Важливим інструментом торгівельної політики Європейського Союзу є захист ринку від нечесних торгівель-них операцій з боку зарубіжних постачальників, зокрема, від демпінгу. Антидемпінгова політика ЄС відповідає міжнародним стандартам у цій сфері, визначених спочатку в Антидемпінговому кодексі ГАТТ з 1979 р., та Угоди з питань застосування статті VI ГАТТ з 1994 р. У світлі цих норм демпінг має місце тоді, коли товар продається за кордон за ціною, нижчою від так званої нормальної вартості, при цьому під поняттям нормальної вартості найчастіше розуміють ціну експортованого продукту на внутрішньому ринку держави-експортера. Країни-імпортери мають право захищатися від демпінгу, використовуючи антидепінгові засоби, тобто мита і цінові зобов'язання. Існують дві умови використання антидемпінгових засобів: 1. Якщо продукт був ввезений на митну територію держави-ім-портера за демпінговими цінами, тобто наявний факт використання імпортером принципу двох цін: однієї у експорті, іншої - на власному національному ринку. 2. Якщо імпорт завдав шкоду (або загрожує завдати шкоду) розвиткові економіки країни-імпортера чи Спільноти загалом. Антидемпінгова процедура в Європейському Союзі є довготривалою і складається з кількох етапів. Етап 1. Європейська Комісія розпочинає антидемпінговий процес за поданням представників галузі, якій загрожує демпінг, за умови, що експерти Комісії визнають доцільність його проведення у даному випадку. Про початок антидемпінгового процесу оголошується в «Урядовому щоденнику Європейських Спільнот». Етап 2. Комісія проводить розслідування у справі демпінгу та визначає розміри заподіяної ним шкоди. Воно полягає у верифікації інформації, яку надала потерпіла сторона та порівнянні її з інформацією, отриманою від країни-експортера. Метою дослідження є перевірка, чи експорт до ЄС відбувається за демпінговими цінами, а якщо так, то чи цей експорт шкідливий для економіки Спільноти. Розслідування, яке проводить Комісія, складається з двох фаз: попередньої та кінцевої. 210 Етап 3. У результаті попереднього підтвердження демпінгу і шкоди, яку він спричинив, Комісія може накласти на імпорт з країни-ви-нуватиці тимчасове мито на термін до 9 місяців. Метою тимчасових антидемпінгових заходів є протидія негативним наслідкам демпінгу ще перед прийняттям кінцевого рішення (у випадку вирішення суперечки на користь відповідача, стягнені кошти повертаються імпортерові). Етап 4. Якщо кінцеве розслідування підтвердить факт демпінгу і шкоди, Рада ЄС з подання Комісії може накласти кінцеве антидемпінгове мито. Антидемпінгове мито покликане сприяти вирівнюванню умов конкуренції, але воно не повинно ставати додатковою перешкодою у торгівлі. Тому розмір мита не може перевищувати межі демпінгу, тобто різниці між нормальною вартістю продукту та його експортною ціною. Альтернативним антидемпінговим засобом є зобов'язання експортера дотримуватися визначеного мінімального цінового рівня (так зване цінове зобов'язання). Кінцеві антидемпінгові засоби (мита та цінові зобов'язання) діють упродовж п'яти років, якщо не передбачено іншого. Європейський Союз часто вдається до антидемпінгових процедур у своїх торгівельних відносинах з іншими державами. Поряд з США, Канадою та Австралією, ЄС належить до основних суб'єктів цих процедур. У 80-х роках XX ст. Спільнота розпочинала в середньому до 36 процесів щорічно. У 1992-1994 pp. їх було вже 80; у той самий період, для порівняння, США і Австралія - по 100 випадків кожна, а Канада - майже 60. Виступ найбагатших держав світу в ролі основних ініціаторів антидемпінгу можна пояснити прагненням захистити національних виробників від конкуренції, спричиненої дешевшим імпортом (переважно з Японії та Південно-Східної Азії, а також з країн Центрально-Східної Європи та СНД). Велике значення мають також фінансові можливості перелічених країн (антидемпінгові процедури не є дешевими) і, звичайно, їх значний досвід у сфері антидемпінгу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Антидемпінгова політика» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
