Економіко-правове регулювання інноваційного процесу
У всіх індустріальних країнах нововведення є одним із пріо-ритетних напрямів у політиці уряду, адже це основа національної незалежності й економічного розвитку. Держава створює сприят-ливі умови для інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілі-зовані правила і механізми, що зумовлюють розвиток усіх суб’єктів інноваційної сфери. Незважаючи на істотні розбіжності в принципах побудови механізмів державної підтримки іннова-ційної сфери в різних країнах світу, можна виділити типові фун-кції як за змістом, так і за характером впливу. За змістом вони поділяються на законодавчі, організаційні та економічні, а за ха-рактером впливу — на прямі й опосередковані. Цей механізм охоплює різноманітні напрями регулювання діяльності підпри-ємств, що здійснюються за допомогою законодавчої, науково-технологічної політики, фінансового забезпечення. Основними формами вираження цих функцій прийнято вва-жати відповідні закони, рішення, постанови владних структур. Тому важливе значення у вирішенні проблеми нововведень має правильно побудована стабільна законодавча база, яка істотно знижує ділові ризики в процесі здійснення нових проектів. Закони є правовим фундаментом розвитку бізнесу в будь-якій країні. Досвід зарубіжних країн показує, що у сфері інновацій, особливо у венчурному бізнесі, одночасно функціонують десятки законів. Кожна держава по-своєму комбінує таку їх кількість, щоб підтримати розвиток венчурного підприємництва і забезпе-чити інноваційні переваги економіки. На наш погляд, американ-ська законодавча база в цій сфері є найбільш важливою для ви-вчення. Так, для стимулювання технологічних нововведень ухвалено Закон Стівенсона-Вудлера «Про технологічні нововведення». Цей закон був перший серед нормативних документів, який регу-лював процес передавання технологій федеральними лабораторі-ями. У ньому передбачені заходи щодо вивчення і стимулювання промислових інновацій: створення спеціальних організацій у ра-мках апарату виконавчої влади, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і кор-порацій, які роблять великий внесок у розвиток науки і техніки. У законі стверджується, що: • технологічні й промислові нововведення сприяють підви-щенню життєвого рівня і конкурентоспроможності товарів США, скороченню торгового дефіциту, стабілізації долара і цін; • найдоцільнішим способом різкого підвищення ефективності технологічних нововведень є організація передання новітніх тех-нологій і наукових розробок від державних науково-дослідних закладів і університетів у промисловість через створення центрів промислових технологій на базі неприбуткових (бюджетних) орга-нізацій і університетів. Згідно з цим законом утворилась організація Управління досліджень і перетворень технології (Office of Research and Technology Appelication), яка здійснювала консолідацію кош-тів на передання технологій. Один із цих напрямків — конверсія оборонних технологічних рішень у цивільне виробництво. Згідно з цим законом Центри промислових технологій як ос-нова мережі для стимулювання науково-технологічних нововве-день створюються спільними зусиллями Міністерства торгівлі і Національного фонду науки. Фінансуються вони з бюджету. При науково-дослідних закладах функціонують відділи застосування науково-технічних досягнень, які субсидуються федеральним урядом. Їхню роботу координує Міністерство торгівлі та його структурні органи — Центр застосування федеральних техноло-гій і Управління промисловою технологією, а також Національна комісія промислової технології. Практика сприяння інноваційній діяльності у вигляді переда-вання приватним підприємствам науково-технічної продукції, створеної в державному секторі й за державні кошти, з метою по-дальшої її комерціалізації набула поширення не тільки в США, а й у багатьох інших країнах. При цьому можливий широкий спектр умов передавання: повне і безоплатне передання прав, лі-цензування, виплата пільгового авторського гонорару тощо. Правовий захист авторського права в США закріплений в Конституції, а також у резолюції Конгресу 1783 р. про охорону прав авторів та видавців. А в основу законодавства про промис-лову власність був покладений Федеральний патентний закон 1790 р., який надалі увійшов до Конституції. США стали першою державою, яка вжила заходи для захисту своєї інтелектуальної власності на світовому ринку. Ця країна займає передові позиції у світі за експортом ліцензій на свої винаходи, відкриття