Починаючи з 1240 року розпочинається окрема історія трьох народів: руського (українського), білоруського, московського (російського). Історія Русі-України з цього часу пов'язана з Галицько-волинським князівством, а згодом з Литвою і Польщею, Білорусії – з Литовським князівством, а Росії – з Золотою Ордою, під якою вона перебувала більше трьох століть, та з центром творення нового етносу – Москвою. З початку XIII століття почалась німецька експансія на Литовські землі. Тевтонський орден захопив летголу і прусів . І тоді інші литовські племена об'єднались під проводом князя Мендовги (помер в 1263 році), який не тільки захопив Литву, а ще й більшу частину земель білоруських, перенісши свою столицю до Новгорода. Білоруські племена не виявили великого опору литовцям і вже інший литовський князь Гедемін (1316-1341 роки) захопив всю Білорусію, заснувавши столицю над річкою Вілією – Вільну (Вільно). По цьому Гедемін легко захопив і Руські землі, Берестейщину та Волинь (1320 рік), а його син Ольгерд (1341-1377 роки) забрав і решту руських земель: Чернігівщину, Київщину та Поділля. В 1363 році військо Ольгерда, основу якого складали білоруси та руси-українці, на Поділлі, в урочищі Сині Води завдав важкої поразки Орді . Виникла величезна європейська держава – Велике Князівство Литовське, Руське і Жемантське, в простонародді – Русь. Як бачимо, білоруські землі майже не перебувала під впливом Золотої Орди, а українські – лише кілька десятиліть, та й то не всі. Чому ж так сталось, що невелике за розміром і населенням князівство Литовське змогло завдати такої відчутної поразки Орді, що деякий час правителі Орди вимушені були коронуватись у Вільно? Чому так легко підкорилась Литві Русь, але вперто протистояла Москва? Події цього часу легко зрозуміти, розглядаючи їх через етнічну призму. Київська Русь була аграрною країною, основу якої складав аграрний етнос. Від Тьмутаракані до Новгорода і від Карпат до Оки слов'янські племена займались землеробством. Для землеробного етносу характерні своя етика, мораль, закони суспільного життя. Етнічні риси землеробів значно відрізняються від етнічних рис кочових етносів, як і від споріднених їм споживаючих етносів – збирачів. Згадаймо, що ще за часів Київської Русі до Русі були приєднані великі території, заселені угро-фінськими та тюркськими племенами. Ці народи, різні етнічно, поступово перейшли на руську мову, бо з завойовниками прийшла писемність, прийшла Біблія, більш сильна культура. З цього приводу Л.Гумільов в книзі "Чтобы свеча не погасла" пише: "Хрестились не великороси, а русичі. Це різні етноси. Русичі, як і слов'яни взагалі, з'являлись на історичній сцені в підсумку пасіонарного поштовху І-ІІ віків. Цьому передувало етнічне зубожіння, що охопило і Рим, і Парфію; романські, германські і сарматські племена, які опустились і загубили минулу жертвенну доблесть. Населення скорочувалось, добро замінило зло, площі під посіви зменшувались...". В ХІІІ-ХIV сторіччях по меридіану Східної Європи від Балтії до Африки зароджувались нові етноси. В межах Золотої Орди саме в цей час народився новий російський етнос . В верхів'ях Волги, де споконвічно мешкали угро-фінські племена, в великому етнічному казані змішались три етноси: угро-фінський, що займав територію від Балтії до Уралу і від Льодовитого океану до ріки Оки ; племена Великого Степу – кочові тюркські племена Орди , і русичі, що завоювали колись ці території . Посол французького короля Людовіка IX до золотоординського хана Сартака, Вільгельм де Рубрак, подорожував у 1253 році в Каракорум, столицю чінгізідів, із Константинополя через Крим і південь України. Де Рубрак писав: „Руссія тягнеться від Польщі і Венгрії до Танаїду (Дону) ... Країна Сартака знаходиться між Доном і Волгою. До неї напівночі входе країна Моксель яку населяють племена мокша і мордва, останні сарацини (мусульмани) . Записи де Рубрака підтверджує історик Рашід-ад-Дін (народився в 1247 році): „Коли Каан Угетей сів на престол Золотої Орди, він (Бату) підкорив землі кипчаків, аланів, асів, русів, булгар, Моксель і інші”. Новий етнос взяв на озброєння руську мову, бо на ній розмовляла