Кількісні обмеження імпорту (встановлення квот на імпорт)
Політика встановлення квот на імпорт зазнала уніфікації та перенесення з національного щабля на наднаціональний значно пізніше, аніж митна. Це відбулося лише на початку 90-х років у процесі приготувань до створення спільного внутрішнього ринку ЄС. Тоді ж було повністю скасовано кількісні обмеження на імпорт з держав-членів ГАТТ, що не стосувалося однак держав із так званим державним регулюванням торгівлі, незалежно від їх статусу в ГАТТ. Інші квоти використовувалися окремими державами-членами ЄС до кінця 1992 р. і були замінені спільними квотами, які стосувалися імпорту до ЄС загалом. Повноваження визначення розмірів квот та їх застосування належать до компетенції Європейської Комісії. Характер квот, які використовує ЄС, є або автономним, або встановленим внаслідок переговорів у межах міжнародних договорів. Іншими словами, квоти на імпорт в ЄС поділяються на індивідуальні та глобальні. Традиційно автономні або індивідуальні квоти впроваджені Спільнотою в односторонньому порядку і мають характер кількісних чи якісних квот дозволеного імпорту до ЄС. Закладений обсяг імпорту ділитьсячміж державами згідно з усталеними критеріями. Імпортери зобов'язані отримати ліцензію на ввезення товарів, охоплених квотуванням. Автономні квоти використовуються Спільнотою досить 208 рідко, оскільки положення ГАТТ забороняють використання цієї форми обмежень у торгівлі, за винятком випадків, про які йдеться в застереженнях щодо окремих галузей. Новішою формою кількісного обмеження імпорту є так звані глобальні квоти, які встановлюються шляхом переговорів у межах міжнародних договорів, а не визначаються в односторонньому порядку. Цей різновид квот характеризує допустимий обсяг імпорту, обчислюваний у фізичних одиницях чи одиницях вартості на певний період часу. Найчастіше використовується період одного року. ЄС застосовує також інші нетарифні засоби регулювання імпорту, до яких можна зарахувати добровільне самообмеження вивезення, яке приймають постачальники з-за кордону. Воно полягає в тому, що держава-експортер «добровільно» зобов'язується дотримуватися в експорті визначених кількісних або якісних квот, звідси і назва цього інструменту торгівельної політики: добровільне обмеження експорту - VER (voluntary eksport restraints). «Добровільне» самообмеження експорту постачальником з-за кордону продиктоване бажанням уникнути суворіших рестрикцій з боку імпортера (особливо коли імпортером є ЄС, що охоплює ринки 25 держав) або отримане внаслідок переговорів замість надання певних вигод у торгівлі. Ще одним нетарифним інструментом торгівельної політики є домовленість про впорядкований маркетинг - ОМА (orderly marketing arrangements). Основною ознакою цих двох інструментів є можливість укладання угоди країни-імпортера з експортером щодо обсягів поставок певного товару на власний ринок та його реклами. У 80-х - на початку 90-х років XX ст. Європейський Союз у своїй торгівельній політиці досить широко використовував такий інструмент, як VER, зокрема щодо країн Південно-Східної Азії, Японії та країн з державним регулюванням торгівлі. Це стосувалося імпорту так званих вразливих товарів, у виробництві яких Спільнота мала структурні надлишки, серед іншого: продукції сільського господарства, текстильних виробів, взуття, сталі та сталевих виробів. Найширші можливості для застосування Європейським Союзом кількісних обмежень, отриманих внаслідок переговорів, відкриває так звана Багатоволоконна угода (Multifibre Arrangement - MFA), на підставі якої Спільнота уклала із своїми головними постачальниками текстилю двосторонні угоди, що стосувалися експортних самообмежень. У результаті Уругвайського 209 раунду ГАТТ (положення якого були ратифіковані ЄС) запроваджено заборону застосування нових обмежень типу VER. Процес поступового відходу від встановлених раніше обмежень цього типу триватиме до кінця 2004 р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кількісні обмеження імпорту (встановлення квот на імпорт)» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