і нові розробки. Усе це приводить до технологічної залежності інших країн від США. Так, надходження за продаж патентів і ліцензій у США наприкінці 90-х років становили 27 млрд дол. (внутрішній трансферт — 90 %), а платежі за придбання ОІВ — 6 млрд дол. (внутрішній трансферт — 85 %). Відповідно Японія — 6 млрд дол. та 9 млрд дол. [63]. Закон про торгівлю і конкуренцію 1974 р. (з унесеними по-правками в 1988 р.) передбачав виявлення країн, що порушують права американських громадян у сфері інтелектуальної власності. США застосовують щодо цих держав жорсткі санкції. Нещодавно в США було ухвалено Закон 96-517, яким внесені поправки до Патентного закону (1952 р.). У ньому підкреслюється необхідність заохочення малих підприємств до участі в науково-технічних дослідженнях і конструкторських роботах, а також стимулювання проведення НДДКР у некомерційних закладах. У 80-х роках було ухвалено один з найважливіших законів, що стимулював правову охорону інтелектуальної власності й став поштовхом для переходу кваліфікованих кадрів у венчурний бізнес. Крім того, було додатково ухвалено закони, які заохочували винахідницьку діяльність малого інноваційного підприємництва способом надання йому пільг. Так, важливим етапом у вдоскона-ленні державного регулювання в галузі науково-технічної полі-тики став закон про податки на економічне відродження. Ним пе-редбачалося стимулювання економічного розвитку способом зниження ставок оподаткування суб’єктів господарювання, на-дання права вільного розпорядження податковими пільгами, вно-силися зміни в амортизаційну політику. Оцінюючи можливості малого підприємництва порівняно з великими корпораціями в таких галузях, як мікроелектроніка, біотехнологія та успішне доведення до комерційної реалізації ве-ликої кількості перспективних ідей і винаходів, уряд США почав здійснювати активні заходи щодо зміцнення їхнього потенціалу. Ухвалено закон про нововведення в малому бізнесі — передових з науково-технічного погляду фірмах з метою розширення науко-во-технічної діяльності. Як свідчить зарубіжний досвід, державна політика сприяння становленню і розвитку венчурного бізнесу має будуватись на принципах довгостроковості та економічної заінтересованості в підвищенні ефективності господарювання і стабільності законо-давства. Саме потреба в правовій захищеності венчурного під-приємництва передбачає ухвалення спеціальної серії законодав-чих актів з питань його становлення і функціонування. Так, од-ним з перших законів у галузі венчурного підприємництва в США був закон про малі венчурні фірми, який стимулював роз-роблення технологічних новинок венчурними підприємствами. Цим законом венчурам надавалися необхідні гарантії на субсидії, пільгові кредити та всебічна допомога уряду, яка полягала в зо-бов’язанні міністерств, урядів штатів, великих корпорацій укла-дати контракти з малими інноваційними фірмами, особливо на початкових етапах їхньої діяльності. Слід зазначити, що в американській юриспруденції ще раніше було розроблено низку законодавчих актів, які прямо чи опосе-редковано регулювали розвиток венчурного бізнесу (закони про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрестівське законо-давство, закони, що передбачали можливість примусового ліцен-зування технологій, закон про стимулювання інвестицій у венчур-ний бізнес тощо). У законі про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес фо-ндам венчурного капіталу дозволялась публічна емісія власних цінних паперів з метою залучення додаткових коштів і вкладення їх у ризиковані проекти. Однак ці закони належною мірою не за-безпечували ефективності інноваційної діяльності. Важливим законом, ухваленим у 1986 р., був федеральний за-кон про передання технології, який доповнював закон Стівенсо-на-Вудлера. Цей закон передбачав укладання спеціальних угод між федеральними дослідницькими центрами і комерційними фі-рмами про спільне співробітництво у сфері досліджень і розро-бок (Угоди про коопераційні дослідження і розробки). Основною державною правовою базою науково-технічної по-літики у сфері корпоративних угод є закон про кооперативні до-слідження. Він дозволив об’єднання у сфері доконкурентних до-сліджень і розробок, а також створення консорціумів у галузі науки і технологій, у тому числі й державних закладів та компа-ній приватного сектору, для стимулювання передання федераль-них технологій. Приватні компанії, які здійснюють пріоритетні НДДКР та фінансуються державою, є монополістами такої