Проведений екскурс в історію русько-українського етносу дозволяє зробити невтішний висновок про глибоку етнічну кризу, яку він переживає, та про невеселі перспективи його подальшого існування. І все ж, як зазначається в кінці першої частини, шанс на подальше відродження існує. І цей шлях пов'язаний із змістовною перебудовою і духовним відродженням руського етносу. Розраховувати на те, що така перебудова можлива на старому фундаменті радянського суспільного ладу, з використанням людей, вихованих в комуністичному концтаборі – нереально. Коли Мойсей творив новий народ, то водив євреїв по пустелі сорок років, поки не повмирали "раби" і не виросло нове покоління, з новим мисленням і новим світоглядом. Якщо ми бажаємо мати нову перспективу і нову Україну: необхідно будувати її починаючи з виховання; необхідно покінчити з тяжкою спадщиною ординського менталітету, повернутися до властивих нашому народу етнічних рис, взявши найкращі, як основу для подальшої розбудови руського етносу. Саме тому, друга частина книги починається з думок про виховання дітей. Аналізуючи сучасний стан духовності нашого етносу і, розглядаючи тенденції в розвитку планетарного суспільства, робиться спроба звернути увагу на необхідність суттєвих змін в процесі виховання дітей, а саме – в змістовності і якості трьох його складових: фізичного, інтелектуального і духовного. У відповідності з принципом Короленко-Кюрі наголошується необхідність екологічного виховання, починаючи з екології душі, з розуміння бережливого відношення до суспільних і етнічних цінностей, до обраного шляху в житті в контексті з поняттям "шляху Даного", робиться спроба зазирнути в завтрашній день комунального середовища двадцять першого сторіччя. І, нарешті, в кінці книги подано ряд доповненнь про закони будови і розвитку суспільства, які, на думку автора, допоможуть читачеві зрозуміти не лише дещо нетрадиційне викладення матеріалу, а й подивитись нетрадиційним поглядом як на навколишній Всесвіт так і на місце людини в ньому. Для дцховного виховання юного покоління приведемо кілька „заповітів” величних постатей людства ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ Хто безкрилий, Той безсилий, Тому не літати! Ми народились і живемо в країні, що розташована в центрі Європи. Давно промайнули ті часи, коли в Причорномор'ї формувалась, зростала, набирала силу індоєвропейська гілка білої раси. Саме тут, близько семи – восьми тисяч років тому, планетарна цивілізація зробила ще один крок в своєму розвитку – перейшла до орного землеробства, одомашнивши коня і вола і одержавши стале джерело для свого існування. В межах від Дунаю до Дону зійшло і почало зростати етнічне дерево арїїв-оріїв, яке на протязі тисячоліть змінювало зовнішні ознаки, але в своїй основі залишалось все тим же, виробничим, з відповідною культурною, моральною і етичною основою. Обробляючи землю людина осягнула свою залежність від природи і свої можливості впливати на стан навколишнього середовища, а це, в свою чергу, навчило її піклуватись і дбати про нього, жити не лише нинішнім днем, але й майбутнім. Минали століття, раз за разом наші пращури переживали страшні часи, і все ж кожного разу Аратта-Орантія-Русь відроджувалась, зростаючи як інтелектуально, так і духовно. Та починаючи з XVII століття почалось методичне знищення русів-українців, як етносу, ординським менталітетом. Цей натиск став майже смертельним після виникнення в двадцятому столітті єдиного інформаційного простору на теренах Радянського Союзу. Ми звикли сприймати війни як фізичне явище і, лише зараз, почали розуміти, що для поневолення іншого народу зовсім не потрібно нікого завойовувати, руйнувати, знищувати. Це можна зробити економічно за умов єдиного економічного простору. Але набагато страшніше за фізичне і економічне є рабство інтелектуальне і духовне. І те і інше можливі за умов єдиного інтелектуального і духовного простору, в якому, згідно