Облік затрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання
За економічним змістом ці затрати є основними, виробничими. Вони обліковуються у розрізі виробничих структурних підрозділів — бригад, цехів, дільниць, технологічних фаз, переділів, а всередині цих підрозділів — на технологічних лініях, а іноді й агрегатах. Методика й техніка планування та обліку затрат на утри-мання й експлуатацію машин і обладнання для різних рівнів вироб-ничого процесу одні й ті самі. Складають кошториси затрат за встановленою номенклатурою статей, яка визначається у галузевих нормативних актах. Для синтетичного обліку цих затрат планом рахунків передба-чено рахунок «Затрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування». Методика обліку формування, розподілу і перерозподілу затрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання складається з чотирьох етапів . Зібрані на рахунку затрати в розрізі елементів витрат та статей кошторису за загальною схемою наприкінці місяця спи-суються згідно з первинним їх розподілом за напрямками та ві-дображаються на рахунках обліку виробництва: «Основне вироб-ництво», «Допоміжні виробництва» та «Витрати наступних періодів». На кожному з названих рахунків затрати розподіля-ють між незавершеним виробництвом та готовою продукцією. Визначені на готову продукцію витрати поділяють між окреми-ми видами. Облік затрат на управління. Система управління підпорядкова-на об’єктивним економічним законам. Затрати на управління не пов’язані безпосередньо з виробничими процесами, а випливають з ор-ганізаторських, адміністративних та інших функцій, з координації та регулювання виробничих процесів: постачання, виготовлення про-дукції, організації робочого процесу, реалізації продукції тощо. Затрати на управління поділяють на дві групи: управління ви-робничими структурними підрозділами — загальновиробничі (брига-дою, дільницею, цехом, технологічною лінією — фазою, переділом тощо) та господарством у цілому — адміністративні. Для обліку першої групи затрат планом рахунків передбачено рахунок «Загаль-новиробничі затрати», на якому для кожного структурного підроз-ділу відкривають окремий субрахунок. Для обліку другої групи — ра-хунок «Адміністративні затрати». Методика й техніка обліку всіх видів затрат на управління спі-льна. Протягом місяця облік формування затрат здійснюється за єдиною методикою, тобто затрати формуються у межах кожного підрозділу, кожного субрахунка в розрізі елементів затрат та номе-нклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, пере-розподіл та списання затрат на управління за кожним із рівнів управління мають свої особливості. Затрати на рівні бригади усередині (дільниці або цеху) розподі-ляють та списують за простим методом, тобто лише на види про-дукції. Затрати на рівні цехів (або дільниць, переділів з бригадною структурою) обліковуються, тобто облік процесу їх формування, розподілу та перерозподілу здійснюється за існуючою схемою. Затрати на управління структурними підрозділами, цехами, ді-льницями, бригадами охоплюють затрати на утримання персоналу, поштові, телефонні, телеграфні, заробітну плату адміністратив-но-управлінського персоналу, відрахування на соціальне страхування, утримання інвентаря, будинків, охорону праці, які передбачені нор-мативними документами та рекомендаціями. Відносно складним є облік затрат на управління господарством, тобто на такі потреби: утримання загальногосподарського персона-лу, його заробітну плату; відрахування на страхування; утримання будинків, споруд, інвентаря загальногосподарського характеру; утримання загальногосподарських лабораторій; пожежної охорони; на підготовку кадрів; організаційний набір кадрів, поштові, канце-лярські тощо. Обліковані затрати на дебеті рахунка «Адміністративні (зага-льногосподарські) затрати» наприкінці місяця розподіляються, спи-суються, перерозподіляються за складною схемою , але тільки у внутрішньогосподарському обліку. При цьому слід мати на увазі потребу попереднього коригування дебетових записів на так звані прямі витрати за окремими господарствами, наприклад за ос-новним виробництвом (утримання лабораторій) або капітальним будівництвом.
