Загальний (сумарний) бюджет формується шляхом ступеневої системи, і свій внесок в нього робить Комісія, Рада ЄС і Європейський парламент. Окремі фази бюджетної процедури визначені статтею 203 Договору про ЄС. Додаткові бюджети і впорядкування бюджету, необхідні для того, щоб загальний бюджет був пристосований до неминучого і непередбаченого розвитку витрат, складаються таким самим чином як і загальний бюджет. З переходом до фінансування Співтовариства з власних доходів двома угодами про реформування (1970 p., 1975 p.) і відповідно двома етапами була змінена бюджетна процедура. Від 1975 р. Рада ЄС і Європейський парламент, як «спільна бюджетна інституція» наділені взаємодоповнюючими вирішальними компетенціями. 201 Бюджетна процедура відбувається наступним чином: Комісія пропонує Раді та Європарламенту попередній проект загального бюджету, що включає бюджети індивідуально укладені Комісією, Радою, Європарламентом, Європейською Судовою Палатою і Європейською Палатою Аудиторів. На цій основі Рада складає проект бюджету і пропонує його парламенту, який в наступній фазі процедури має такі компетенції: 1. Стосовно так званих обов'язкових витрат він може запропонувати поправки до проекту на розгляд Ради, яка в цій галузі має право остаточного рішення. До обов'язкових витрат належать такі, що відповідно до їх завдань, а також розмірів випливають як зобов'язуючі у правовому сенсі з угод Співтовариств, з похідного права (так зване секундарне право), або з міжнародно-правових чи приватноправових зобов'язань Європейського співтовариства (головним чином це витрати на сільськогосподарську політику). 2. При встановленні так званих необов'язкових витрат (структурні фонди та інші масштабні політики, наприклад, дослідження і технології) Європейський парламент може змінити витратні квоти Ради в межах діапазону, щорічно розрахованого Комісією, і кваліфікованою більшістю провести їх всупереч Раді. Оскільки розмежування обов'язкових і необов'язкових витрат визначає, за ким залишається «останнє слово» за Радою чи Європарламентом, ця класифікація є передусім питанням компетенції, а отже проблемою повноважень обох органів. Наступними процедурними кроками є: • Враховуючи зміни і пропозиції щодо змін Європарламенту, Рада опрацьовує змінений проект. • При так званій гармонізації бюджету, тобто використанні особливих методів узгодження, Рада і Парламент постійно намагаються зблизити свої позиції. • Парламент розглядає проект бюджету в другому читанні та визначає бюджет з остаточною чинністю в цілій сукупності; при цьому йдеться про специфічний правовий акт голови парламенту. Далі бюджет оприлюднюється в Офіційному документі ЄС. • Однак Парламент через «надзвичайні обставини» може також не прийняти бюджет в цілому (повне заперечення) і запропонувати Раді надати новий проект (ст. 203 абзац 8 Договору про ЄС). 202 Якщо на початку бюджетного року план бюджету ще не ухвалено, згідно з Договором про ЄС настає перехідний період упорядкування, що керується саме тимчасовою реалізованим загальним бюджетним планом (бюджетний тимчасовий стан за системою дванадцятьох). До бюджетної процедури і узгодження бюджетної політики належать також різні форми так званого інтерінституційного діалогу між органами Європейського співтовариства, які поступово розвинулися при переході до фінансової автономії Співтовариства, починаючи з 1970 р. Йдеться про погодження правових актів з фінансовим ефектом (Спільна декларація 1975 p.), бюджетний тріалог* (Спільна декларація 1982 р.) і наступні заходи з приводу бюджетної дисципліни (домовленості і постанови 1988 p.), які містили також елементи середньостатистичного фінансового планування аж до 1999 р. Тріалог про бюджет та інтерінституційні домовленості мають передусім на меті запобігти конфліктам між органами Співтовариства при складанні бюджету, або ж їх послабити і посприяти безперервному перебігу бюджетної процедури.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості бюджетної процедури» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
