11542 року до нашої ери загинула легендарна Атлантида, точніше її останній острів Посейдоніс. Занурення Атлантиди, за різними гіпотезами, почалось близько 25000 років до нашої ери, а фіналом цієї події стала планетарна катастрофа. "Ясен Іггдрасіль (земна вісь) вивернувся вгору корінням... Зірки попливли з неба і щезли в зіяйочому просторі..." – так розповідають про цю подію міфи північно-західної Європи. В старовинному рукописі "Ура Лінда Бук" , знайденому в 1869 році в Голандії, написано: "Все літо Сонце ховалось за хмарами, немов не бажало більше дивитись на Землю, а на Землі запанувала тиша і вологий вогкий туман повис над житлами і полями... Повітря давило і пригнічувало, люди не знали радощів і весілля. Тоді і стався землетрус, схожий на кінець світу. З гір підіймалось полум’я, а гори то провалювались в надра, то підіймались ще вище... Алдланд (Альт-ланд – стара батьківщина), яку називали Атлан, зникла, над горами піднялись страшні хвілі і тих, хто врятувався від вогню, поглинула морська безодня." Описуючи цю подію в "Тімеї" Платон переказує: "Далі сталися жахливі події: потоп, затьмарення неба і зникнення Сонця, землетруси і процесси гороутворення..." Майже сто років потому дюдство ще переживало наслідки цієї катастрофи. Через задимність і хмарність зменшився приплив сонячної радіації на землю, великі території охопило похолодання. Змістилися полюси і напрямки океанічних течій... Та через деякий час течія Гольфстріму понесла тепло до Європи і почав танути Скандинавський льодовик... Ті, хто не загинув під час потопу, частково перемістились в Південну Америку, де заснували місто Тіаунако на березі озера Тітікака , а частково в Середземномор’я, на північ Африки. Захопивши більшу частину Європи, атланти витіснили гіперборейців-аріїв на схід. Платон в своїх "Діалогах" розповідає про битви атлантів з гіперборейцями (жителями Європи) в районах сучасної Італії та Греції. В ті ж часи за Велесовою книгою "пращури індоєвропейських народів, рятуючись від післяпотопних холодів, пішли до Руського моря, де мали битись за території для поселень з іншими племенами. Біля Руського (Чорного) моря вони засновують першу історично відому на теренах Украіни державу Аратту. В VI – IX тисячоліттях (за писемними знахідками "Кам’яної могили" та клинописними табличками Подунав’я) виникають перші протоміста в гирлі Дунаю (Полло) , на Дніпрі (Трислав, біля села Таллянка) і в Міотиді біля нинішнього Азова (місто "Сонця" ), в районі Мелітополя, неподалік від "Кам’яної могили". Закінчилась "ніч" цивілізації, почалось відродження. Про ті часи йде розповідь на початку Велесової книги, одночасно розповідається і про віру наших пращурів "Ведичну віру", першу монотеїстичну релігію із відомих. У післяпотопному світі панували два світогляди і два напрямки розвитку релігійних систем, які умовно можна назвати релігіями Бон-по (чорного сонця) і Сонячними. В перших мова йде про вибраність богів, народів і титанів – суперлюдей, в Сонячних про ієрархію богів і престолів під Всевишнім та рівність людей – дітей божих. Якщо довіряти пререказам Платона, то релігією атлантів була релігія Бон-по, темного спрямування, релігія магів і суперлюдей – титанів, з богом морів і океанів на чолі – Посейдоном. Відзнакою Посейдона був трисил (тризуб, триглав), що знайшло своє відображення в архітектурі столиці атлантів "Місті Сонця", де в центрі розташовувались культові споруди у вигляді трисила. Забудова міста була кільцевою з радіальними вулицями та переважаючими жовтими (сонячними) і блакитними (води) кольорами. Навколо міста були прориті три кільцевих канали, з’єднаних судноплавним каналом з морем. Вплив Атлантиди на світогляд і суспільне життя інших народів можна відстежити по культових спорудах, по забудові міст, по трансформації ролей тих чи інших богів. Свій світогляд, свою мораль і свої вірування