіційно запрошено до переговорів про вступ у НАТО. Після кількамісячних переговорів, 15 грудня 1997 р., запрошені держави підписали в Брюсселі протоколи про розширення союзу. Після цього держави-члени та запрошені держави ратифікували
321 Wieczorek P., Kłudka P. Droga Polski do NATO – próba bilansu // Studia i Materiały. – Warszawa: Biuro Prasy i Informacji MON, 1997. – S. 49–50. 322 Program Integracji z Organizacją Traktatu Północnoatlantyckiego i Modernizacji Sił Zbrojnych RP na lata 1998–2012 // Polska Zbrojna. – 12.06.1998. – № 24. – S. 19–34. 155
протоколи. Було узгоджено, що держави кандидати до Альянсу стануть повноправними членами НАТО в момент вручення США документів про вступ, котрі є депозитарієм Північноатлантичного договору. Формально РП стала членом НАТО 12 березня 1999 р.: у Бібліотеці Г. Трумена (Індепенденс штат Міссурі), міністр закор- донних справ РП Бр. Ґеремек вручив акцесійні документи держ- секретарю США М. Олбрайт. У той період НАТО представило свій новий підхід до проблематики європейської безпеки у відносинах між державами- членами ЄС і Альянсом на Вашингтонському саміті 1999 р., котрий дістав термін Європейська ідентичність у сфері безпеки і оборони (ЄІСБО) (ESDI – European Security and Defence Identity)323. Згідно з головними принципами цієї концепції виклики, що стоять перед Європою в політично-військовій площині, не можуть бути предме- том дій винятково однієї інституції. Вони вимагають взаємодо- повнювальних ініціатив багатьох організацій, котрі зв’язували б Європу та Північну Америку в ефективну систему взаємозалежних і взаємопідтримуваних структур. З цієї причини Альянс розпочав заходи задля створення нової архітектури європейської безпеки, котра була спрямована на взаємодоповнення функцій та ролей як НАТО, так і ОБСЄ, ЄС, ЗЄС, Ради Європи та інших. Сама ж архі- тектура європейської безпеки, згідно з концепцією, повинна була б спиратися на кооперації вже існуючих регіональних та глобальних організацій. Оцінюючи вступ Польщі в НАТО, Зб. Бжезінський тоді ска- зав, що “вступ у союз з супердержавою (наддержавою), і то єдиною в світовому масштабі, означає якісну зміну в міжнародному стано- вищі Польщі, створює умови безпеки, які раніше просто ніколи не існували, виключає загрози з Заходу, інтегрує Польщу в процес формування Європи і водночас дуже обмежує ймовірну загрозу зі Сходу […] Польща мусить мати двоколійну оборонну стратегію [?…] Перша стратегічна колія враховує твердження, що в разі безпосередньої атаки на Польщу Альянс вдасться до дій. Америка реагуватиме. Незалежно від цього Польща мусить мати можливість
323 Довідник НАТО. – Brussels: NATO Office of Information and Press, 2001. – P. 101–108; Barcz J. (red). Prawo Unii Europejskiej. Zagadnienia Systemowe. – Warszawa: Wydawnictwo Prawo i Praktyka Gospodarcza, 2002. – S. 91. 156
самостійних дій. Можуть постати неоднозначні ситуації загроз і для цього Польща повинна мати самостійний варіант оборони, який би мав значення спускового гачка для цілого Альянсу. Йдеться про таку самостійність у сфері оборони, що спиратиметься на старомодну концепцію загальної оборони території РП, згідно з якою незалежні оборонні дії Польщі могли б так довго утримувати відповідну інтенсивність, щоб викликати таку міжнародну ситуацію, в якій те, що відбувається в Польщі, сприймалося б як порушення ст. 5 Вашингтонського договору”324. До того ж, навіть після вступу в НАТО, у свідомості польських політиків доволі глибоко закорінене переконання, що, навіть, якби європейські партнери по НАТО (а тепер і по ЄС) мали у своєму розпорядженні потенціал, то або не були б готові вжити його в обороні РП, або теж – з огляду на розбіж- ність інтересів – не змогли б розпочати ефективної операції. Щораз слабша насправді, але все ж велика сила впливу такого факту враховує те, що останні 15 років європейської політики щодо Центрально-Східної і Південної Європи певною мірою засвідчували це. В очах польських політиків вибух війни на Балканах підтверд- жує ту думку, що для європейських наддержав національні інтереси мають пріоритетне значення навіть тоді, коли їхня реалізація спричиняє