Підтвердженням органічного зв’язку української мови з санскритом слугує і її давність. Багато російських (читай імперських авт.) істориків обстоюють і нав’язують іншим народам імперську версію про українську мову як місцеву, похідну від російської, незначущу, бідну інтелектуально і духовно, що виникла близько трьохсот років назад в результаті впливу мови польської на російську. При цьому замовчується все, що спростовує дану версію, починаючи з того, що сама російська (не руська!) мова склалась і набула сучасного вигляду протягом XIII – XVII сторіч в Золотій Орді як відгалуження церковно-слов’янського варіанту старо-болгарської (точніше македонської) мови. Як уже зазначалось, розвиток і становлення якої завгодно мови підкорюється доволі чітким правилам і законам. Одним із розділів лінгвістики є семантика – наука про значення слова.В семантиці вирізняються дві категорії слів: визначення і опису (яскравий – це слово-опис, зелений – слово-визначення). Є і змішана множина слів, що одночасно виконують обидві функції (наприклад кінь – це і назва і функціональне призначення, в той час як „лошадь” – це іранськомовне описове „дохла кляча”). Всі мови теж діляться на переважно описові і визначальні. Мови, що виникають в межах імперій після змішування різномовного населення, є переважно описовими. На початку розвитку єдиної державної мови виникає „суржик” – спрощена, зрозуміла для всіх мова, в якій багато слів-конкурентів. З часом зайві слоав, особливо описові, зникають, залишаючись лише в діалектах притаманних вихідним групам населення. До описових мов відноситься російська. Це молода мова, кількамовний суржик , що розвинувся до рівня самостійної мови. Зрозуміло, що скласти єдину логічну мовну систему з мов, що мали свою самостійну архітектуру, не лише не просто, а й неможливо. Звідси проблеми з граматикою, чисельні доповнення, виключення з правил, вміщення. На відміну від російської українська (руська) є переважно визначальною. Її інформативність приблизно на 10 % більша за російську . В українській мові чіткі й однозначні граматичні правила, що підкреслює, перш за все, її древність. В українській мові більша кількість відмінників і більше часових форм дієслів (п’ять, в той час як в російській три). У російській мові дві форми прикметників, в українській – чотири (так в російській слово „высокий” має форми „высший” і „наивысший”, а в українській - високий, вищий, найвищий, щонайвищий і щоякнайвищий). В українській мові маємо не три, як у російській, а п’ять форм часу (ходила, ходила була, ходжу, ходитиму, буду ходити). Особливо „курйозно” виглядають деякі конструкції російських слів, утворених за правилами одної або кількох мов, що ввійшли до фундаменту дочірньої. Так, доказ стало доказ-ательство, наказ – наказ-аніє, наступ – наступ-лє-ні-є (вслухайтесь: є-ні-є), глум – глум-лє-ні-є, удар – удар - є-ні-є..., або: добра – добра-я, крайня - крайня-я, давня – давня-я . Від української, як найбільш наближеної до праматеринської мови – санскриту – легкий і зрозумілий перехід до всіх слов'янських мов (на відміну від російської, „какая ничего не понимает”). Українські поети „грають” на визначеності українських слів, в той час як російські – на недовизначеності під знаком серпанку мовчазної багатозначності. Українська мова з її яскравою визначальністю є першою і найдавнішою серед слов’янських мов, незамінним інструментом журналіста, вченого-аналітика, філософа. „Великий и могучий русский язык” могутній не за якістю, а за поширенням. Не існує єдиної держави без єдиної мови, а тому російську насаджували скрізь „як могли” і „де могли”, викорчовуючи „етнічні мови”, і, перш за все, поширені мови-конкуренти. Російська мова не краща і не гірша за інші (в тому числі і за українську), це просто інша мова, мова іншого призначення, імперська мова. І кожен, хто має не заангажовану свідомість, розуміє, що в питаннях мови потрібен не крик, не облудні оцінки невігласів, обдурених і очманілих „землячків”, знахабнілих і безграмотних „истинно русских” - незламних зомбі-патріотів, і не політичні спекуляції, а розуміння законів будови мови і її можливостей для етнічного і планетарного розвитку. Говорячи про давність української мови, спитаймо себе: чи може навіть геніальна дитина віком у кілька років написати тисячі художніх полотен?, чи може народ, вік мови якого близько 300 років (за визначенням російських філологів по відношенню до української мови) створити за такий короткий період найбільшу кількість національних пісень у світі – більше ніж півмільйона ? Тим більше, що саму російськомовну пісенну культуру, як і мистецьку взагалі, заклали в Росії протягом XV – XVIII сторіч вихідці з України!
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мовна історія» з дисципліни «Русь»