атланти перенесли в Америку і в Єгипет. Відносно Європи – питання набагато складніше, бо деякі предмети підтверджують атлантичні корені культури Європи, інші – суперечать. Піраміди європейці будували також, але вони були земляними, насипними. В загальних рисах збереглась планування протоміст Аратти, а пізніше і Трипільської культури, що копіювала "Місто Сонця" Атлантиди. В той же час релігія та погляди арійських племен значно відрізнялись від поглядів атлантів. Значна розбіжність в світоглядах арійців і атлантів може пояснюватись різним походженням цих народів, хоча зовнішньо вони були схожими. Ймовірно, що існувало дві Атлантиди, з яких і пішли два потоки цивілізації: безпосередньо з Атлантиди – згасаюча гілка темного спрямування, і з Атлана (міфічного острова Туле) – орійці, що сповідували культи сонця і жінки-берегині вогнища і кули (куль – сім’я). І співали арійці про далеке місто-матрику (місто-матір) на північному заході, що містилось на острові Туле, гірські масиви якого височіють, над холодними хвилями молочного моря у відблисках полярного сяйва... Орійські племена йшли на південний схід. На береги Дніпра їх вивів один із перших відомих пророків людства Рама (оспіваний в індійському епосі Рамаяні). Вважається, що саме тут за голосом Неба він навчав і творив. Навчав землеробству, писемності, будівництву, щоб через деякий час рушити далі на південний схід, до Міотиди, Кубані і через Поволжя до інших "станів": Туркменистану, Казахстану, Узбекистану, Індостану і так далі. Частина арійських племен залишилась на території Праукраїни і стала творцем першої хліборобської культури в Подніпров’ї та Причорномор’ї – Аратти. Подальший рух орійських племен описано в Велесовій книзі, а нас більше цікавитиме зміна світоглядів і релігійних вчень, що були започатковані атлантами і оріями. Головними культовими святилищами Аратти були два, розташовані біля одного з гирл Дніпра, що роздвоюючись за порогами ніс свої води до Міотиди (Міотийського озера, нині Азовського моря) по нинішньому руслу річки Молочної і нинішньому руслу до Чорного (Руського) моря. Мова йде про духовний вузол не лише орійської, а й усієї посляпотопної цивілізації, що складається з двох історичних пам’яток біля міста Мелітополя.: На північ від Мелітополя розташована "Кам’яна могила", ідентифікована як святилище протошумерів. Зараз це місце є нагромадженням каміння з кількома напівзасипаними піском гротами. На стелях і стінах гротів серед наскальних малюнків шумерологи Кіфішин і Даниленко виявили протошумерські написи, зроблені на дві-три тисячи років раніше за інші відомі писемні знаки на планеті. Друге святилище розташоване на південний схід і нагадує величезну, в 40 км2, ділянку землі з окремими залишками елементів споруд штучного походження . Це саме те місце на річці Герос, де за твердженням Геродота ховали своє золото та інші скарби скіфські царі. За одною з версій на глибині до 20 метрів під землею в чисельних підземних камерах і переходах зберігаються не лише скарби, а й бібліотека глиняних табличок шумерсько-аккадського зікуріату Ур-Наму . За пререконаннями аматорів-дослідників в районі Мелітополя під землею міститься фрагменти гігантського підземного храмового комплексу, що нагадує стародавні Герри . З Північної Припонтиди шляхи орійських народів розходились на схід і південь, на захід і північ. Після повернення на Прабатьківщину частини орійскіх племен з Семиріччя і П’ятиріччя в IV тис. д.н.