страждання іншим народам. І коли політич- ні засоби зазнали фіаско, не знайшлося тих, хто бажав вмерти за Сараєво. Подібні думки стосуються європейської політики щодо Росії, яка – згідно з поширеним у польському політичному середовищі, а також суспільстві переконанням – фаворизувала Москві коштом інтересів Варшави, Києва чи Вільнюса. У польських політичних колах пам’ятають також, що американці надали допомогу в ство- ренні першого повністю сумісного з НАТО спеціального військового формування ГРОМ, надають озброєння для польської армії і фінансують такі важливі для Польщі політичні проекти, як Польсь- ко-американсько-українська ініціатива про співпрацю (ПАУСІ) чи
324 Wschodni filar. Rozmowa ze Zbigniewem Brzezińskim, profesorem waszyngtońskiego Ośrodka Studiów Strategicznych, byłym doradcą prezydenta USA do spraw bezpieczeństwa / Polityka. – 13 III 1999 r. – № 11. – S. 4–5. 157
українсько-польський батальйон325. У цьому сенсі близькі відносини з США в політичних колах держави розглядали не тільки як гарантію безпеки Польщі, а й як один з найвагоміших аргументів зовнішньої політики Польщі. Варто також звернути увагу на позицію Польщі в євро- атлантичній дискусії щодо операцій НАТО типу “out of area”, зокре- ма стосовно того, наскільки Альянс має правове підґрунтя до такого типу дій. Під час дискусії про правомірність інтервенції Польща показала себе як союзник, який не вважає брак солідного правового підґрунтя перешкодою для дій Альянсу. І хоча, на думку політичних еліт, ситуація була сприятливою, однак вони вважали, що в конфлікті прав людини і суверенності держави вибрати потрібно перше326. Але помилково було б вважати, що серед представників політичної еліти панувала одностайність щодо необхідності і легальності косовської операції, війн в Афганістані та Іраку. Такі дискусії показали, що думка громадськості ще остаточно не сформована або ж негативна. Перші опитування щодо участі польських солдат в афганській операції показали, що в жовтні 2001 р. супротивників такого рішення було 64,7 %, а прихильників 28,1 %327. У січні підтримка
325 Детальніше див.: Osica O. W poszukiwaniu nowej roli // Nowy członek „starego” Sojuszu. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczeństwa / Pod red. O. Osicy, M. Zaborowskiego. – Warszawa: Fundacja Centrum Stosunków Międzynarodowych,2002. – 87–90; Śmiałek W. Wielostronna współpraca wojskowa Rzeczypospolitej Polskiej w procesie globalizacji i regionalizacji bezpieczeństwa // Problemy polityki bezpieczeństwa wobec procesów globalizacji / pod red. J. Świnarskiego, J. Tymаnowskiego. – Toruń: Adam Marszałek, 2003. – S. 210–230. 326 Це відобразилося у Сеймовій дискусію над напрямками зовнішньої політики від 8.04.1999 р. Зокрема у виступі голови сеймової Комісії у Закордонних Справах Чеслава Бєлєцкого, та Броніслава Ґеремека. Також така позиція прозвучала в інтерв’ю Алєксандра Кваснєвського для La Stamp від 27.04.1999. 327 Опитування проведене протягом 27–28.10.2001. – Rzeczpospolita. – 23.11.2001. Детальніше див.: Osica O. W poszukiwaniu nowej roli // Nowy członek „starego” Sojuszu. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczeństwa / Pod red. O. Osicy, M. Zaborowskiego. – Warszawa: Fundacja Centrum Stosunków Międzynarodowych, 2002. – S. 108. 158
зросла до 43 %, за такого самого проценту противників328. Стосовно Іраку громадськість була налаштована негативно. М. Столярчик наголошує, що “проти присутності польських солдат у військовій акції щодо Іраку виступає переважна більшість польського суспіль- ства”329. І, як вважає віце-директор Інституту міжнародних відносин факультету журналістики та політичних наук Варшавського універ- ситету С. Бєлень, “до сьогодні ніхто логічно не пояснив громадянам, у чому сенс війни в Іраку і навіщо підтримувати військову акцію США, що не спирається на мандат Ради Безпеки ООН”330. У іраксь- кому питанні, також ЄС часто доволі різко критикував Польщу за відверту проамериканську спрямованість (Польща як “троянський кінь” США в Європі). На думку Б. Кліха, саме розгортання 2500-го польського військового контингенту в Іраку, як і прийняття командування багатонаціональною дивізією, свідчать про рішучість позиції Польщі щодо участі в залагодженні криз і в постконфліктній відбудові всюди, де б не розташовувались джерела нестабільності, і завжди, коли ці загрози вважатимуться достатньо значущими, такими, що заслуговують ризикування життям польських солдат331. Сьогодні військовий контингент збройних сил РП бере участь в операціях “Enduring Freedom” в межах операцій Міжнародних сил підтримки безпеки (International Securitty Assistance Force – ISAF) та в операціях в Іраку332. Наприкінці листопада 2005 р. міністр оборони
