Незаперечним фактом є значний вплив різних форм венчурного підприємництва на прискорення науково-технічного прогресу та динамічність господарського комплексу промислово розвинутих країн світу. Відомо і те, що такі держави приділяють багато уваги розвитку підприємницьких структур венчурного ка-піталу. Вивчення досвіду зарубіжних країн має нині важливе зна-чення для України, де такий вид діяльності тільки набуває прак-тичного втілення в процесі ринкової трансформації адміністративно-командної економіки. Слід зазначити, що більш як 50-річний період розвитку венчур-ного підприємництва в розвинутих країнах світу дає багатий мате-ріал для аналізу і значно ускладнює його, оскільки кожна країна має свої особливості в організації такої діяльності та власні проблеми, які намагається вирішити. Важливо знати не тільки форми і методи організації венчурного підприємництва, а й чинники, що забезпе-чують його розвиток та високий рівень ефективності господарю-вання в таких країнах, як США, Японія, країни Західної Європи. Венчурне підприємництво має численні організаційні фор-ми. Основні серед них такі: • «незалежні» малі венчурні фірми (з використанням капіталу інвестиційних компаній малого бізнесу і «незалежних» венчур-них фондів); • фірми, які спеціалізуються на впровадженні у виробництво науково-технічних розробок, що організуються у вигляді паю з промисловими корпораціями, — «зовнішні» венчури корпорацій (з використанням корпоративного венчурного капіталу та «зов-нішніх» (відкритих) венчурних фондів); • «внутрішні» венчурні відділи корпорацій, основою яких є виокремлення підприємницької групи як самостійного венчурно-го підрозділу (з використанням корпоративного венчурного капі-талу). Основні організаційні форми венчурного капіталу зобра-жено на рис. 2.2.
Рис. 2.2. Основні організаційні форми венчурного капіталу Спеціалізовані компанії ризикового капіталу. Попит на вен-чурний капітал в останні роки спричинив адекватне зростання кі-лькості його джерел, тобто суть венчурного фінансування реалі-зується в різноманітних формах. Особливу роль у фінансуванні інновацій відіграють спеціалізовані компанії ризикового капіта-лу. За юридичним статусом вони є партнерствами з обмеженою відповідальністю. Організаційно такі компанії — це поєднання керівних невеликих фірм і керованих ними фінансових пулів, кожен з яких інтегрує кошти кількох вкладників. Такий статус має особливе значення не тільки у зв’язку з пільговим оподатку-ванням, а й тому, що окремі інвестори не мають права вилучати свої кошти без згоди інших членів пулу або до закінчення термі-ну дії договору про партнерство (як правило, 10 років). Зокрема, найбільш відома фірма ризикового капіталу в США — компанія «Оук інвестмент партнерз» — є пулом з обсягом капі-талу близько 100 млн дол. Учасники пулу такі відомі корпорації та банки, як «Сітікорп» і «Коннектикут дженерал». Ті, кого під-тримує ця компанія, користуються високою довірою клієнтів і банків [83]. Приватні фірми венчурного капіталу приймають внески від «зовнішніх» вкладників у розмірі не менш як 100 тис. дол. на тер-мін 10—12 років з внесенням цієї суми в перші 2—3 роки цього періоду. З залучених таким способом, а також власних коштів фірма ризикового капіталу утворює фонд в 10—50 млн дол. (іно-ді більш як мільярд доларів). Величина інвестицій різна — від 25 тис. доларів до кількох десятків мільйонів доларів. Тому деякі закриті пули оперують невеликими капіталами і фінансують венчурів середнього ринку. Фонди з великими капіталами (понад мільярд доларів) вкладають не в одну, а в цілу низку компаній на різних стадіях розвитку, тобто практикують так званий розподільний ризик. Така практи-ка дає змогу, з одного боку, зменшувати підприємницький ризик інвесторів, а з іншого — багатьом новоствореним малим венчур-ним фірмам отримувати кошти одночасно від кількох компаній, причому міра участі всіх інвесторів відповідає внеску кожного з них. Оптимальним вважається фінансування 10—15 проектів. Закриті пули, досягаючи успіху у своїй справі, отримують можливість залучати кошти з банків, страхових компаній, пен-сійних фондів та інших джерел. За оцінками спеціалістів, ці ком-панії — могутня сила у венчурному підприємництві. Згідно з да-ними Європейської асоціації венчурних фондів майже 65 % загального венчурного інвестування Великобританії забезпечу-ється «незалежними» (закритими) венчурними фондами. Відпо-відно до британського законодавства статус партнерства закрито-го типу дозволяє запобігти подвійному оподаткуванню курсової різниці під час продажу