В наступному сюжеті Велесової книги мова йде про Троянові віки (II тис. д.н.е.-середина I тис. н.е.). В VI ст. д.н.е. в Скіфії (в Руськолані) правив Аріатна. При його царюванні руси перейшли від бронзової до залізної зброї. Аріатна зумів об’єднати всіх скіфів (русів). На початку VI ст. до н. е. він розгромив Урарту , підкорив грецькі причорноморські колонії, значну частину Європи, дійшовши до Балтійського моря і до Берліну. В IV–V ст.д.н.е. південні межі Русі все більше турбували греки, які захопили майже все побережжя Чорного моря і старовинні руські міста Сурож і Корсунь. Інські арійці, що прийшли до Карпат з Малої Азіі під проводом Патріарха Орія, конфліктували з дасунями (майбутніми румунами) і даками(предками германців). Очолив боротьбу проти германців король Беріг, що привів свій рід із Скандинавії. В IIIст. н. е. в битві з данами руси зазнають поразки і їх флот переходить на службу до данів. Після цього дани вторглись в Скандинавію і завоювали народ "роусі", асів-венедів, нащадків Одіна, племен, що прийшли з Асгарду в часи об’єднання русів Патріарха Руса з ясунями (асами) Одіна. На той час венеди займали всю Центральну Європу і більшість топонімічних назв в Європі мають слов’янське походження, наприклад Берлін, Лаба(Ельба), Прусія і т. п. Стосовно Прусії – то це землі литовських племен, слов’янських за походженням, "скіфів-землеробів", що мешкали в I–IІ тис.д.н.е. в Подніпров’ї і мали назву лотва (землероби). Можливо ця назва споріднена з назвою знаряддя обробки землі лопатою. Лотва пішли зі Скіфії з словенами, які заснували Старград в Польщі, а пізніше Новгород на Ільмені. Для допитливого читача необхідно зробити ще одне зауваження. Від прочитаного про безперервний рух племен і народів у читача може скластися враження, що всі народи перемішані і ситуативні і що ніколи не існувало чітко окреслених меж етнічних територій. Але при більш уважному погляді можна бачити, що території по Волзі і за Волгою завжди були землями тюркутів. Пращури слов’ян і германців, мешкали в Семиріччі тимчасово (з VI по II тис.д.н.е.). Угро-фінські народи займали територію на північ і схід від умовної лінії Південний Урал – Ока – Прибалтика (нинішня Естонія) – Скандинавія (територія Фінляндії). Угро-фінські племена на той час відомі за назвою ягів-людоїдів. Саме племена ягів і хазар-ягів найбільше досаджали русам з півночі і сходу . Територія розселення русько – слов’янських племен обмежувалась з півночі Нижньою Волгою, далі по Дону до Оки і через Брянськ, Смоленськ, на Західну Двіну; з півдня кордонами Русі були Північний Кавказ, Кубань, Причорномор’я, Дунай, Карпати і більша частина Польщі .До безпосередніх русів слід віднести племена полян, сіверян, кривичів, древлян і самих русів, а також литовців, прусів, роусі в Швеції і Норвегії (що пішли з Русі в II–I тис. до н.е). Кожний суперетнос займав території, до кліматичних умов яких був пристосований. Тюрські племена займались скотоводством; слов’янські – землеробством і скотоводством; угро-фінські – полюванням і збором дарів природи. Ареал протогерманських племен спочатку співпадав із слов’янським (нижня Волга, Дон, Придніпров’я і Причорномор’я, Дунай, Карпати), поступово прийнявши сучасні межі романо-германських народів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Троянові віки. Межі етносів в II-I тис. д.н.е.» з дисципліни «Русь»