Методику й техніку цієї роботи ілюструє табл. 1
Таблиця 1 Розподіл та перерозподіл у внутрішньогосподарському обміну адміністративних загальногосподарських витрат Підрозділ Підлягають виключенню із ви-трат, які мають цільовий хара-ктер, та внесенню до собівар-тості за прямою ознакою Витрати, які підля-гають розподілу з виправлень (підрозділам) Суми, які підляга-ють внесенню до собівартості про-дукції за місяць Основне виробництво Цех № 1 700 8100 8800 Цех № 2 і т. д. 400 2800 3200 Допоміжні виробництва Цех № 5 100 4800 1900 Цех № 7 і т. д. 200 900 1100 Разом 1400 13600 15000 Значний вплив на побудову обліку за центрами затрат та цен-трами відповідальності мають варіанти технології. Розглянемо суть основних варіантів обліку затрат на виробни-цтво та калькулювання собівартості продукції. Передільний. Більше як дві третини підприємств має передільну технологію виробництва продукції. Це означає, що на цих підприєм-ствах найбільш зручно застосовувати попередільний метод обліку затрат. Отже, затрати обліковуються в розрізі технологічних пе-реділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку за-трат застосовують на тих підприємствах, де продукція виготовля-ється послідовною переробкою вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу. При цьому після кожного переділу, фази, стадії одержують напівпродукт (на-півфабрикат), який можна або здати на склад, або перед передачею на наступний переділ (фазу, стадію) обчислити за кількісними і ва-ртісними параметрами. Переділ — це певна сукупність технологічних операцій, в ре-зультаті виконання яких одержують продукт праці, готовий для ці-єї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт). Передільний має два варіанти: одно- та багатопередільний. Однопередільний метод. У разі застосування цього методу тех-нологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить одне ціле, наприклад хлібовипікання тощо. Багатопередільний метод. Його застосовують, коли техноло- гічний процес поділяють на кілька технологічних фаз (стадій, пере-ділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівар-тість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу. У попередільних виробництвах виготовляють різні види продукції. Це вимагає роздільного обліку затрат не лише за переділами, а й за окремими продуктами. Тому важливим завданням бухгалтерського обліку затрат виробництва є облік прямих затрат по продуктах у межах кожного переділу (фази) технологічного процесу. Попередільний метод обліку затрат має в різних галузях свої особливості. Вони пов’язані з особливостями технології та організа-ції виробництва й незавершеного виробництва. Наприклад, на під-приємствах чорної металургії повний технологічний цикл виробниц-тва складається з таких виробництв: доменне, сталеве, прокатне. Перші два переділи виготовляють напівфабрикати — чавун, сталь, які переробляють на наступному переділі, і лише третій переділ (прокатний) випускає готову продукцію. Аналогічно будується облік на пивоварному заводі, але вже у два переділи — сухий (солодорощення) та мокрий, який складається з таких самостійних, відокремлюваних в обліку одна від одної техно-логічних фаз, як варіння зеленого сусла, бродіння та розлив. Облік затрат на пивоварних заводах здійснюється за цими переділами і технологічними фазами. На всіх виробництвах облік затрат здійснюється за переді- лами, а якщо є можливість переділ розподілити на фази, то й за фазами. В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку «Вироб-ництво». Субрахунки обмежують переділами та фазами. У дебеті рахунка відображують прямі витрати. Усі непрямі витрати облі-чують на рахунках в цілому по підприємству, а потім розподіляють пропорційно до параметрів, які найбільш відповідають тій чи іншій галузі. Після зведення затрат розпочинають калькулювання собі-вартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво за кожним переділом або фазою технологічного процесу, оцінюють його за методом галузевих рекомендацій та чинним законодавством про оцінку ресурсів. Процес зведення затрат та визначення собівартості продукції у цілому по господарству здійснюють напівфабрикатним або безнапі-вфабрикатним методом. У першому випадку напівфабрикати пере-дають з одного переділу на інший за кількістю, тобто без вартісної оцінки. А для визначення загальної собівартості продукції кінцевого переділу затрати за окремими переділами підсумовують і загальну суму поділяють між готовою продукцією та незавершеним виробни-цтвом. У другому випадку (при безнапівфабрикатному методі зве-дення затрат та розрахунку собівартості продукції) спочатку калькулюють напівфабрикати кожного переділу (або фази) техноло-гічного процесу. Напівфабрикати передають з одного переділу (фази) на інший за кількістю і за вартістю, які визначають на підставі калькуляції. Різновидом попередільного методу обліку затрат на виробницт-во є попроцесний метод. Його застосовують у таких галузях, як ву-гле-, соле-, нафтодобування тощо. Особливістю підприємств цих галузей є відсутність незавершеного виробництва. При цьому не треба поділяти загальну суму затрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом. У попроцесних виробництвах облік ведуть за кожним процесом. Наприклад, у вугледобуванні відокремлюється облік по таких проце-сах: підготовка робіт, виймання вугілля, транспортування, заван-таження у вагони, доробка, сортування, збагачення; по обслуговую-чих підрозділах: підйом, водовідлив, вентиляційна служба, лампове господарство тощо. Окремі затрати, наприклад, енергія, пара, вода, попередньо об-ліковуються на рахунку «Допоміжні виробництва». У вугледобуванні відкритим способом у бухгалтерському обліку відокремлюють «Роз-кривні роботи». Повирібний (позамовний) облік затрат на виробництво застосо-вують в основному в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктами обліку при цьому є окремі замовлення. До таких вироб-ництв належать: судо-, турбо-, авіабудівні та інші виробництва. Кожному виробу, замовленню присвоюють окремий номер, який вказують в усіх документах про витрати на це замовлення. Синтетичний облік ведуть на рахунках затрат діяльності, а для аналітичного обліку відокремлюють за кожним замовленням (виробні) прямі затрати і за кожним видом затрат — непрямі. Не-прямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями. Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, по-слуг) визначають або після передачі на склад, або після здачі (пере-дачі) замовнику безпосередньо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Облік затрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання» з дисципліни «Бухгалтерський облік»