з принципом Кюрі – Короленко, більш сильна культура знищує інші. До фізичного знищення руського етносу додалося духовне. Старше покоління ще пам'ятає ті часи, коли вживати "матюки" було великим гріхом. Першими носіями цього смердючого мовного сміття були учасники Вітчизняної війни, які набрались цієї зарази від росіян. Вони ж, герої, захисники, переможці, ті, що врятували східноєвропейські народи від німецького націонал-соціалізму – фашизму – стали носіями російського інтернаціонального азіатського "комунізму", носіями трансформованих морально-етичних основ Орди. Ні, не треба звинувачувати в цьому росіян, бо заклали ті основи в 1917 р. – основи нового напрямку розвитку суспільства, представники іншої нації, нації, що дала світові Ісуса Христа і Божу Матір. Але поєднання ординського феномену з псевдокомуністичними ідеями призвело до страшного фізичного і духовного зубожіння всіх народів великої імперії. Та найжорстокішого удару зазнали слов'яни. Забруднення мови перетворило її з життєдайного джерела в смердючий потік, що отруює духовну сферу русів. Все більшого поширення набувають п'янство, лінощі, відсутність моральних обмежень, злодійські нахили. Ще до Вітчизняної війни на Україні той, хто напивався, ставав самим негативним прикладом у вихованні дітей, а жінка, яку односельці бачили п'яною, підпадала під такий тягар презирства, що лишалося тільки тікати на край світу. Те ж стосувалось і паління, особливо у жінок. Взяти чуже, щось вирвати у іншого на городі – це був важкий гріх, а тому не було на домівках ані ґрат, ані замків, Батьки вчили дітей, що зламати гілку на дереві – те ж саме, що зламати руку людині... Не віриться, що все це було зовсім недавно, що за такий короткий час ординський молох перемолов майже всю духовну сферу руського етносу. І винні в цьому не стільки росіяни, скільки самі руси – українці, білоруси і руси в самій Росії. Не можна нарікати іншим народам за їх звичаї, мораль, норми суспільного життя – це їх вибір і їх доля. Але якщо один народ вбиває душу іншого, перетворюючи його на схожого до себе, а той, кого неволять, ще й продається, то що ж то за народ?! Ще Ісус Христос казав: "Потрібно, щоб прийшли спокуси, але горе тій людині, через яку спокуса приходить". Частина нашого народу не витримала, сприйняла московський менталітет, втратила національні ознаки, гідність і самосвідомість. Як же вилікувати народ від тої страшної хвороби, що загрожує знищенню самого етносу? Що чекає нас і наших дітей? Чи можна повернути колесо історії в іншому напрямку; подібно Мойсею вилікувати душу народу? Якщо дійсно є така можливість, то скористатись нею можна лише розуміючи сутність розвитку суспільства в XXI столітті, і лише на основі великих духовних здобутків власного етносу і людства в цілому. Що ж чекати нам на шляху в третє тисячоліття? Якщо поглянути на історію людства в цілому, то перше, що впадає в вічі, це надзвичайно бурхливі зміни в усіх сферах буття людини в останні тисячі років. Що таке кілька тисяч років в порівнянні з мільйонами років становлення людства? Це те ж саме, що одна доба в житті людини. А нам досвід говорить, що одна доба мало що вирішує, якщо це не особлива доба. Виходячи з загального космічного закону, згідно з яким космічні явища протікають в космічні відрізки часу, не слід чекати впродовж найближчих десятиліть і навіть століть, кардинальних планетарних змін. Не слід, якби не деякі тривожні тенденції, про які говорять майже всі дослідники, а саме: катастрофічна руйнація планетарного середовища – екологічна катастрофа і створення незалежної від планетарної ноосфери інформаційної комп'ютерної. Руйнація ландшафтних структур, механічне, теплове, хімічне і електромагнітне забруднення атмосфери, гідро – і літосфери, генетичне забруднення біосфери, інформаційне і духовне забруднення; руйнація суспільного середовища – що далі? Людиною повністю знищені цілі класи рослин, птахів, земноводних