е. спалахує Трипільска культура. Назва Трипільскої культури походить від назви села Трипілля Київської області, де в XIX сторіччі відомим археологом В. Хвойкою були відкриті залишки поселення IV тисячоліття до нашої ери. Та найбільше протомісто Трипільської культури було відкрито пілотом К. Шишкіним перед Великою Вітчизняною війною біля села Таллянка в Черкаській області. Розміри цього міста (умовно будемо називати його Трислав) сягали 3(1,8 км. Забудова міста нагадує ступню Вишнього і являє собою ззовні суцільну захисну стіну з двоповерхових будинків дерев’яно-очеретяно-солом’яної конструкції, обмазаних глиною. За окремими показниками деякі будинки мали по три поверхи і по декілька печей. Виникнення протоміст Трипільської культури відносять до межі V–IV тис. д. н. е., що на кілька століть (якщо не на тисячоліття) передує забудові протошумерських міст і початку розквіту Єгипту. Важливими елементами світогляду трипільців в III–I тис. д. н. е. було поклоніння Сонцю в святилищах Велеса-Леля (Полеля, Полло, Аполлона – сонячного Бога) та його неньці Ладі, що дає можливість говорити про одвічний культ Матері-Берегині серед наших батьків і пращурів. Припущення відносно Сонячного Культу підтверджується вирізьбленною на землі серед поля великою зграєю лебедів навколо святилища Леля-Аполлона біля Пожарної Балки під Полтавою. Невідомо з яких причин, але в другій половині четвертого тисячоліття частина орійських племен пішла через Кавказ в Дворіччя, де отримала назву сумерів (шумерів), частина спустилась в Малу Азію і на територію нинішньої Палестини (Пали-стану) до річки Йорд, названої в честь кельтської богині, другої дружини бога лицаря північно-західних народів Одіна , де заснувала місто Салим, згодом Ієрусалим. Ці орійці відомі як пелазги, пізніше фелістимляни. Пелазги створили Крітсько-Міккенську культуру, що дала поштовх античній культурі Греції. На захід почали рухатись аси-кельти під проводом Одіна. Якщо пелазги і аси пропагували сонячний культ, то шумери принесли його в Дворіччя, де під впливом атлантичної традиції поступово змінили власних богів на місцевих. В ці ж часи "Відична віра", принесена орійцями в Індостан, поступово трансформується в "індуізм". Від Альп до Гімалаїв формується орійський пояс, в той час як південніше від Єгипту до Гіндукушу розповсюджує свій вплив атлантична традиція. Трипільська культура існувала приблизно до 24 ст. д. н. е., коли на планеті відбулись якісь катастрофічні події. Ймовірно це був "локальний потоп" в Шумерії з одночасними кліматичними змінами в Середній Азії, звідки за Велесовою книгою почався черговий відхід орійських племен піл проводом Патріарха Орія (Арія). На цей же час припадає занепад Шумерської цивілізації та трансформація її залишків в Аккадське царство, а згодом в Вавілонсько-Аккадське. Залишки шумерів відходять до нагір’їв Кавказу і навіть до Північного Причорномор’я. Одночасно з середнього Подніпров’я на південь до Азовського моря (до Білоозера) рухаються трипільці. В районі Білого озера (Молочного моря, за Рігведами) виникає комбінована культура харіто-орійського походження, що відстежується археологами в могилах-курганах Причорномор’я. Сусідство різних за світоглядом культур було нетривалим. Частина племен оріїв та племена харітів-шумерів повертаються до Аккадських земель. Тоді ж на межі другого і третього тисячоліть до нашої ери рівновага між орійськими і атлантичними світоглядами порушується. З території Аккадського царства в свій історичний шлях вирушає плем’я халдеів на чолі з Фаррою – магом, астрологом, провидцем і його сином Аврамом – прабатьком Євреїв (Га-іврі, просвітлених, перетворених, потойбічних, прибульців). Шлях перших євреїв, що пішли з Фаррою, пролягав за "провидінням небесним" до Палестини . На той час в Палестині мешкали шість племенних союзів фелістимлян, серед яких вирізнялись гікси і фрізи . Ймовірно під впливом Мельхисадека і уже просвітленого ним Авраама гікси пішли на Єгипет і захопивши його володарювали там на протязі майже двохсот років. Саме в ті часи онук Авраама Йосип стає "канцлером" Єгипту і за його покликанням батько Яків (Ізраїль, богоборець) приводе туди весь ізраїлів народ. Через деякий час євреї перебирають в свої руки всі ключові посади в Єгипті. Потерпаючи