тех-нології. Вони наділяються особливим правом утворювати коопе-ративні об’єднання для проведення НДДКР. Цей закон значно стимулював приватний сектор до участі в розробленні та дослі-дженні критичних технологій. Дію цього закону було поширено на сферу створення альянсів для спільного виготовлення високотехнологічної продукції в 1995 р. Співробітництво між приватними фірмами в галузі НДДКР може здійснюватись як з участю держави, так і без неї. Найновішою формою кооперативних угод є утворення особ-ливих синдикатів. Це об’єднання в межах фірм і корпорацій, які проводять наукові дослідження на основних напрямах НТП. У ньому передбачено стимули, які заохочують учених, інженерів, федеральні лабораторії до патентної і ліцензійної діяльності та комерціалізації розробок. Основний із стимулів — це пільгове оподаткування, збереження прав власності на винаходи, які були зроблені в рамках робіт, що фінансуються з федерального бю-джету. До цього всі патенти і ліцензії, які отримані в результаті досліджень, виконаних за рахунок федерального бюджету, пере-бували у власності держави. Закон 1980 р. передав ці права у власність університетів і фірм, де ці дослідження були проведені. У свою чергу, університети отримали можливість у разі організації комерційного викорис-тання патентів і ліцензій поступатись частиною своїх прав інди-відуальним розробкам. У результаті підвищувалась ефективність використання інтелектуальної власності, створеної за рахунок бюджету. Приватний сектор має можливість приймати обґрунтованіші рішення про використання ідей і способи їх комерціалізації. З 1989 р. в США чинний законодавчий акт про передавання кон-курентоспроможної технології, за яким федеральним лабораторіям дозволяється укладати договори з приватними венчурними фірмами про проведення спільних наукових досліджень і розробок. Закон, який був ухвалений у 1993 р., дозволяв партнерам спі-льно розробляти технологію, яку отримано в об’єднаних венчур-них компаніях (research joint ventures). Такі компанії переважно функціонували у сфері телекомунікацій, програмних продуктів, брали участь в експортних, транспортних проектах. У 80-ті роки проходило дерегулювання економіки, а саме на-земного та повітряного транспорту. Крім того, відбулась демоно-полізація діяльності компаній у телекомунікаційній сфері, що стимулювало конкуренцію на ринку зв’язку. А закон США 1996 р. про телекомунікації ще більше стимулював конкуренцію опера-торів послуг. У ці роки були ухвалені законодавчі акти, що зняли деякі антитрестівські обмеження для міжфірмових об’єднань у сфері науки і технології. Великий вплив на розвиток інноваційного потенціалу в амери-канській економіці мала програма Б. Клінтона «Технологія: рушій економічного зростання» (технологічна політика Білла Клінтона). У програмі підкреслюється, що технологічна політика починається там, де закінчується наукова, і вона не обмежується тільки науково-дослідними і конструкторськими роботами. Вона також концентру-ється на швидкому використанні нових ідей. Брак узгодженої тех-нологічної політики — одна з основних причин відставання Амери-ки в справі втілення в комерційний успіх своїх переваг у галузі досліджень і втрати лідерства в технологічній сфері 32. Технологі-чна політика Білла Клінтона визнає важливість малих і середніх підприємств для зростання економіки США за допомогою створен-ня національної служби поширення технологій і розширення успі-шної Програми інноваційних досліджень для малого бізнесу. Феде-ральна влада і уряди штатів допомагають венчурним фірмам підвищувати продуктивність, упроваджувати у виробничий процес елементи прогресивних технологій, гнучких автоматизованих виро-бництв, тобто задовольняти потреби малих інноваційних фірм, у яких є проблеми з упровадженням розробок. У 1993 р. було ухвалено закон про конкурентоспроможну тех-нологію як доповнення до закону Стівенсона-Вудлера, спрямова-ний на забезпечення передових позицій США у світі щодо розро-блення і використання сучасних технологій. Для досягнення цієї мети було створено Національну програму забезпечення техно-логічної переваги США, яка передбачала надання допомоги про-мисловим компаніям, особливо фірмам малого бізнесу в розши-ренні масштабів і прискоренні процесів упровадження сучасних перспективних розробок. Отже, політика державного регулювання інноваційної діяль-ності в США базується на стабільній та гнучкій законодавчій базі. Згідно зі світовим досвідом, усі розвинені країни проводять активну