і тварин, захиталась вся піраміда біосфери Землі і ніхто не може сказати, чи зворотні зміни, що відбулись, і чи є ще надія, чи Людству вже ніхто і нічого не допоможе на шляху до прірви. Інакше чим можна пояснити те, що більшість населення Землі дивиться і не бачить, слухає і не чує?! А з іншого боку, за останні десятиріччя в той же часовий відрізок спостерігається бурхливий розвиток інформаційних систем, побудованих на комп'ютерній основі. Від найпростіших калькуляторів до віртуальної реальності, від розрізнених програм і алгоритмів до планетарної комп'ютерної мережі "Інтернет" – і це лише початок. Змінюється само мислення тих, хто має справу з комп'ютерною технікою, їх світосприймання, їх світогляд. На початку XX сторіччя видатний український вчений В.І.Вернадський ввів поняття розумної біосфери планети – ноосфери, що поєднує все живе на Землі, від біоатомів до Людини, в єдину живу інформаційну систему. То чим же пояснити те, що саме в той час, коли над ноосферою нависла загроза руйнації, людство почало поспіхом, ще не усвідомлюючи змісту цього кроку, створювати техногенне інформаційне середовище? Чому Людство замість гармонійного співіснування з Природою тисячі років іде шляхом самоізоляції, будуючи навколо себе мертві оболонки будинків, міст, машин? Чому замість того, щоб користуватись природними пристроями і технологіями, воно руйнує створене Богом лише для того, щоб з палацу природи зробити техногенний хлів? Можливо, що це шлях навчання, творчості, шлях еволюції Розуму і Духу, де можна очікувати звершень і помилок. А якщо ні? Якщо Хаос і Пітьма заволоділи суспільством і ведуть Людство до самознищення? І при тому, чомусь дуже поспішають, бо зміни, що відбуваються, дуже нагадують якісну зміну змісту буття, або фазовий перехід, як розуміють його в фізиці. Ще в 1919 році в листах до Луначарського великий письменник-гуманіст Короленко писав: "Якщо оселити принца в конюшні, він не заспокоїться доти, доки не створить в ній хоч якісь пристойні умови для життя. Але, якщо поселити в палац конюха, то він теж не заспокоїться, аж доки не перетворить його в конюшню". Існує глибока відповідність між людиною і середовищем, в якому вона перебуває. В фізиці постулат Короленка називається принципом Кюрі, згідно з яким середовище поширює свою симетрію на об'єкт, існуючий в ньому, або навпаки. Те ж саме ми спостерігаємо в розвитку людини і суспільного середовища, суспільства і природного середовища. У відповідності до теореми Ешбі про необхідну надлишковість в усьому, що відбувається навколо, а також згідно з другим законом термодинаміки, необхідно визнати, що людське суспільство формується під впливом незалежного від нього процесу. Таких процесів спостерігається два: природний, пов'язаний з загальною течією космічних процесів, і штучний, що створює техногенне суспільне середовище шляхом руйнації природного. Не потрібно далеко ходити, щоб кожний, хто має очі, побачив, яким і чиїм шляхом ми йдемо. Темпи "фазової" перебудови різні на теренах окремих етносів; найбільш відчутні вони в межах слов'янських етносів східної Європи, де має місце етнічна перебудова, пов'язана з пошуком подальших шляхів свого розвитку. Якщо подивитись у глибину віків, то мабуть більше ніде на планеті не спостерігалась ситуація, коли майже кожного століття на територію Русі накочувались хвиля за хвилею інші народи, катуючи і караючи Русь; за що? Перси, готи, гунни, булгари, угри, печеніги, кипчаки, хазари, половці, татаро-монголи, литовці, поляки і, нарешті, 300-річне іго Московського царства. І попри все цей етнос виживав, відроджувався, розвивався, бо фізичне знищення навіть більшої частини етносу не могло знищити духовного коріння. Та ситуація кардинально змінилась в ХХ сторіччі, коли почалось цілеспрямоване знищення етнічних підвалин, руйнація культури і духовності русів. Казав Ісус Христос: "І не бійтесь вбиваючих тіло, душі ж не в змозі