і придбання цінних паперів. У Велико-британії цей податок становить 40 % від загальної суми прибут-ку, отриманого за рахунок курсової різниці цінних паперів. У Голландії немає проблеми подвійного оподаткування — власни-ки пакетів акцій, які становлять менше 33 % статутного капіталу фірми, податку взагалі не сплачують. У Франції венчурні фонди податком не обкладаються, а учасники сплачують податок на ку-рсову різницю і податок на прибуток [34]. У зв’язку з цим протягом останніх двадцяти років венчурний капітал у Європі розвивався дуже швидкими темпами. За 2000 р. обсяг європейських венчурних інвестицій становив 34 986 млн євро. Лише за період 1998—2000 рр. європейські венчурні фонди здійснили 31 988 інвестувань [157]. Венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції в такі галузі [22]: • виробництво товарів народного споживання — 18,3 %; • виробництво промислової продукції — 18,4 %; • зв’язок, комп’ютери, електроніка — 15,5 %; • фінансові послуги — 6,3 %. Незалежні європейські венчурні фонди формують свій інвес-тиційний потенціал, головним чином, через банки, страхові ком-панії, пенсійні фонди та реінвестують прибутки в нові інноваційні проекти. Щоб привабити потенційних інституційних інвесторів, їм пропонується рівень повернення вкладених коштів у межах 30—40 %. У Західній Європі першість у венчурному фінансуванні за Ве-ликобританією. Згідно зі статистичними даними Європейської асоціації венчурних фондів, майже 38 % усього західноєвропей-ського фінансування належить британським фондам, а третина інвестицій здійснюється за межами держави. У Великобританії загальний обсяг інвестованого у високотех-нологічні компанії венчурного капіталу зріс від 213 млрд у 1996 р. до 1,795 млрд фунтів стерлінгів на початку ХХІ ст. (табл. 1). На відміну від американських фондів, західноєвропейські вкладають свої кошти в зрілі фірми, які себе добре зарекомендували. Адже на початку 80-х років ці фонди мали збитки, фінансуючи проекти в галузі інформаційних технологій, і були змушені відмовитись від співпраці з венчурами на початкових етапах. Британська асоціа-ція венчурного капіталу (BVCA), що налічує 200 членів, щорічно видає довідник з описами інтересів кожної фірми — венчурного капіталу. Це дає змогу ефективно залучати джерела фінансування для високоризикованих проектів. Таблиця 1 ВЕНЧУРНІ ІНВЕСТИЦІЇ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ НА ОСНОВНИХ ЕТАПАХ ФІНАНСУВАННЯ [74] Етапи фінансування Обсяг інвестицій, ₤, млн Питома вага в загальному обсязі, % 1998 1999 2000 1998 1999 2000 1. Ранній 288 347 703 8 6 11 2. Розширений 822 1156 2122 22 19 33 3. Звужений 2665 4666 3546 70 75 56 Усього 3775 6169 6371 100 100 100
Більшість незалежних венчурних фондів продає всі свої паке-ти цінних паперів і ліквідується. Якщо інвестори пулу задоволені доходом, який вони отримали в результаті венчурного підприєм-ництва, то вони пропонують менеджерам сформувати новий вен-чурний фонд. Доходи менеджерів закритих пулів у середньому становлять від 3 до 8 % обсягу інвестицій, плюс бонуси за кож-ний процент перевищення очікуваного рівня прибутковості капі-талу. Згідно зі статистичними даними у Європі існують такі ме-тоди виходу незалежних фондів з венчурного бізнесу: продаж акцій; продаж фірми стратегічному інвестору; інші форми про-дажу; списання на збитки. На частку молодих венчурних компаній припадає близько 6 % загального обсягу венчурного фінансування [137]. Так, венчурні інвестиції у Великобританії на початкових етапах фінансування становлять 11 %, тоді як на етапах розширеного фі-нансування — 33 %, а на стадії викупу — близько 60 % (табл.1). Проте венчурні інвестиції на стартовому етапі зростають порів-няно з попередніми періодами. Крім того, якщо розглянути кіль-кість фірм венчурного капіталу, то спостерігається їх зростання са-ме на цьому етапі. Так, якщо 241 компанія вкладала інвестиції на ранньому етапі, з 1998 р., то у 2000 р. відповідно їхня кількість зро-сла вдвічі, а питома вага — на 14 процентних пункти (табл. 2). Таблиця 2 КІЛЬКІСТЬ ВЕНЧУРНИХ ІНВЕСТОРІВ НА СТАДІЯХ ФІНАНСУВАННЯ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ [122] Етапи фінансування Кількість фірм венчурного капіталу Питома вага в загальній кількості, % 1998 1999 2000 1998 1999 2000 1. Ранній 241 260 409 21 23 35 2. Розширений 561 539 548 50 49 46 3. Звужений 320 310 225 29 28 19 Усього 1122 1109 1182 100 100 100 Як свідчать дані табл. 2.4, зростання обсягів венчурного фі-нансування у високотехнологічний сектор Великобританії за останні роки становив 