інноваційну політику, запроваджуючи на законодавчій основі форми державного регулювання та стимулювання науко-во-технічної діяльності. Основний зміст фінансово-економічної політики держави в інноваційній сфері полягає в регулюванні фінансових потоків, що полегшує доступ суб’єктам господарювання до джерел фінансо-вих коштів. Досвід розвинутих країн свідчить, що державна підтримка ін-новаційної сфери здійснюється двояко: прямим і непрямим регу-люванням. Кожна країна шукає для себе оптимальне співвідно-шення цих форм, яке залежить від багатьох чинників: рівня роз-витку національної економіки, стану науково-технічної сфери, правової бази тощо (табл. 1). У високорозвинутих країнах світу питома вага асигнувань з державного бюджету значно менша, ніж у тих, що розвиваються. Це пов’язано не зі зменшенням бю-джетного фінансування, а зі збільшенням витрат на інноваційну діяльність з боку приватних осіб. Таблиця 1 СПІВВІДНОШЕННЯ ПРЯМОГО І НЕПРЯМОГО СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (за матеріалами ОЕСР) (середина 90-х років) [171] Країна Відношення обсягу державної підтримки НДДКР у приватному секторі до власних витрат на НДДКР приватного сектору, % Відношення обсягу пільг на НДДКР до власних витрат на НДДКР приват- ного сектору, % Відношення податко- вого стимулювання і прямої державної підтримки НДДКР в приватному секторі, % Велико- британія 16,3 близько 0 близько 0 Німеччина 11,9 1,6 0,13 Канада 9,6 18,6 1,96 США 24,8 0,8 0,03 Франція 22,3 4,9 0,22 Японія 1,4 0,8 0,7
Прямі методи регулювання здійснюються переважно у двох формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій. Адміністративно-відомча форма передбачає пряме дотаційне фі-нансування відповідно до спеціальних законів. Програмно-цільова форма — це конкретне фінансування в рамках державних програм підтримки нововведень, створення системи держконтрактів на при-дбання тих чи інших товарів і послуг, надання пільгових кредитів фі-рмам, що розробляють і доводять до комерціалізації нові продукти. У розвинутих країнах світу з державного бюджету переважно фінансуються: фундаментальні дослідження; державні науково-технічні програми; прикладні науково-технічні розробки загальнодержавного значення; міжнародні програми науково-технічного співробітництва; коопераційні дослідження пріоритетних напрямів НТП; інфраструктура інноваційної діяльності; придбання контрольних пакетів акцій інноваційних компаній; придбання зарубіжних технологій, ліцензій та передання їх тощо. Крім того, держава фінансує дослідження, пов’язані з вико-нанням приватними компаніями урядових замовлень на певну продукцію. Уряди цих країн фінансують від 40 до 60, а іноді і до 70 % усіх витрат на НДДКР. Державні відомства допомагають малим венчурним фірмам нарощувати свій технічний потенціал, здійснювати частину досліджень безпосередньо в державних ла-бораторіях і передавати їхні результати фірмам. Слід підкреслити особливе значення держави в секторах, які стимулюють формування і розвиток науково-технічного прогре-су, а саме венчурного підприємництва. Перш за все — це пряме фінансування державою значної частини наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок малих інноваційних фірм, які проводять дослідження в перспективних на думку уряду напрямах. Багато науковців стверджує, що серйозною перешкодою до формування інноваційних механізмів у країнах Європи стала не-ефективна та високозатратна політика державного втручання в процеси розвитку підприємництва і приватної ініціативи. Це сто-сується і методів фінансування та організації нових високотехно-логічних підприємств. У США переважає ідеологія «ризику і розвитку», відповідно до якої заохочується як малий інновацій-ний бізнес, так і партнерство з корпораціями, університетами то-що. Фінансування ризикових проектів організовується через ін-ститут венчурних фондів. У цій державі високі темпи виникнення і ліквідації венчурних фірм, а в разі неуспіху проекту це сприй-мається як витрати даного типу фінансування. Завдяки цьому в США підтримується висока змінність галузевої структури. У європейській моделі організації економіки банки сильніше пов’язані з окремими галузями, формуючи галузеву структуру, вони зацікавлені в її змінності. Переважає ідеологія централізо-ваної підтримки інновацій, адже венчурного капіталу, в амери-канському розумінні, практично немає. Європейські підприємці можуть профінансувати свій проект через систему кредитування, якщо ризик зведено до мінімуму. Тому темпи