328 Але аж 68 % опитаних визнало дії НАТО в Афганістані з правильні. Опитування CBOS від 10–14.01.2002. Цит. за: Osica O. W poszukiwaniu nowej roli // Nowy członek „starego” Sojuszu. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczeństwa / pod red. O. Osicy, M. Zaborowskiego. – Warszawa: Fundacja Centrum Stosunków Międzynarodowych, 2002. – S. 109. 329 Stolarczyk M. Kontrowersje wokół militarnego zaangażowania Polski w Iraku // Przegląd zachodni. Kwartalnik. – Styczeń–Marzec 2005. – № 1. – S. 63. 330 Bieleń S. Paradoksy polskiej polityki zagranicznej // Studia Europejskie. – 2004. – № 2 (30). – S. 14–15; Порівняй з: Koziej S. Prewencyjna strategia bezpieczeństwa międzynarodowego // Sprawy międzynarodowe. – 2004. – № 4. – s.49 – 63; Kuźniar R. Polityka i siła. Studia strategiczne – zarys problematyki. – Warszawa: SCHOLAR, 2005. – S. 344–345. 331 Див.: Клих Б. Новая Стратегия националной безопасности Польши: готовность встретить вызовы двадцать первого века // Взаимосвязи. Том ІІІ. – Июнь 2004. – № 2. – C. 13. 332 Цей вислів взято з сайту Польської Агенції Преси: PAP. Serwis Iracki. 159
польського уряду Р. Сікорскі висловив сподівання, “що Польща виведе війська з Іраку в 2006 р., можливо в першій половині ро- ку”333. Якщо ж врахувати велику кількість торговельних та еконо- мічних суперечок, то твердження, що “після розвалу Берлінської стіни євроатлантичні відносини знову обтяжені спірними пробле- мами”334, не видається дивним. Але треба наголосити, що хоча й відносини між США та ЄС і ввійшли у складний період, не всі розбіжності в політичних дискусіях між Північною Америкою та Європою проходять через Атлантику. Візьмімо питання Близького Сходу: попри те, що в ЄС панує одностайність щодо конфлікту Ізраїлю та Палестини, немає згоди ні в справі Іраку (Франція підтри- мує Росію на противагу США та Великобританії), ні щодо Ірану (Франція і Німеччина відстоюють лагідніший підхід) чи Туреччини (предметом суперечки є турецькі прагнення членства в ЄС). Суперечності в євроатлантичних відносинах приховують для РП, окрім негативів, і нові можливості. Оскільки Польща позиціонує себе як держава – головний прихильник сильної і тривалої присутності США в Європі335, а країни, які дотепер відстоювали ідею атлантизму, наприклад, Великобританія, сьогодні активно залучаються в ЄПБО, то умовний “союз” Польщі і США та захист Америки від критики з боку решти держав НАТО і членів ЄС можуть зміцнити польські амбіції на домінування в Центрально-Східній Європі. Розбіжності та суперечки такого типу РП могла б вико- ристовувати у політичних цілях, та все ж у довшій перспективі найбільшу користь для національних інтересів Польщі принесло б
333 Sikorski R.: wycofamy wojsko z Iraku w 2006, być może w połowie roku / PAP. Serwis Iracki. 334 Croft S., Howorth J., Terriff T., Webber M. NATO’s Triple Challenges / International Affairs. – June 2000. – № 76/3. – P. 495–518. 335 Порівняй: Melamed K. M. Wpływ wojny w Iraku na stosunki polsko– amerykańskie // Polski przegląd dyplomatyczny. – marzec–kwiecie 2005. – T. 5. – № 2 (24). – S. 9–26; Nowak M. J. Zmiany w NATO a Polski interes narodowy // Bezpieczeństwo międzynarodowe czasu przemian / pod. red. R. Kuzniara, Z. Lachowskiego. – Warszawa: PISM, 2003. – S. 394–420; Rocznik strategiczny 2002/2003. – Warszawa: SCHOLAR,2003. – S. 360–365; Winid B. Zagadnienia bezpieczeństwa międzynarodowego w stosunkach polsko–amerykańskich w latach 1989–2000 // Polska polityka bezpieczeństwa 1989–2000 / pod red. R. Kuźniara. – Warszawa: Scholar, 2001. – S. 171–193. 160
