Маастрихтським договором інтеграційний процес не завершився. Це був тільки ще один етап його формування. Оскільки остаточно зміст і форму Європейського Союзу не вдалося визначити, у березні 1996 р. в Турині зібралась конференція, яка зайнялась його реформуванням і закінчилась у червні 1997 р. в Амстердамі. Проект Договору, підготованого під час роботи Міжурядової конференції і схвалений під час сесії Європейської Ради в Амстердамі, 2 жовтня 1997 р. затверджений главами держав та урядів країн-членів ЄС. Його повна назва - «Амстердамський договір про зміну договору про Європейський ооюз, договорів, які засновували європейські співтовариства та пов'язаних з ними актів». Основні положення Амстердамського договору стосуються: • посилення захисту прав і свобод людини; • розширення сфери соціальної політики ЄС; • розвитку інституту європейського громадянства; • внесення поправок в інституційну систему Євросоюзу; • розширення сфери прийняття рішень у Раді ЄС кваліфікованою більшістю та голови Комісії; • відкритості у процесі прийняття рішень у ЄС; • зміцнення механізму спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС; • перетворення зони ЄС в зону свободи, безпеки й справедливості, де забезпечено вільне пересування осіб. Цей документ затвердив та інтегрував Шенгенські угоди (1997) у правову систему Євросоюзу. Амстердамський договір набув чинності 1 травня 1999 р. після його ратифікації країнами-членами ЄС. Водночас, значення Амстердамського договору оцінюється критично, оскільки, загалом мети досягнути не вдалося, зокрема, щодо зміни кількісного складу деяких керівних органів, удосконалення процесу прийняття рішень тощо. Саме вони мали підготувати правовий ґрунт для прийняття нових членів з країн Центральної та Східної Європи. Задекларовано тільки впровадження дрібних змін. Ґрунтовну реформу було відкладено. Певного поступу досягнуто в інших напрямах, таких як пожвавлення співпраці щодо охорони прав людини, а також у справі подолання безробіття та інші. 19 Країни-учасниці ЄС постановили протягом п'яти років завершити формування вільного простору для пересування осіб, тобто зняти остаточно контроль на внутрішніх кордонах ЄС, за винятком Великобританії, Ірландії, частково Данії. Узгоджено також питання реформи співпраці у сфері зовнішньої політики і безпеки, що повинно забезпечити більшу досконалість та єдність дій. Результати конференції викладено у формі договору, підписаного 2 жовтня 1997 р. в Амстердамі (т. зв. Амстердамський договір), який набув чинності після ратифікації всіма членами ЄС. Рішення про довгоочікувану інституційну реформу було прийнято у Кьольні на засіданні Європейської Ради у червні 1999 р. Міжурядова конференція, скликана на початку 2000 р. окреслила питання, які залишались невизначеними в Амстердамі. Вони стосувались: • складу і чисельності Європейської Комісії; • корекції позицій по голосуванню в Раді ЄС; • активнішого застосування принципу кваліфікованої більшості. Реформи, необхідні для ефективного функціонування ЄС після його майбутнього розширення, були остаточно узгоджені у Ніцці в грудні 2000 р. Рішення Європейської Ради передбачали низку заходів, спрямованих на виконання трьох перелічених вище завдань. Ніццька угода, підписана 26 лютого 2001 p., набуде чинності після ратифікації усіма країнами-членами. Перспективи зростаючої різнорідності Євросоюзу потребують вирішення найважливішого питання - питання його дієвості. Адже він вже об'єднує 25 держав із загальною чисельністю населення 500 млн. чол. Як можна об'єднати у співтовариство настільки відмінні політично, економічно і культурно держави? Ґрунтовне вивчення процесу об'єднання Європи і сучасного стану справ засвідчує, що запорукою успіху є диференціація, тобто різні організаційні форми і склад членів, неодночасність проведення реформ. При такій кількості держав та населення стало неможливим призначати представників кожної країни до складу комісії, дотримуватися принципів ротації на головування. Адже просте дотримання принципу ваги і кількості голосів, необхідних для схвалення рішення більшістю, призведе до переваги більших держав над невеликими. Тому ЄС треба підняти інтеграційний процес на вищий рівень і з диференціацією його поглиблення у різних напрямах, оптимізувати структуру 20 прийняття рішень, що дасть змогу забезпечити стабільність у Європі і допоможе країнам Центрально-Східної Європи прискорити економічне зростання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Реформування Євросоюзу» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