виникнення і банк-рутства нових підприємств різко знижуються, більше фінансу-ються традиційні галузі економіки, а технологічна структура промисловості консервативніша. Згідно з оцінкою експертів На-ціональної інженерної академії США, Європа за темпами онов-лення виробничих процесів поступається США у 2 рази, Япо-нія — у 3 рази [64]. У 80-ті роки уряд США був стурбований зниженням науково-технічної активності в країні і вдався до надання значної допомо-ги венчурному бізнесу з тим, щоб не «висохло» таке багате «джерело» інновацій, яким є малі венчурні фірми. Численні венчурні фірми формуються на основі програмно-цільового методу фінансування науково-технічної діяльності. При цьому об’єктами фінансування є не самі організації, а проекти і програми. Науково-дослідні й конструкторські роботи викону-ються переважно «зовнішніми» щодо фінансових організацій ви-конавцями. Економічною основою цієї форми фінансування є субсидії, що надаються безкоштовно. А за це державні організації отримують право на використання результатів науково-технічних розробок. Найповніше програми різних видів допомоги малому венчур-ному бізнесу в США здійснюються через федеральне агентство — Адміністрацію в справах малого бізнесу (АМБ). Аналогічного незалежного відомства щодо захисту інтересів дрібних підпри-ємців у таких масштабах немає в жодній великій розвинутій кра-їні світу. АМБ перебуває під загальним керівництвом президента. Основна мета відомства — надання фінансової, консультативної та інформаційної допомоги під час становлення малих ризикових фірм. Розвиткові цього сектору економіки сприяють також різні громадські організації (союзи, асоціації тощо). АМБ має багато кредитних програм. Насамперед це програми прямих і гарантованих позик. Сама Адміністрація малого бізнесу не має значних позичкових коштів, але уряд через АМБ надає га-рантії комерційним банкам та іншим фінансовим організаціям за умов кредитування ними малих фірм, які самі не мають можли-вості отримати кредит. У разі несплати боргу державна гарантія може становити до 90 % приватного капіталу. Середній розмір цих позик — 100 тис. дол., а термін погашення боргу — 8 років. В окремих випадках, наприклад для розширення зовнішньоеко-номічної діяльності, ці позики можуть досягати 1 млн доларів і надаватися на 25 років 73. В АМБ розроблено різноманітні програми допомоги венчур-ним структурам: надання індивідуальних консультацій, прове-дення семінарів, організація курсів, конференцій, друкування пу-блікацій. Істотна особливість такої допомоги — мінімальна плата, оскільки вартість приватних консультацій за годину ста-новить від 25 до 250 дол., це дорога послуга для більшості під-приємців. Існує програма управлінської допомоги інноваційним фірмам, згідно з якою створюються центри розвитку малого бізнесу при університетах, великих приватних фірмах, федеральних та місце-вих відомствах. Перед ними ставиться основне завдання — допомо-гти вижити дрібним фірмам. Якщо половина всіх нових малих ком-паній щорічно банкрутує на першому році своєї діяльності, то серед фірм, які користуються послугами центрів, — тільки десята частина. При центрах організовуються навчальні курси, консуль-таційні пункти з різних питань. Центри мають невеликий бю-джет, який виділяється федеральним урядом (АМБ субсидує по-ловину витрат центрів), а також штатами, місцевими органами, релігійними общинами, приватними корпораціями і фондами. Практика показує, що, незважаючи на обмежені ресурси, центрам удається надати істотну допомогу малому венчурному бізнесу. Завдяки цьому велика кількість дрібних фірм США з допомогою АМБ отримала фінансову підтримку і зробила свій внесок в еко-номічне зростання країни, стимулювала конкурентоспроможність національної економіки. Важливою формою державної тактичної дії є федеральна конт-рактна система. Завдяки їй здійснюється понад 40 % обсягу НДДКР і більша частина контрактів укладається саме з приват-ними фірмами 12. Контрактна форма фінансування має багато переваг, оскільки НДДКР підпорядковується комерційній меті, принципам рентабельності та швидкого впровадження новинок у виробництво. Відповідно до чинного законодавства федеральні відомства США зобов’язуються укладати контракти з венчурними фірмами, особливо на початкових етапах їхньої діяльності. Контрактна фо-рма взаємовідносин розробника і замовника дає змогу державним структурам впливати на процеси розподілу ресурсів, структуру і обсяги виробництва, розширення ринку нововведень і