159 %, або 0,2 % ВВП цієї країни. Таблиця 2.4 ВЕНЧУРНІ ІНВЕСТИЦІЇ В ТЕХНОЛОГІЧНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ [74] Роки Обсяг венчурного фінансування ₤, млн Кількість фірм ВВП, млрд Частка венчурних інвестицій у ВВП, % 1996 213 173 731 0,03 1997 328 237 801 0,04 1998 509 312 838 0,06 1999 694 407 824 0,08 2000 1795 680 935 0,19 Багато західноєвропейських країн почали активно стимулювати індивідуальних та інституційних інвесторів з тим, щоб вони вклада-ли свої заощадження у венчурні трасти. Привабливість трастів ґрун-тується на тому, що дивіденди і курсова різниця між ціною при-дбання та продажу корпоративних цінних паперів не обкладається податками, а податок, який вони сплачують, знижений до 20 %. Відповідно до законодавства не менш як 70 % фінансових засо-бів, які акумульовані трастами, мають інвестуватися у венчури на початковому етапі їх розвитку, причому в одне підприємство не може бути фінансовано більше 1 млн доларів. Життєвий цикл таких венчурних трастів — 5 років. Для створення цього фонду обов’язково необхідно отримати ліцензію від уповноважених дер-жавних фондів. Після отримання прибутків траст повинен реалізу-вати всі цінні папери, які є в нього, а доходи розподілити між вкла-дниками. Тому трасти жорстко контролюються державними органами, але мають привабливі податкові пільги і підтримку держави. Хоч на європейському ринку венчурного капіталу значна частина портфеля інвестицій належить Великобританії, цей ринок географічно різноманітний. Більш ніж у 20 європейських країнах діють 500 спеціа-лізованих компаній, що проводять венчурне інвестування, об’єднаних у 17 національних асоціацій, а також у Європейську асоціацію венчур-ного капіталу (European Venture Capital Association) (табл. 3). Таблиця 3 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РИНОК ВЕНЧУРНОГО КАПІТАЛУ, млн євро [157] Країни Обсяг венчурного фінансування, млн євро Питома вага в загальному обсязі фінансування, % 1998 1999 2000 1998 1999 2000 Австрія 50 89 163 0,3 0,4 0,5 Бельгія 259 673 565 1,8 2,7 1,6 Данія 40 116 274 0,3 0,5 0,8 Фінляндія 189 249 384 1,3 1 1,1 Франція 1777 2817 5304 12,3 11,2 15,1 Німеччина 1948 3159 4767 13,5 12,6 13,6 Греція 20 71 195 0,1 0,3 0,6 Ісландія 22 24 138 0,2 0,1 0,4 Ірландія 64 105 223 0,4 0,4 0,6 Італія 933 1779 2969 6,5 7,1 8,5 Нідерланди 1059 1710 1916 7,3 6,8 5,5 Норвегія 165 265 296 1,2 1,1 0,8 Португалія 49 119 183 0,3 0,5 0,5 Іспанія 363 723 1127 2,5 2,9 3,2 Швеція 203 1277 2300 1,4 5,0 6,6 Швейцарія 215 440 626 1,5 1,7 1,8 Великобританія 7105 11 501 13 180 49,1 45,7 37,7 Постсоціалістичні країни Сх. Європи — — 376 — — 1,1 Усього: 14 461 25 117 34 986 100 100 100 У Нідерландах венчурний капітал розглядають як засіб для збі-льшення робочих місць та зміцнення економіки держави в цілому. Становлять інтерес критерії для визначення нової венчурної фірми в Нідерландах. Це компанія, що існує менше трьох років, є іннова-ційною, здійснює НДДКР, використовує власні технологічні ноу-хау чи надані з боку третіх сторін або за контрактом виступає за-мовником НДДКР і є капіталомісткою, тобто потребує коштів для розвитку в розмірі від 0,1 до 0,5 млн гульденів [157]. Уряд Нідерландів протягом багатьох років приділяє особливу увагу поширенню знань у секторі малого бізнесу. Уживаються заходи, які поліпшують доступ інноваційних компаній до ризи-кового капіталу. Саме в 90-х роках найактивнішими в інвесту-ванні в акції приватних фірм у Європі були Великобританія і Ні-дерланди. Великого розмаху венчурне підприємництво набуло в США. За своїми обсягами американський ринок ризикового капіталу значно перевищує західноєвропейський та японський. Його роз-виток відбувається, головним чином, за рахунок приватного під-приємництва. Заслуговує на увагу те, як здійснюється фінансу-вання венчурного капіталу в США. Слід зазначити, що на наданні ризикового капіталу в США спеціалізуються три типи фірм. Це приватні компанії, що мають юридичну форму партнерств, корпоративні фірми, які являють собою дочірні компанії великих фінансових організацій та про-мислових корпорацій, і так звані інвестиційні компанії малого бі-знесу (SBIC). Якщо на початку 90-х років у США функціонувало близько 200 таких інституційних утворень (половина з них мала власні активи обсягом понад 100 млн доларів), то наприкінці 90-х років — по-над 1000 [93]. Інвестиційні фірми венчурного капіталу, як правило, спеціалізуються на певних галузях наукомісткого виробництва. Їхні співробітники є професіоналами в конкретній сфері, а ділові зв’язки з