У VI сторіччі до нашої ери на історичній арені з’являються скіфи. Багато нинішніх вчених – істориків вважає, що скіфи прийшли на територію України зі сходу і були вони кочовим народом. Подана версія одна з можливих, але вона не відповідає на багато важливих питань, а саме: яким чином скіфи миттєво (за історичними мірками в своїй першооснові перетворились з кочового етносу в осілих землеробів – орачів? Чому їх мова не відрізнялась від попередньої санскритсько- трипільської і нинішньої української? Де їх прабатьківщина і які причини (клімат, завойовники, епідемії) заставили їх переселитись до України? Шукаючи відповіді на ці питання маємо прийти до висновку, що скіфи нізвідки до Причорномор’я і Придніпров’я не приходили. Скіфи – це лише наступна сходинка еволюції наших прабатьків. Історія скіфів в цьому відношенні подібна до історії італійців. Після згасання культури античного Риму на авансцену історії вийшло одне із племен, що населяло разом з іншими племенами Аппенінський півострів і називалось італійцями. Саме їх діалект, різновид латинської мови, розвинувся в самостійну італійську мову, яка згодом поширилась на весь півострів, а всі племена, що мешкали на даній території, стали «італійцями». Розгадку місця помешкання скіфів необхідно шукати в аспекті цивілізаційного руху народів в VII-V сторіччі до нашої ери. Чи то внаслідок тиску набравших сили кіммерійців, чи то в результаті зміни кліматичних умов в Приазов’ї і в Прикаспії, але в цей же час до Індостану (іншого стану) приходять племена скитів-скотів-сколотів, пастухів і землеробів, до Мідії скити-орії, що дали пізнішу назву даній території Орія -Оріана- Іран. Тоді ж нинішня територія України отримує назву Великої Скіфії або Скитії. Скитська хвиля докочується аж до берегів Атлантики, де на території Британії з’являються скити – шотландці (Шотландія – скот+лани, звідки і назва Скотландія). Відомо, що на чолі одного із племен скитів – землеробів, що прийшли в Індію, стояв цар Суддоган (той, що судить на ганку,санскритське) Суддоган одружився на доньці магараджі (могутнього радника) царя сусіднього племені«Калинів», яку звали «Мая» і від того шлюбу (а не «браку») народився великий пророк людства Будда (той, хто будить). Разом з тими скитами, що прийшли до Ірану, прибув і Заратустра, ще один визначний пророк, що проповідав віру в сонячного Бога наших пращурів Ра, або в Мітру, і який написав першу Вість-Авесту (Грецьке Євангеліє) (в Україні це ім’я Митро, у греків воно перетворилось в Деметру. Племена скитів в Індію і в Іран ішли з північного Заходу . За твердженням Геродота батьківщина скіфів знаходилась на північ від Ассірії і на схід від кіммерійців – це район Прикаспію. Відомо, що в 673 році до нашої ери у війні між Мідією і Ассірією останнім на допомогу прийшли скіфи, на чолі яких був цар Мадій, син Прототія і ассірійської царівни, дочки царя Ассирії Асархаддона. Розбивши мідійців скіфи (вони ж руси-орійці за Велесовою книгою) могутньою хвилею затопили увесь Давній Схід і, дійшовши до Єгипту, залишили по собі чисельні історичні пам’ятки, в тому числі назву одного із міст на півночі Палестини – Скіфополь (поль – поле, звідки імена Полель і Апполон, яке в данину мало зміст території поселення, діяльності і навіть, зверхності, на відміну від «лану» - географічної території). Володарювання скіфів на Сході тривало майже сторіччя. Вирішальною подією, що вплинула на подальшу долю скіфів завойовників, стала війна 613 року д.н.е., коли Вавилон і Мідія, об’єднавшись, завоювали Ніневію (назва якої швидше за все походила від імені шумерської цариці Нінту неньки, санскр.), а потім і Ассірію. Араби – вавілоняни винищують прихильників Заратустри, витісняючи їх на захід у Європу і на схід до Індії. Батьківщиною скіфів на час їх південних, закавказьких походів був район басейну ріки Кубані, де знаходиться найбільша кількість їх поховань. В цей же час скіфська культура (чорноліська). яскраво розквітла від Верхнього Дністра до Ворскли і Дону. На той час за Геродотом в склад Великої Скіфії входили скіфи- орачі (від Дністра до Дніпра), скіфи- землероби (між Дніпром і Доном), скіфи- кочівники – в пониззях Дніпра і Дону та царські скіфи Приазов’я і Північного Кавказу (по Кубані). Скіфи залишили по собі багато великих укріплених городищ, серед яких відомі Немирівське, Мотронинське, Трахтемирівське та інші, що виконували роль центрів міжплемінних об’єднань. Особливо великим було городище біля с. Більск у середній течії Ворскли Голунь, або Колунь, загальна довжина укріплень (валів) якого перевищує 30 км, а площа городища становила майже чотири з половиною квадратних кілометри! За свідченням того ж Геродота Велика Скіфія тягнулась, від Дону до Дунаю (20 днів кінної їзди) і на таку ж відстань на північ (теж 20 днів кінної їзди). Домінували у Великій Скіфії царські, або скіфи – воїни, данину яким платили всі інші племена, що входили до Скіфії. Наприкінці VI сторіччя д.н.е. під ударами персів упали Мідія і Вавілон (Персія – нинішній Іран). Цар персів Дарій, вирушивши на завоювання світу, в 514 р д.н.е. пішов на Скіфію. У володіння Дарія входили території практично всього Сходу від Індії до Греції, заселені більше ніж 80 народами. За даними Геродота Дарій вів на скіфів семисоттисячне військо. Скіфи, очолювані царями Скопасісом і Іданфірсом, заманили персів у випалені Сонцем степи Приазов’я, а потім стрімким маневром вийшли в тил персів, спустошуючи шлях для їх відступу . Перси, женучись за скіфами, тепер уже на захід, ішли по спустошеній землі, що врешті решт підірвало їх як фізично, так і морально. В несподіваних сутичках зі скіфами перси все більше втрачали своїх воїнів і, нарешті, Дарій із залишками свого війська врятувався від доганяючи його скіфів втечею. У IV-III ст. д.н.е. у Скіфській державі почалися суттєві зрушення. У 339 р Скіфія зазнала поразки від батька Олександра Македонського Філіпа П (македонці це слов’яни. Авторами знаменитої «кирилиці» були македонці Костянтин і Мефодій, що переробили руську «буквицю» під староболгарську, вона ж і македонська, мову. Костянтин, пішовши в монахи, взяв собі друге ім’я – Кирило , звідки і назва кирилиці, на яку і переклали брати «Біблію за дорученням Папи римського). Тоді ж на півдні України з’явилась нова грізна сила – сармати. Сармати розбили скіфів (мається на увазі царських) і відтіснили їх у Крим, захопили причорноморські грецькі колонії міста і поширили вплив на всю територію Великої Скіфії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Скіфи-скити» з дисципліни «Русь»