підвищен-ня конкурентоспроможності продукції. Але малим ризиковим фі-рмам дуже складно потрапити на ринок федеральних контрактів, тому їм доводиться докладати багато зусиль, щоб їх отримати. Через централізовану автоматизовану систему інформації Адмі-ністрації в справах малого бізнесу фірма має змогу отримати ко-нтракт. Для цього вона повинна подати необхідну інформацію про напрями своєї господарської діяльності. Автоматизована си-стема враховує потенційні можливості науково-технічної діяль-ності всіх малих фірм, які можуть бути залучені до виконання кожного замовлення як підрядники або субпідрядники. Водночас ця система нагромаджує інформацію про субконтрактні договори в рамках федерального агентства і дає змогу забезпечити високий ступінь конкурентоспроможності вибору виконавця кожного проекту. Укладаючи контракти, відомства видають фірмам до 60 тис. доларів строком до 6 місяців. На цьому першому етапі науково-технічна ідея має бути доведена компанією до макетного зразка. Якщо її життєздатність підтверджується, то федеральні відомства укладають з венчурною фірмою новий контракт на період до двох років з обсягом фінансування вже до 500 тис. дол. 47. Отже, федеральний уряд бере на себе витрати на двох найризиковані-ших етапах діяльності венчурних фірм і створює необхідні пере-думови для їхньої підтримки на подальших етапах розроблення й апробації нововведень. А вже під час комерційного освоєння продукції — на останніх етапах — більш охоче залучаються при-ватний капітал і венчурні фонди. Згідно з законом про розвиток малих інноваційних фірм на фінансування венчурного бізнесу федеральні відомства зобов’язані виділяти зі свого бюджету не менш ніж 1,25 % коштів. Особливу увагу привертає розроблена Національним науко-вим фондом програма активізації науково-дослідної діяльності в найбільш значущих галузях науки і техніки. Ця програма спря-мована на виявлення високопотенційних (high-potential) венчур-них фірм, які подають на розгляд свої пропозиції. На першому етапі програми компаніям, що відібрані під час конкурсу, нада-ються замовлення на дослідження і кошти сумою до 35 тис. дол. строком на 6 місяців. Після підбиття підсумків виконання умов першого етапу з фірмами укладаються контракти на два роки з обсягом фінансування до 200 тис. дол. кожний 135. Але при цьому (відповідно до умов контракту) не менше ніж 2/3 вартості дослідного проекту повинна фінансувати сама ризикова фірма. Якщо ця компанія бажає самостійно здійснювати освоєння нови-нок, то вона користується послугами приватного капіталу та ін-вестиційних компаній дрібного бізнесу. Прикладом великого національного ризикового проекту є про-грама Space-Shuttle. У ній питома вага інноваційного малого і се-реднього бізнесу перевищує 50 %. Досвід показав, що залучення приватного дослідного сектору як співвиконавця-субпідрядника підвищує якість робіт і сприяє їхньому здешевленню. Під час ви-конання цього проекту виникло багато нових венчурних фірм і утворився великий науково-дослідний комплекс. Тому в США за-конодавство вимагає обов’язкового залучення малих венчурних фірм до виконання всіх інноваційних проектів, вартість яких пере-вищує 100 тис. дол. Однією з найважливіших складових науково-технічної політики США є система державного регулювання передавання технологій для вирішення таких завдань: сприяння венчурним фірмам; сти-мулювання підприємств різних форм власності до збільшення витрат на НДДКР; спрощення процедур передавання технологій з федеральних науково-дослідних установ малим фірмам; заохо-чення співробітництва і кооперації у сфері НДДКР тощо. Це вирішується з допомогою посередницьких центрів або та-ких, які діють при університетах. Центри надають консультатив-ну допомогу венчурним фірмам з технологічних і управлінських питань, різноманітні інформаційні послуги, допомогу в організа-ції досліджень і розробок силами співробітників університетів. Важливими напрямами посередницьких центрів є організація університетами процесів передання невеликим венчурним фір-мам технологій (тобто завершених результатів досліджень, до-слідних зразків, конструкторської і технологічної документації тощо), а також допомоги в сприянні співробітництву з великими організаціями. Центри мають невеликі бюджетні кошти, що виді-ляються федеральним урядом, штатами, регіональними комісія-ми, корпораціями і приватними фондами. Центри передавання технологій є незалежними фірмами. Вони не укладають контрактів з урядовими організаціями. Якщо