ученими, спеціалістами, підприємцями являють собою неоціненний капітал фірми. У зв’язку з цим велику роль відіграє досвід «вирощування» нових підприємств. Уважається, що він набувається в середньому після інвестування хоча б 5 проектів. Надалі частка успішних проектів різко підвищується. Наприклад, у відомої в США фірми ризикового капіталу «Клайнер перкінс» із перших 18 фінансових проектів були збитковими 8, а з 50 по-дальших — лише 2. Інвестиційні компанії малого бізнесу (ІКМБ) функціонують за безпосередньої підтримки держави під егідою Адміністрації ма-лого бізнесу США. ІКМБ створені не тільки для фінансування наукомістких підприємств, а й для підтримки малого бізнесу в цілому, тобто фінансують його в усіх галузях (за винятком сіль-ського господарства, операцій з нерухомістю, кінобізнесу). Ці компанії надають і довгострокові кредити. Згідно з законодавчо встановленими правилами засновницький капітал ІКМБ має ста-новити не менше 500 тис. доларів. Компанія не може інвестувати більше 20 % свого капіталу в один проект, а частка її участі в останньому не повинна перевищувати 49 % [162]. Якщо інвестиційна компанія малого бізнесу вклала в ризикова-не фінансування малих фірм понад 65 % свого статутного фонду, то вона може отримати від держави кредит у чотирикратному роз-мірі від величини вкладених коштів. Але така можливість на прак-тиці виникає рідко, адже необхідно виплачувати проценти, а це складно у зв’язку зі специфікою ризикованого фінансування. Тому обсяг державних коштів, узятий у кредит ІКМБ, у середньому не перевищує 1—2 % їхнього власного капіталу. Основною формою фінансування венчурних підприємств є придбання інвестиційними компаніями венчурного капіталу та приватними інвесторами пакета акцій. Якщо справи венчурного підприємства йдуть успішно, то воно має можливість публічного продажу акцій, а компанія, яка володіє пакетом акцій цього під-приємства, отримує величезні доходи за рахунок значного зрос-тання ціни акцій. Зокрема, у США у 2000 р. молоді акціонерні компанії залучили близько 55 млрд доларів венчурного капіталу. А, наприклад, протягом 1990—1994 рр., коли на фондовому ринку з’явились акції 2800 приватних компаній, їм вдалося акумулюва-ти майже 130 млрд доларів (рис. 2.3). Індекс, що розраховується з акціями первинного випуску, зріс за той самий період на 538 %, а зведений індекс 500 найбільших компаніях США збільшився лише на 84 % [102]. З метою акумулювання великих сум деякі закриті венчурні фонди США збирають необхідні суми, продаючи свої акції на відкритих ринках, а фонди, які утворились, називаються «зовні-шніми» («публічними») фондами венчурного капіталу. Вони ді-ють так само, як і закриті («незалежні») венчурні фонди, але зо-бов’язуються надавати інформацію, встановлену Комісією з цінних паперів і бірж (SEC). Згідно з даними американських до-слідників «видимий ринок» венчурного капіталу складається з більш як 500 венчурних фондів, які вкладають приблизно 40 млрд доларів [135]. Обсяг вкладених у 1999 р. нових венчурних інвестицій у США становив 60 млрд доларів. На душу населення нових венчурних інвестицій у США припадає 218 доларів. У Канаді цей показник дорівнює 6,54 долара. Згідно з даними Канадської асоціації вен-чурного капіталу, венчурні інвестиції з 1996 р. до 1999 р. швидко зростали (200,9 % у порівнянні з 1999 р.) і досягли 2720 млн ка-надських доларів. Якщо розглянути венчурне інвестування за регіонами Канади, то лідирують провінції Онтаріо і Квебеку. Питома вага венчурних інвестицій в Онтаріо становить 46,2 % усіх ризикованих інвести-цій, а у Квебеку — 26,7 %. Лідирують ці провінції і за показни-ками на душу населення. Хоч вони в 5—7 разів поступаються американським штатам Массачусетс і Каліфорнія. Канадські фонди LSVCF вкладають свої кошти в невеликі па-кети акцій відразу багатьох компаній. Вони не дотримуються встановлених державою норм і втрачають право отримувати від-повідні податкові пільги. Ці фонди мають низький рівень дохід-ності (3,7 % порівняно з іншими фондами, які отримують 21 %), адже підтримують менш ризиковані проекти, ніж інші незалежні венчурні фонди. Їхні інвестиції здійснюються у сфери традицій-ної економіки. У 1999 р. на фонди такого типу припадало лише 24 % загального обсягу вкладень. Висока питома вага інвестицій і корпоративних венчурних фондів (23 %), іноземних інвесторів та «ангелів бізнесу». В останні роки в деяких великих містах Канади сформувались «стартові кластери». Це інноваційні спілки венчурних капіталістів і підприємців, які виникають там, де є для цього певні умови. А саме: університети, що мають високий науково-дослідницький потенціал, випускають спеціалістів для галузей «нової економіки» і мають зв’язки з великими корпораціями у сфері високих технологій; інвес-тиційні фонди, що готові надати інноваційним компаніям як фінан-сову, так і організаційно-експертну підтримку; досвідчені консуль-танти-посередники, які здійснюють пошук перспективних проектів і налагодження партнерства між венчурними капіталістами та під-приємцями; досвідчені менеджери інноваційних проектів [45]. Якщо порівняти обсяги венчурних інвестицій у канадські ін-новаційні проекти з американськими, то вони майже в 7 разів нижчі і становлять близько 1,84 млн доларів. Останнім часом ме-неджери венчурних фондів США не беруться за управління інве-стиційними проектами вартістю менше 12 млн доларів, а канад-ські, навпаки, підтримують їх на ранніх етапах. У Японії в 1998 р. діяло понад 200 компаній венчурного капі-талу, які могли надавати як кредити, так і безпосередньо інвестиції акціонерного капіталу у венчурні підприємства. Кількість таких компаній збільшилась більш ніж у 4 рази за останнє десятиріччя ХХ ст., хоч питома вага компаній венчурного капіталу у фінансу-ванні венчурного бізнесу незначна. Більшість із них існує менше 10 років і лише частина з них є незалежними, а 70 % — підпо-рядковані материнським компаніям. Переважна кількість членів ради директорів цих компаній раніше працювала у фінансових закладах і не мала досвіду наукової діяльності. Тому таким вен-чурним інвесторам бракує досвіду експертизи для інвестування в малі інноваційні фірми на ранніх етапах, вони зосереджують зу-силля на пізніших. Низький рівень інвестицій у проекти на ран-ніх етапах пояснюється також тим, що компанії венчурного капі-талу здебільшого — дочірні підприємства традиційно консервативних фінансових інститутів [26]. За прикладом США в Японії швидко поширилась така форма венчурного фінансування, як партнерські фонди, які формуються із внесків фінансових органів (банків, страхових компаній), про-мислових монополій, індивідуальних інвесторів і компаній вен-чурного капіталу. Ініціаторами створення партнерств виступають брокерські фірми, тобто компанії, що здійснюють операції з цін-ними паперами «сйокен гайся». Для того, щоб мати можливість про-дати свої акції, венчурні підприємства повинні надати «сйокен гайся» відомості, які містять дані, що розкривають різні сторони їхньої дія-льності, у тому числі технічні комерційні таємниці. У цих брокерсь-ких фірмах існують спеціальні відділи, що аналізують повідомлення (але при цьому гарантується збереження комерційної таємниці). Віді-бравши перспективні підприємства, «сйокен гайся» приступають до організації партнерства і рекомендують різним банкам, монополіям, страховим фірмам купувати акції цих підприємств. Полегшення японським венчурним підприємствам умов вихо-ду на ринок цінних паперів привело до скорочення терміну від початку діяльності підприємств до публічного продажу акцій. Це означає прискорення обороту капіталу і, врешті-решт, більш швидке повернення вкладених коштів. Ось чому в останні роки значно посилився інтерес до фінансування венчурних підприємств не тільки з боку венчурного капіталу, але і японських банків. З метою зменшення венчурним підприємствам фінансового тягаря деякі банки Японії використовують систему «подвійних ставок». Протягом певного періоду після надання кредиту вони збирають з венчурів незначний процент, а потім відповідно до освоєння підприємством цих коштів піднімають процент до зви-чайного рівня. Слід зазначити, що підвищений інтерес японських банків до фінансування венчурного бізнесу не означає, що кредит може отримати будь-яке венчурне підприємство. Перед тим як надати кредит, банки проводять ретельну перевірку стану їхніх справ, а коли надають його, то здійснюють контроль за діяльніс-тю підприємств, консультують з питань фінансування і управлін-ня. Японська система фінансування венчурного бізнесу має свої особливості. Так, кошти надаються насамперед тим підприємст-вам, які вже пройшли найтяжчий етап у своєму розвитку — етап становлення. Фонди сприяння розвитку венчурних підприємств створені в більшості префектур Японії органами місцевого самоврядування. Їхнє завдання — надання пільгових кредитів венчурним, а також середнім підприємствам, які перепрофільовуються на нову сферу діяльності. Для відбору відповідних підприємств як консультанти залучаються спеціалісти і викладачі місцевих університетів. Але ринок венчурного капіталу в Японії становить лише 4—5 % від обсягу американського