слов'янська адміністрація Русі, бо з русичами-завойовниками прийшла Біблія і писемність. Але, як пише Л. Гумільов, новий етнос, взявши багато чого з угро-фінських етнічних рис , норми етики, моралі та закони суспільного гуртожитку взяв тюркські, попросту – золотоординські . І коли Орда накотилась на північно-східну Русь – остання досить швидко злилась з тюркським етносом, вільно почуваючи себе в його межах. Інша річ аграрний етнос русів – він чекав лише миті, щоб зірвати з себе ярмо, перш за все духовне, чужого етносу. І коли Мендовга та його нащадки піднялись проти Орди – під їх стяги встала вся Русь. Велике князівство Литовське було європейською державою, основу якого складав аграрний слов'янський етнос. Золота Орда була ж чисто азіатською державою і її основу складали кочові етноси і близкі за етнічними ознаками до них . Золота Орда виявилась надзвичайно сталим утворенням. Москва зростала і міцніла в Орді, і коли Орда почала руйнуватись – перейняла на себе місію збирання Орди до купи. Чому саме Москва стала збирачем Золотої Орди? На те було декілька причин. І перш за все, це місце її розташування – на кордоні трьох етносів. З самого початку Москва – поліетнічне місто, в якому вільно почували себе і угри, і татари, і слов'яни. Підпавши під Орду, Москва залишилась Москвою. Московські князі, як і князі інших північно-східних земель, заради власного благополуччя женили своїх синів на ханських доньках, а своїх доньок видавали заміж за татарських царевичів. А тому майже всі знатні московські боярські роди були подвійного походження – руського і татарського. Більшість княжих дітей подовгу перебувала в Орді, де призвичаювались і переймали етику, мораль, закони суспільного життя "престижної ординської верхівки", кочового етносу. З іншого боку, Москва містилася поблизу європейських народів, де уже в XIV віці знали порох, мали вогнепальну зброю. І коли по всій Орді ще мали на озброєнні шаблі, піки та луки зі стрілами, в Москві з'явились перші гармати і пищалі, почали виготовляти порох, знайомились з іншими іноземними здобутками. На відміну від інших ординських земель, Москва мала підвалини руської культури, сталу релігію і писемність, що надавало їй переваги в порівнянні з іншими областями Орди. Етнічно Москва була підготовленою до соціальної перебудови. І коли Орда перетворилась на державу-релікт, її подальше існування з архаїчним змістом стало неможливим. То ж коли російські історики пишуть, що початок руйнуванню Орди поклала Куликовська битва, то це вірно лише частково. Міцність складної системи залежить, з одного боку, від міцності внутрішніх зв'язків самої системи і від сили дії зовнішніх факторів на неї – з другого; це – закон природи. В XIV сторіччі почали руйнуватись внутрішні зв'язки Орди, а дія зовнішніх ставала все більш агресивною. Орда вже не могла підтримувати свою життєздатність. На авансцену театру історії вийшла Москва і, поки на руїнах Орди не зміцніли нові держави, поки не зібрали достатньо сил для захоплення ординських земель сусідні держави, Москва взяла на себе роль ведучого центру Орди, збирача її земель до купи. Приєднавши Казанське, а згодом Астраханське і Сибірське ханства, Москва майже відновила кордони Золотої Орди, тільки відтепер столиця її містилася в Москві . Новий російський етнос міцнів, пускав все глибше коріння. набирав сили. Орда поступово трансформувалась в Росію. Ми не будемо переказувати історію Великого князівства Московського – з нею можна познайомитись за багатьма підручниками та монографіями . Для подальшого ж розуміння історії Русі-України більш важливим є не опис історичних особливостей, а етнічний підтекст утворення Росії. Виникнення назви Росія пов'язано, в основі, з трьома особами. І першою серед них був великий князь московський Іоанн Ш. Цей князь одружився на доньці брата останнього Візантійського імператора Костянтина – Софії. Софія виховувалась в Римі і, ставши дружиною Іоанна, сприяла впливу Європи на Москву. Завдячуючи Софії Москва прийняла візантійський герб – двохголового орла, а також претензії на третій Рим . Саме з Іоанна III Москва почала збирати землі руські і неруські. При