від утисків завойовників гіксів єгиптяни повстають і виганяють їх, а євреїв перетворюють в рабів. Фараон наказує знищувати всіх новонароджених єврейських хлопчиків. В цей час у сім’ї одного єврейського купця і викупленої ним рабині – кавказької цариці ашкеназки (ймовірно, що Фарра теж був із ашкеназів) народжується хлопчик Хозарсиф. Щоб врятувати його від загибелі батьки "підкидають" хлопчика сестрі фараона, яка його усиновлює і виховує. Спочатку Хозарсиф стає жерцем, потім верховним жерцем в одному з єгипетських храмів, а пізніше, за допомогою люблячої матусі, робить переворот в державі і стає фараоном Ехнатоном, що встановлює в Єгипті культ "сонця". Та вже чоловік його доньки скидає тестя з трону і "виганяє" сотні тисяч євреїв з Єгипту. Хозарсиф бере собі нове ім’я Мойсей (спасений) і веде свій народ в Палестину, де за наказом бога Ягве євреї вогнем і мечем знищують ханаанців (невірних, в тому числі і гіксів і фрізів) для звільнення "життєвого простору" . Приведена дуже коротка версія шляху євреїв дає можливість розуміння витоків іудаїзму, одніє із світових релігій, що в майбутньому стала одним із наріжних елементів християнства. Якщо перші паростки цієї релігії започатковані під впливом Мельхисадека Авраамом, то оформив її в якості світогляду свого народу Мойсей, поєднавши шумерські традиції з єгипитськими і ввівши додаткові закони і догмати. В кінцевому вигляді іудаїзм оформили два равіни з Вавилону: Єзикіел і Єздра в середині першого тисячоліття до нашої ери . В першій половині першого тисячоліття до нашої ери до Приазов’я приходять племена кіммерійців, під натиском яких частина племен скотів-саків іде через Кавказ в Мідію (нинішній Іран). Разом з ними туди приходить Заратуштра, ще один великий пророк людства. Заратуштра проповідує сонячну релігію бога Мазди, створює перше Євангеліє – Авесту, започатковуе багато традицій, характерних для християнства і інших релігій. Саки йдуть ще далі на схід, де на берегах Гангу в сім’ї царя Суддогана народжується основоположник однієї з найрозповсюджених релігій світу – Будда. Як і зороастризм, буддизм є ще однією трансформацією Ведичної віри. Інша частина саків іде на захід і зупиняється в Палестині, де відома під назвою євсеїв (синів неба) , або галілеян. Серед галілеян народжується один із найвеличніших пророків людства Ісус Христос. З дитинства Він виховується євсеями і проходить посвячення в храмі, де був посвячений на кілька сотень років раніше Піфагор. Ісус Христос, добре знаючи іудаїзм і традиції зороастризму, об’єднує ці дві релігії в єдине вчення, що отримало назву християнство – релігії сонячного спрямування. Порушення рівноваги між полярними світоглядами не залишилось без відповіді і вже в середині першого тисячоліття талановитий поет і пророк Муххамед створює нове вчення "іслам", розвинувши і деформувавши християнство в напрямку вавилонської традиції, відновивши рівновагу в широтному поясі місячного культу. Приведений невеликий екскурс не претендує на цілковиту достовірність, як і більшість інших офіційно визнаних і невизнаних історичних екскурсів. Це лише версія, що побудована на інших версіях, але яка дає змогу зрозуміти в контексті руху народів рух і еволюцію релігій світу. Можна сподіватись, що для уважного читача не залишилось не поміченим те, що еволюція людства це єдність і боротьба двох полярних світоглядів, і що порушення одного викликає у відповідь порушення протилежного. Як і те, що всяке першопочатково чисте релігійне вчення з часом перетворюється в свою протилежність, обволікаючись рисами темного, хижого напрямку, коли релігія від служіння людям поступово переходить до служіння правлячим кланам і власній кишені, виправдовуючи які завгодно гріхи тих, хто платить .
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Рух народів і витоки світових релігій» з дисципліни «Русь»