ринку, а кількість компаній венчурного капіталу на порядок менша ніж у США. У Південній Кореї основна форма розвитку венчурного капі-талу — це умовний кредит, після надання якого підприємець по-вністю виплачує його в разі успіху, а у випадку невдачі — лише певну частину. Інвестори і менеджери венчурних фірм домовля-ються про обсяг поточних платежів за кредитом, ураховуючи ри-зик і очікуваний дохід. Інвестиції можуть бути у формі придбання пакета акцій підприємства, конвертованих облігацій або контакт-ної інвестиції і мають не перевищувати 50 % від загального обсягу випущених реципієнтом цінних паперів. У 1987—1997 рр. венчур-ні капіталісти інвестували кошти в 1891 підприємство, причому три четвертих з них працювало у сфері електроніки і комуніка-цій. Наприкінці 90-х років Корея вступила в нову стадію НТП — широку інформатизацію і розвиток сучасних телекомунікацій. Помітно зросла кількість нових фірм у секторі малого і середньо-го бізнесу. Венчурних компаній на кінець 1999 р. зареєстровано 4783, що вдвічі більше ніж три роки тому [23]. Китайська економіка теж активно заохочує венчурне інвесту-вання і, особливо, у сферу інформатизації. З цією метою було створено фонд із капіталом 120 млн дол. для фінансування інно-ваційних проектів у цю сферу. Варто відзначити ізраїльські компанії, що працюють у високо-технологічному секторі. Вони мають змогу залучати інвестиції зі 170 венчурних фондів. А на NASDAQ за кількістю компаній Ізра-їль перевищує європейські показники та після США і Канади по-сідає третє місце [23]. Отже, венчурний бізнес є сегментом ринку прямих інвестицій в акціонерний капітал. Значення його важко переоцінити, адже ризиковий капітал — це практично єдине джерело фінансової підтримки венчурних проектів і підприємств на початкових ета-пах — від ідеї до виходу і закріплення їхньої продукції на ринку. Подальший етап еволюційного розвитку наукомістких вироб-ництв і галузей пов’язаний зі створенням спеціалізованих інвес-тиційних компаній, що пішли далі, побачивши можливість в отриманні прибутку не тільки від надання кредитів, а й від різни-ці курсу акцій венчурних підприємств. Спеціалізовані інвести-ційні компанії почали розвиватись у різних організаційних фор-мах. Фонди прямого інвестування в акціонерний капітал — (private equity fund) орієнтуються на придбання пакетів акцій швидкозростаючих компаній. Фонди викупу (buy out fund) фі-нансують придбання (або самі викуповують) контрольного паке-та акцій, що дає змогу здійснювати повний контроль над викори-станням активів компанії і її діловими операціями. Мезонинні фонди (mezzanine fund) спеціалізуються на інвестиційному фі-нансуванні компаній безпосередньо перед виходом на фондовий ринок. Нині загальний капітал фондів прямого інвестування в США в 4—5 разів перевищує капітал венчурних фондів. У ре-зультаті на шляху технологічного розвитку діє двоетапна схема інвестування перспективної компанії: на початкових етапах і в період закріплення на ринку її підтримує венчурний капітал, після чого підключається капітал прямого інвестування [16]. Хоч деякі дослідники називають ці фонди венчурним капіталом, який інве-стує свої кошти на різних етапах фінансування. Розвиток венчурного підприємництва впливає на венчурний ринок ідей, де продавцями виступають їхні автори, а покупця-ми — інвестори ризикового капіталу. Будова венчурного капіта-лу дуже складна за своєю структурою. Але за всього розмаїття обов’язкові дві складові: інноваційна фірма і фонд венчурного фінансування. Ризиковий капітал найчастіше надається двом категоріям ма-лих фірм. По-перше, тим, які викуплені у власників (їх називають «бай-аут»). По-друге, новим фірмам, заснованим співробітника-ми відомих наукомістких корпорацій, що мають намір, уже як не-залежні підприємці, реалізувати ідеї і розробки («спін-оф») [58]. Важливим етапом аналізу мережі організацій венчурної сфери є розроблення відповідної класифікації таких організацій і фірм. З розвитком венчурного підприємництва проблема розмежування типів венчурних організацій ускладнилася тим, що реальна кіль-кість таких організацій дуже велика і під час їх класифікації не можна обійтись небагатьма групами з чіткими фінансовими осо-бливостями. Методологічною основою класифікації інноваційних організацій є концепція видів спеціалізації ланок організаційної структури. Саме вид спеціалізації необхідно зарахувати до най-важливіших основ класифікації організацій. Найвагомішою ознакою в класифікації малих венчурних органі-зацій є вид спеціалізації (товарна, ресурсна, технологічна). У