налагодження “здорових” і жвавих євроатлантичних зв’язків. Це б забезпечило повне залучення США в європейські справи, а Польщі надало б такі гарантії безпеки, яких вона шукає з часів розпаду ОВД. На думку колишнього голови польського МЗС В. Бартошевскєго, вибір між Америкою та Європою є уявним, Польща висловлюється за “активну політичну і військову присутність США в Європі з переконанням, що щоб бути близько Америки, зовсім не потрібно віддалятися від Європи”336. Водночас Р. Кузняр докоряє, що з вуст польських політиків занадто часто було чути “молитву про амери- канську присутність” чи навіть готовність зробити з Польщі “американський аеродром”, замість того, щоб робити ставку на зміцнення єдності і військової спроможності ЄС337. Останніми роками сподівання НАТО і ЄС зводяться до того, щоб Польща зробила необхідні кроки в напрямі переходу з позиції “споживача” безпеки (англ. net security consumer) на позицію, якої вона поки що не займає – “творця” безпеки (англ. net security provider). І така переорієнтація ролі є необхідною, якщо вона хоче, щоб союзники зважили на її голос та інтереси. “Творцем безпеки” можна вважати ту державу, яка має повний спектр військових і невійсь- кових засобів, що дають змогу справно керувати кризами. Ці засоби своєю чергою вимагають постійного і передбачуваного бюджету на національну оборону і безпеку, який повинен ґрунтуватися на зрозумілій усім загальнодержавній угоді, котра б забезпечувала цілісність стратегічних пріоритетів. Тим самим держави, що творять безпеку, мусять спрямовувати на безпеку і оборону, на дослідження і вдосконалення значну частину видатків, переважно для того, щоб мати сучасні підрозділи, які готові виконувати місії за межами держави338.
336 Osica O. W poszukiwaniu nowej roli // Nowy członek “starego” Sojuszu. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczeństwa / pod red. O. Osicy, M. Zaborowskiego. – Warszawa: Fundacja Centrum Stosunków Międzynarodowych, 2002. – S. 91. 337 Kuźniar R. Polityka i siła. Studia strategiczne – zarys problematyki. – Warszawa: SCHOLAR, 2005. – S. 344. 338 Пор.: Longhurst K. Od roli konsumenta do roli producenta // Nowy członek „starego” Sojuszu. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczeństwa / pod red. O. Osicy, M. Zaborowskiego. – Warszawa: Fundacja Centrum Stosunków Międzynarodowych, 2002. – S. 61–82. 161
Значну частину свого політичного капіталу Польща набула завдяки участі в війні в Косово – повівшись як союзник, попри свій короткій стаж, вона на “відмінно” склала свій перший поважний іспит в Альянсі339. Але багато в чому політика Польщі, як зовнішня, так і політика безпеки та оборони, залишається ще “реакційною”, і тим самим іноді запізнілою щодо партнерів. Внаслідок чого Польща немов йде слідом за своїми союзниками. Достатньо пригадати, що оновлені версії двох фундаменталь- них для безпеки держави документів – стратегії безпеки і оборонної доктрини – були ухвалені через рік після вступу в НАТО: формально Польща вже як союзник Німеччини ще цілий рік послуговувалася доктриною, яка передбачала можливість агресії у всіх напрямах, зокрема і з Заходу. І хоча роботи над новою стратегією розпочалися ще 1997 р., але, як пише генерал С. Кожєй, “свідомо і спеціально її дотримувались, керуючись переконанням почекаймо, поки НАТО прийме свою стратегічну концепцію на Вашингтонському саміті, тоді на її основі зможемо опрацювати власну”340. Своєю чергою події 11 вересня теж стали причиною того, що Польща з новою силою намагалася діяти як “провідник” для тих країн Східної Європи, які прагнуть набути членство в західних інституціях. Хочемо наголосити, що Польща прагне спеціалізува- тися в ЄС та НАТО на формуванні їх східної політики і водночас посилити свою політику в регіоні341. Цей елемент, що сильно впливає на її зовнішню політику, виникає з того, що Польща має почуття “спільності долі” з держа-