центр не може сформувати свій бюджет за рахунок доходів від вико-нання замовлень клієнтів, то він ліквідується. Безпосереднє укла-дення контрактів із замовниками має істотні переваги: по-перше, незначні накладні витрати; по-друге, оперативність і конфіденцій-ність послуг; по-третє, можливість залучати кваліфікованих спеціа-лістів. У центрах працюють фахівці, що мають досвід роботи в про-мисловому виробництві. Вартість послуг визначається замовни-ками, які ще до укладення договору проводять експертну оцінку можливостей центру, його проблемну орієнтацію, визначають ре-зультати проведених раніше розробок. Центри за помірну плату забезпечують винахідників-одинаків приміщеннями, обладнанням на термін від одного до трьох років. Протягом цього періоду винахідник повинен розробити свою ідею, а також з допомогою центру знайти джерела для подальшо-го фінансування розробки. Так, уряд надає можливість індивіду-альним винахідникам довести свої ідеї до готового продукту та реалізації виробу. До роботи в центрах на умовах сумісництва широко залучаються студенти-старшокурсники, що сприяє аку-муляції значного творчого потенціалу. Венчурні фірми, які спів-робітничають з такими центрами, стійкіші, адже серед фірм, що користуються послугами центрів, тільки 10 % протягом першого року діяльності стають банкрутами. Багато європейських країн розробили заходи щодо стимулю-вання ризикових фірм безпосереднім виділенням державних кош-тів, наданням державних гарантій. Привертає увагу те, що в країнах, де немає сконцентрованих науково-технічних або промислових центрів використовується так звана північноіталійська модель формування і підтримки венчурного бізнесу. Основу цієї моделі становить наявність широкого спектра державних програм фі-нансової підтримки не тільки дрібного бізнесу, а і його інфра-структури. Метою реалізації таких програм у регіонах, що не мають значних науково-технічних і виробничих потенціалів, є формування консорціумів венчурних фірм. У Данії і Німеччині виправдала себе практика створення консорціумів малого інно-ваційного бізнесу за відсутності високого регіонального рівня концентрації венчурного капіталу. Уряд Німеччини теж розробляє комплекс заходів, які спрямо-вані на підтримку венчурного капіталу. Основною формою під-тримки інноваційних фірм є дотації, субсидії, пільгові кредити. З 1995 р. розроблена програма «Акціонерний капітал для техно-логічних підприємств». Субсидії надаються фірмам, які просувають на ринок продукцію значної новизни, мають до 50 працівників і оборот не більше 10 млн німецьких марок. Крім того, у Німеччині істотна роль регіонального уряду, що є прямим наслідком феде-ральної структури державного устрою. Це виявляється в більш вагомій участі земель у спільному з державою фінансуванні за-ходів з реалізації науково-технічної політики. Так, частка земель зросла істотно і становить 32,3 % в 1995 р. Німецьке законодав-ство заохочує співробітництво вищих навчальних закладів із промисловими підприємствами в різних формах, включаючи тіс-ну кооперацію в рамках науково-дослідницьких програм і проек-тів. Професори мають право укладати контракти з промисловіс-тю від імені університетів і право на володіння патентами. Перші масштабні науково-технічні інноваційні інфраструкту-ри, зокрема технопарки, нині демонструють вагомий потенціал передових технологій і ноу-хау майна в усіх секторах економіки. Так, за фінансового і матеріально-технічного сприяння з боку Фінляндії сьогодні в Естонії інтенсифікується створення найсу-часнішого технопарку на базі Талліннського університету. Така акція вмотивовується її значною вигідністю порівняно з витрата-ми на неї в Скандинавських країнах. Серед перших інноваційно-інвестиційних проектів такої інфраструктури стало виконання кі-лькох етапів робіт у межах проектів фінських фірм «Нокія» і «Еріхсон» з розроблення новітніх телекомунікаційних систем. І серед держав, що є кандидатами на членство у Євроспільноті, пе-ршість за часткою високотехнологічного експорту належить саме Естонії — 8 % (перше місце серед країн ЄС за цим показником посідає Ірландія — 45 % у загальному обсязі експорту країни, Нідерланди — друге (30 і Велика Британія — третє (27 %). Естонія, згідно з даними щорічника з питань глобальної конку-рентоспроможності за 2001 р., посідає 22 місце, випередивши Францію та деякі інші високорозвинені країни. У системі державного сприяння венчурному бізнесу у Франції створено спеціальну урядову організацію (ІНОДЕВ) і