випадку, коли основним чинником, що визначає профіль діяльності організації, є продукт, то має місце товарна спеціалізація. Аналогіч-но визначається ресурсна та технологічна спеціалізації. Інші суттєві ознаки класифікації: вид науково-технічної продукції, ступінь охоп-лення стадій циклу «дослідження—упровадження» тощо. На відміну від традиційного виробництва, венчурна діяльність зорієнтована на обслуговування виробництва, зокрема, на конк-ретний виробничий об’єкт. Адресна орієнтація відіграє велику роль в організаційній структурі науки, оскільки вона сприяє роз-витку інтеграційних процесів. Групи підприємств, які мають по-треби в певних видах послуг, виступають співзасновниками структур, що є виробниками таких послуг. Залежно від інвестиційних перспектив виділяють три типи венчурних підприємств: • «низькопотенційні» підприємства для венчурного капіталу (Life-stule), прибутки яких за 5 років становлять 50 млн доларів. Такі підприємства не приваблюють венчурних інвесторів, їхня кількість на ринку сягає 90 % усіх венчурних підприємств; • «венчури середнього ринку» (Midle-market), прибутки яких коливаються від 10 до 50 млн доларів щорічно. Саме такі підпри-ємства потребують участі венчурного капіталу; • «високопотенційні підприємства» (High-potential), які мають понад 50 млн доларів щорічного прибутку протягом 5 років. Вони найпривабливіші для венчурних інвесторів. Ці підприємства, як правило, мають корпоративну форму власності і становлять 1 % загальної кількості інноваційних підприємств 169. Залежно від стадії технологічного циклу й етапів фінансуван-ня венчурні фірми класифікують: — seed — компанії, яким потрібні вкладення на ранній стадії фінансування. Вони існують на папері або у вигляді науково-дослідних розробок чи проектів; — start up — компанії, яким необхідні кошти на етапі старто-вого фінансування. Вони нещодавно засновані та мають на меті впровадження інновацій; — expansion — компанії, яким необхідні додаткові вкладення для поповнення обігових коштів на третьому етапі фінансування («експансії»). Малі венчурні фірми не випадково є головним об’єктом ризи-кового капіталу. У колі експертів і представників ділового світу існує думка про високу ефективність науково-дослідних робіт у таких фірмах. Дослідження, проведені в США, показали, що ще в 70—80-х роках кожне четверте велике нововведення було розроб-лено і впроваджено у фірмах з чисельністю працюючих менш як 100 чоловік. Саме у венчурних фірмах було створено вакуумні лампи, кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний комп’ютер тощо. Статистика показує, що «батьками» більш як 60 % великих нововведень ХХ ст. є венчурні фірми. Загалом венчурні фірми виробляють в 4 рази новинок більше в розрахунку на одного зайнятого, ніж великі підприємства і ви-трати на одного зайнятого в них удвічі нижчі. Отже, сучасні венчурні підприємства — це гнучкі й мобільні структури, що характеризуються надзвичайно високою активніс-тю, зумовленою особистою заінтересованістю працівників фірм та їхніх партнерів по венчурному бізнесу у швидкій комерційній реалізації розробленої ідеї, технології, винаходу з мінімальними витратами. Адже в малих фірмах невеликий апарат управління, що не тільки знижує накладні витрати, а й дає змогу уникнути бюрок-ратичних зволікань, які знижують ефективність роботи. Зреш-тою, у таких фірмах вища гнучкість виробництва, вони краще ба-чать тенденції розвитку, більш уміло пристосовуються до попиту споживача. Усе це сприяє прискоренню процесу нововведення. Досвід високорозвинутих країн показує, що стратегічний аль-янс підприємств із венчурним капіталом приводить до значних економічних результатів. Так, згідно з даними асоціацій венчур-них фондів Великобританії, у середині 90-х років загальний обсяг продажу у фірмах, які стали об’єктом венчурного фінансування, збільшився на 34 %, середнє річне зростання прибутку — на 25 % (обсяг експорту — на 29 %), а чисельність персоналу — на 15 %. Для порівняння зазначимо, що в 500 найбільших європейських компаніях приріст за цими показниками становив відповідно 14 %, 17 % і 2 % 69. А приріст чисельності працюючих у Вели-кобританії за цей період був менше 1 % 92. Отже, венчурні фірми — це серйозне джерело нововведень, і для їх створення необхідна наявність чотирьох таких складових: • комерційні ідеї (майбутнє нововведення); • суспільні потреби в даному нововведенні (продукті, техно-логії, об’єкті, послузі), попит потенційних споживачів; • підприємець, який готовий на основі майбутнього нововве-дення створити венчурну