вбити, а бійтесь тих, хто в змозі і душу, і тіло загубити". Знищити народ можна лише за умови знищення етнічної приналежності, етнічної самосвідомості, етнічної культури, душі етносу. Поки жива душа етносу – є надія і є майбутнє. Який же нині стан духовності русів-українців? Не треба далеко ходити, щоб побачити: більшість українців загубила свою мову, спілкується і мислить поняттями іншого народу; при тому в більшості негативними, брудними; скрізь домінує масова, американська культура, що обслуговує не душу, а тіло, його фізіологію; культура грошей; нормою буття стає цинічний принцип "людина людині вовк", в суспільстві домінують зграї хижаків, організованих за кримінальними принципами; аморальність і вседозволеність поведінки і вчинків від верховних ешелонів влади до шкіл, церков і дитячих садків; втрата особистої гідності і значущості більшістю членів суспільства; втратили цінність найважливіші категорії духовно здорового суспільства: любов, сім'я, продовження роду, Батьківщина, освіта, людяність, духовність; нормою буття стає наркоманія в усіх її різновидах: від паління і алкоголізму до найжахливіших наркотиків, діючих на всі фізіологічні ланки організму; все більший прошарок населення шукає забуття в наркотичних проявах антидуховності; втрата перспективи майбутнього, що робить безцільним існування самого етносу. Кому не відомо, що майбутнє етносу – це діти. Але навіщо народжувати дітей, якщо у них, у клітинок етносу, немає майбутнього? Зі ставлення суспільства до дітей можна говорити про стан духовності самого суспільства. Та коли на вулицях тисячі бездомних дітей, кинутих цим суспільством напризволяще, коли вихованням навіть тих, що ростуть в "благополучних" сім'ях ніхто не опікується, коли руйнується навіть та система виховання, що була, чого можна чекати в майбутньому? Виховувати дітей повинні кращі члени суспільства, найрозумніші, духовно багаті, фізично розвинені. А що маємо? Більшість учителів в школах випадкові люди. З часів застою Радянського Союзу і донині, близько 30 років, в школи в, своїй більшості, йшли працювати недоуки і невдахи; ті, кого не брали на більш престижні напрямки суспільного життя. То чому може навчити вчитель, який пас задніх, не вилазячи з трійок і двійок? Фізичне виховання перетворилось в бридку, нудну казенщину, дітей, що найбільше в світі полюбляють рух та ігри, на фізкультуру треба тягти силоміць, бо хто викладає гімнастику тіла? Не вихователі, не вчителі, в прийнятому розумінні цього слова, а в більшості ті, кого природа наділила фізично. Про духовне виховання годі й говорити. Про яку перспективу етносу може йти мова, коли ті, хто виховує, самі не мають ні вогню в серці, ні поклику душі, ні професіональної гідності?! А хто не горить – іншого не запалить, хто не має Бога в серці – чому він може навчити?! Можна знайти тисячу пояснень, причин, обставин, щоб обгрунтувати свою позицію стосовно до будь-якої проблеми, лише б нею не займатись і не вирішувати. Неповноцінний вчитель, робітник, фермер, адміністратор, лікар, журналіст звинуватить всіх і все в своєму непрофесійному ставленні до справи і в своїй безталанності, але не визнає своєї вини; того, що майже всі ми живемо за принципом: "якомога більше взяти від суспільства при найменшій віддачі від себе". І коли чуєш такі висновки, як "куди їх народжувати? Щоб були жебраками і обвинувачували нас за те, що ми їх народили?!.." – то нічим іншим, окрім "турботи" про себе, цей вислів пояснити не можна. Особисто мене батьки народили десятим, коли мамі було 43 роки, а батькові 47. В хаті не було чого їсти, одні драні чоботи на всіх, ні одежі, ні книжок, лише безпросвітне колгоспне ярмо від зорі до зорі. Але, якщо б батьки думали про це, то мене просто не було б на білому світі! То ж дякувати Богові і їм за те, що вони мене народили, за те, що я є!
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Русь Триславна» з дисципліни «Русь»