339 Hendrickson R.C. NATO expansion to the east: NATO’s Visegard Allies: the first test in Kosovo / Journal of Slavic Military Studies. – June 2000. – Vol. 13, № 2. – P. 25–38. 340 Koziej S. Ewolucja polskiej strategii obronności // Polska polityka bezpieczeństwa 1989–2000 / pod. red. R. Kuźniara. – Warszawa: WN „Scholar”, 2001. – S. 469. 341 У січні 2003 року МЗС Польщі оприлюднило неофіційний документ щодо реалізації східного виміру політики ЄС. Порівняй з: Орлик В. Східна політика і процеси євроінтеграції Польщі // Проблеми міжнародної безпеки: аналітичний огляд. – Січень 2004. – c.47–53; Polska na arenie. Galop do Kopenhagi // Rocznik strategiczny 2002/2003. – Warszawa: SCHOLAR, 2003. – S. 359–360; Polska polityka zagraniczna w 2001 roku w poszukiwaniu nowych możliwości // Rocznik Strategiczny 2001/2002. – Warszawa: Scholar, 2002. – S. 393–394. 162
вами, які борються за незалежність чи суверенітет внаслідок повоєнних поділів Європи. Джерелами цих емоцій є також геогра- фічне положення, культурні зв’язки, спільна історія Литви, України і Білорусі, знання ментальності суспільств цього простору, мовна спорідненість, досвід подій, іноді трагічних, учасниками яких протягом останніх 50 років були угорці (1956), чехи (1968), самі поляки (1981), балтійські народи (1990) і не так давно українці (2004). Це сильно розвинене почуття “спільності долі” з державами регіону в політиці Польщі існує паралельно з ідеєю політичного керівництва в регіоні і передання знань про Східну Європу до НАТО і ЄС. На антитерористичній конференції 6 листопада 2001 р. Президент РП А. Кваснєвський переконував, що завдання Польщі у світі після 11 вересня полягають у тому, щоб “керувати введенням держав Східної Європи у західний табір і переконати Захід у необхідності прийняття цих країн”342. За цим криється переконання, що Польща, з огляду на свою історію, внесок у повалення комунізму і приклад вдалої системної трансформації, найбільше гідна цієї ролі. З одного боку, вона прагне вивільнити регіон з-під неоімперських впливів Росії, з іншого, покласти край російській експансії, створивши за східними кордо- нами Польщі “демократичний кордон” держав. У цій концепції Польща виконує роль адвоката інтересів України343, Білорусі, а раніше і Литви в Європі і “наставника” цих держав у здійсненні внутрішніх реформ. Політична та дипломатична еліта держави
342 Longhurst K. Od roli konsumenta do roli producenta // Nowy członek „starego” Sojuszu. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczeństwa / pod red. O. Osicy, M. Zaborowskiego. – Warszawa: Fundacja Centrum Stosunków Międzynarodowych, 2002. – S. 6; 343 Мусимо не погодитись з думкою С. Бєленя, що “виявилося, що ставки на стратегічне партнерство з Україною не принесли ніяких очіку- ваних ефектів. Помилкою виявилося протиставлення відносинам з Росією нібито упревілейованими взаємовідносинами з Україною”, а тим більше, що “настав час покінчити з мріями, що вдасться в уявному майбутньому перетягнути на сторону Заходу і ліберальної демократії Білорусію і Україну”. Він пропонує польській дипломатії охолонути по відношенню до України, використовуючи це як можливість залагодити відносини з Росією. Див.: Bieleń S. Paradoksy polskiej polityki zagranicznej //Studia Europejskie. – 2004. – № 2 (30). – S. 19, 28, і далі. 163
вважає, що Польща має стати регіональним лідером, чи навіть “наддержавою”344. Крім того, Польща активно підтримувала і підтримує розши- рення НАТО, що випливає з трьох передумов. По-перше, воно є відповіддю на потребу безпеки країн Центрально-Східної Європи, які добре зрозумілі також у Польщі. По-друге, це ще один крок до зміни політики регіону до зміцнення і стабілізації становища Польщі, в якому надалі відчувається вплив російської політики. І врешті, розширення НАТО – якщо в остаточному підсумку воно відбудеться згідно з польськими очікуваннями – розширить можли- вість реалізації польських інтересів у регіоні. Отже, хоч польська дипломатія офіційно підтримувала прагнення всіх держав-канди- датів до вступу в Альянс, але насправді найбільше політичне значення для неї мали вступ Словаччини та Литви, так само як зараз майбутній вступ України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості реалізації євроатлантичної стратегії Республіки Польщі» з дисципліни «Теорія і практика сучасної європейської політики безпеки: приклад Польщі»