фірму; • венчурний капітал для фінансування діяльності ризикової фірми. Звичайно, ні перспективна технічна ідея, ні венчурний капітал самі по собі не гарантують малій венчурній фірмі успіх на ринку. Компанія повинна дотримуватися певних умов та вимог. По-перше, треба вміти скласти прогноз економічного потенціалу но-вації на достатньо тривалу перспективу. По-друге, керівники і провідні менеджери фірми повинні мати хороші ділові якості (підприємницький досвід, високу працездатність, комунікабель-ність, цілеспрямованість), а також свій пай у прибутках, що сти-мулює заінтересованість у кінцевих результатах діяльності фірми та орієнтує на необхідність прискорення інноваційних процесів. По-третє, в умовах обмеженості фінансово-матеріальних ресурсів і ринкової невизначеності необхідна найвища якість організації бі-знесу та управління фірмою, швидкість прийняття нових рішень. Керівництво компанії венчурного капіталу досить вибагливо підходить до вибору венчурних проектів з метою їх подальшого фінансування. Для цього використовуються спеціальні критерії, за допомогою яких проводиться відбір. У процесі добору іннова-ційних проектів для можливого інвестування враховуються на-самперед ділові та професійні якості керівника малої наукоміст-кої фірми, потім характер нововведення та його потенціал. Особливі умови праці в малих і середніх венчурних фірмах зумовлюють їхні значні успіхи в НДДКР і виробничо-технічній діяльності. Гнучка тактика підприємців, їхній безпосередній кон-такт зі своїми працівниками, широка тематика досліджень, більша можливість творчого пошуку, швидкі темпи впровадження отри-маних результатів — усе це приваблює певну частину науковців, висококваліфікованих спеціалістів у венчурні фірми, незважаючи на те, що зарплата тут майже вдвічі менша, ніж у великих. Багато винахідників не люблять працювати у великих компаніях, де во-ни перетворюються у гвинтики бюрократичних механізмів. Разом з тим слід зазначити, що незалежно від організаційної форми венчурні фірми є тимчасовими структурами, які націлені на певний кінцевий результат діяльності, на вирішення конкрет-ної проблеми. Адже самі венчурні фірми не здатні налагодити серійний випуск нової продукції. Тому після завершення роботи, заради якої створювались такі підприємства, вони або розформо-вуються і призупиняють свою діяльність, або поглинаються ве-ликою фірмою. За сприятливої комерційної кон’юнктури й кон-курентоспроможності деякі з них функціонують самостійно. Венчурні фірми виходять на ринок, продаючи комерційні розро-бки. Вони зміцнюють своє фінансове становище і розгортають активну підприємницьку діяльність способом створення власного виробництва й організації комерційних операцій на базі доопра-цьованих ними нововведень. У цьому разі венчурне підприємство організує виробництво невеликих партій виробів, вигідно їх реа-лізує, і таким способом виконує свої зобов’язання перед інвесто-рами. Продаючи ліцензії, воно нагромаджує необхідні кошти для розгортання власного виробництва. Прикладом такого варіанта видозміни венчурного підприємства є фірма «Ксерокс». За оцінками спеціалістів, які вивчають американський досвід венчурного підприємництва, період формування і «дозрівання» малих інноваційних фірм триває в середньому 5—7 років. Потім приблизно 20 % малих фірм перетворюються у відкриті корпора-ції, 60 % — поглинаються потужнішими конкурентами, а 20 % — стають банкрутами. Венчурні інвестиції в молоду фірму «Ейпл комп’ютер» за три роки збільшили ціну її акцій більш як у 100 разів 92. Отже, можливість збагатитися за рахунок малих інноваційних фірм викликає приплив до науково-технічної сфери венчурного капіталу. Корпоративний венчурний капітал. Однією з важливих осо-бливостей розвитку венчурного капіталу у високорозвинутих країнах світу виявилось зростання обсягів корпоративного вен-чурного інвестування (КВІ). Воно виникло як форма участі вели-кої компанії в зростанні малих фірм та бажання бути їхнім інвес-тором. У зв’язку зі швидкими технологічними змінами, в умовах гострої конкуренції компанії змушені постійно підвищувати свій технічний рівень, здійснювати інноваційну діяльність на основі наукових досліджень чи способом придбання нових розробок. Проте більшість результатів НДДКР не може бути використано доти, доки вони не будуть втілені в новітні зразки товарів чи тех-нології. Ці причини і змушують великі компанії проводити в
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Венчурні підприємства» з дисципліни «Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації»