державно-приватний банк для фінансування малого інноваційного бізнесу. Ними надаються довгострокові позики для завершення дослі-джень і комерціалізації новинок. Крім того, створено Національ-ний страховий фонд, яким управляє Французьке товариство сприяння венчурному капіталу (страхується 65 % позикових кош-тів). У Франції існують спеціальні інститути, через які надається допомога венчурному бізнесу, а саме: Національний центр нау-кових досліджень, Національне агентство з упровадження дослі-джень «Анвар», Національне агентство перспективних дослі-джень. Діяльність Національного центру здійснюється за такими напрямами: • інформаційна діяльність, суть якої полягає у вивченні попи-ту промислових підприємств на нововведення і наданні конкрет-ної допомоги в реалізації новинок; • взаємний обмін співробітниками центру і промислових під-приємств; • надання малим інноваційним фірмам технічної допомоги під час упровадження ними нововведень; • надання консультаційних послуг. Узагалі Франція посідає четверте місце серед промислово роз-винутих країн (після США, Японії і ФРН) за загальною сумою витрат на НДДКР і друге (після США) — за питомою вагою на одного жителя країни. Державна підтримка науки у Франції не обмежується сферою фінансування фундаментальних і прикладних досліджень. Поява і поширення нових методологій і обладнання зі сфери фундамен-тальних і прикладних досліджень у виробництво є основним нас-лідком діяльності національних інститутів Франції. Взаємовідно-сини національних інститутів із промисловістю практикуються в різних формах, включаючи контракти, партнерство, створення власних венчурних фірм. З метою стимулювання передання наукових досліджень у промисловість у 1999 р. у Франції був ухвалений Закон про інно-вації, згідно з яким учені національних інститутів можуть пере-йти на роботу на виробництво на період до 6 років за умови збе-реження за ними попереднього місця в інституті. Допускається робота консультантом за сумісництвом у разі наявності у власно-сті не більше 15 % акцій цього підприємства. У Західній Європі третє місце за питомою вагою витрат на на-укові дослідження у валовому національному продукті посідає Великобританія. Починаючи з 80-х років, з метою стимулювання розвитку інноваційної активності урядом цієї країни було ухва-лено широку програму приватизації як промислових підпри-ємств, так і науково-дослідних установ. Найбільша увага приді-лялася приватизації так званих біляринкових досліджень, тобто досліджень з очікуваним комерційним результатом 55. У ці роки у Великобританії було приватизовано Британську технологічну групу — власницю всіх ліцензій на винаходи, зроб-лені в державному секторі. Унаслідок приватизації науково-дослідних інститутів, інноваційних центрів, наукомістких під-приємств у країні сформувалося нове середовище підприємниць-кої діяльності, де належне місце посідає венчурне фінансування. У Великобританії здійснюється одна з найбільших програм суб-сидіювання інноваційної діяльності приватних підприємств на державному рівні. Вона дає змогу підприємцям відшкодовувати 50 % витрат на здійснення нововведень, що сприяє пожвавленню активності в інноваційній сфері. Рішення про фінансування окремих напрямів НДДКР ухвалю-ється урядом Великобританії на підставі рекомендацій п’яти рад, сформованих за напрямами досліджень. Кожну з цих рад, до складу якої входять представники уряду, наукових і промислових організацій, очолює «старший промисловець». Члени рад коор-динують діяльність державних науково-дослідних установ в ін-тересах розвитку національної економіки. Така система відсте-жування тенденцій розвитку наукових напрямів і організацій НДДКР уважається найефективнішою 12. До речі, функції структур, які здійснюють підтримку венчур-ного підприємництва на всіх рівнях, чітко розмежовані. Створю-ються організації, які відіграють велике значення як координато-ри між урядом і приватним сектором з питань розвитку науки і техніки. На вищому рівні виконавчої влади функціонує багато органів з управління науково-технічним розвитком (Рада з науки і техніки, різні комісії тощо). У Нідерл
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економіко-правове регулювання інноваційного процесу» з дисципліни «Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації»
і Велика Британія — третє (27 %). Естонія, згідно з даними щорічника з питань глобальної конку-рентоспроможності за 2001 р., посідає 22 місце, випередивши Францію та деякі інші високорозвинені країни. 