Іоанні III чисто слов'янські міста Новгород і Псков втратили свою незалежність. Нетерпимість нового етносу до старого, руського, в повну силу проявилась пізніше, при Іоаннові IV який просто вирізав Новгород в 1570 році. Іоанна IV повторив Петро І, за вказівкою якого війська московські під проводом Меншикова вирізали і спалили гетьманську столицю Батурин (Варфоломіївська ніч була дитячою іграшкою перед цими жахливими варварськими злочинами). При Іоанні III Москва набуває свої неповторні євро-азіатські риси. Архітектура – Кремль, бані церков , багато історичних будівель – поєднує в собі європейський стиль (архітекторами були переважно італійці) з одвічними тюрко-азіатськими мотивами. В ці ж часи серед тюркських народів поширюється іслам; його експансія простежується майже по всій Орді, відчувається в Москві, де з'являються мечеті вже за Дмитра Донського. Православна церква, яка мала в Орді значні пільги, а тому ставилася "з розумінням" до Орди, відчула загрозу втрати свого впливу, становища і, відповідно, "хліба й до хліба". А тому починає різко виступати проти залежності від Орди і в особі Сергія Радонежського благословляє князя Дмитра на битву з Мамаєм. Мусульманська експансія була призупинена, але лише за царя Олексія в Москві були зруйновані мечеті, а Петро І насильно перехрестив підмосковне дворянство з мусульманської віри в християнську . З Олексієм Михайловичем Тишайшим пов'язана ще одна подія в історії Росії – він заборонив до вживання одну з державних мов – татарську, бо добре розумів, що без єдиної мови немає держави. Наявність двох державних мов, руської і татарської, підривала підвалини державності. Росія мала стати або тюркською, або слов'янською країною. Терези історії схилились в бік слов'янської мови, православної церкви, руської спадщини . Все ж слід зауважити, що обидві державні мови використовувались ще значний відрізок часу. Так, ще Є. Пугачов видавав свої накази двома мовами: татарською і руською. Вперше князівство Московське Росією назвав цар Олексій. Після приєднання до Москви земель України він говорив: "...є Мала Русь, є Біла Русь і є Велика Русь, а все разом Росія". Що мав на увазі цар Олексій, коли називав Україну "Малороссией", а Московське царство "Великороссией"? Зміст цього вислову побудований на грі слів. Справа в тому, що митрополитів на Русь призначав патріарх візантійський. Патріарх призначав митрополита в Малу Візантію – в Грецію, яка була ядром Візантії, і в Велику Візантію – в території, завойовані Константинополем. Аналогічно призначались митрополити в Малу Русь, або в Київську, як першооснову, і в Велику Русь, або на території, завойовані Києвом і підлеглі йому. Завдяки багатозначності слів і нетотожності перекладу Русь стала Малою, а окраїна Русі – Великою Руссю – Росією . Про походження росіян добре сказано у книзі К. Валішевського „Іван Грозний”, що вийшла друком у 1912 році: „Взгляните на москвича XVI века: он с ног до головы одет по-самаркандски. Башлык, азям, армяк, зипун, чебыш, кафтан, шлик, башмак, колпак, клобук, тафья, темляк – татарские названия его одеяния. Если, поссорившись с товарищем он станет ругаться, в его репертуаре неизменно будет фигурировать «дурак», а если придется драться, в дело пойдет «кулак». Будучи правителем, он собирает налоги в «казну», охраняемую «караулом», устраивает по дорогам - «ямы», которые обслуживаются ямщиками. Встав из почтовых саней, он заходит в «кабак»… И все это слова азиатские..” Отже ще в XVI сторіччі Московія повністю була фінно-мордовською та татарською країною. Саме ці етноси в подальшому стали „Великоросами”, або московитами. На початку XX сторіччя подібні думки читаємо в іншого російського історика О. Шахматова: «С точки зрения истории … мы должны решительно отбросить мысль о том, что Киевская земля была в древности населена не предками современных малороссов, а предками представителей иных «русских» народностей. Искать в X-XII веках возле Днепра великороссов является делом пустым, так как великоросская народность происхождения иного…»
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Походження російського етносу» з дисципліни «Русь»
