Технічний базис суспільства визначає галузеву структуру інженерних спеціальностей. У наш час існує близько 100 таких галузевих спеціа-льностей, так як один інженер не може бути однаково компетентним у конструюванні машин і мостів, реактивних двигунів і ткацьких верс-татів. Не зважаючи на різні спеціальності, основна задача для всіх інже-нерів одна – на основі наукових досягнень створити і експлуатувати системи, енергію, інформацію у найбільш корисних формах. Інженери-механіки створюють і експлуатують системи, що пере-творюють енергію для здійснення корисної механічної роботи. Вони мають справу з двигунами, різними машинами і механізмами. Усі інженери однієї спеціальності поділяються на 6 груп. 1-а група – інженери-дослідники, або інженери-розробники, які розробляють принцип дії машини, займаються технічним прогнозу-ванням. 2-га група – інженери - системотехніки, які розробляють структуру технічного об`єкта, встановлюють зв`язок між окремими його вузлами та елементами. 3-я група – інженери-конструктори, які розробляють конструкцію технічного об`єкта, його форму. 4-а група – інженери-технологи, які розробляють спосіб виготов-лення технічного об`єкта, вибирають технологічне устаткування, пла-нують раціональну організацію взаємодії людей і техніки в процесі виробництва. 5-а група – інженери-виробничники, які реалізують інженерний проект в металі, організовують і керують виробництвом. 6-а група – інженери-експлуатаційники, які займаються правиль-ною експлуатацією технічних об`єктів, щоб отримати максимальний ефект від функціонування. У зв`язку з цим пригадується випадок, що стався ще в дореволю-ційній Росії. У ті роки Росія в плані технічного розвитку була слабко розвиненою країною, технологія на підприємствах була відсталою. На російських заводах працювали не тільки машини, але й інженери з Європи, Америки. Одного разу господар заводу на Уралі купив дорогу машину у аме-риканців. Після установки і пуску машини він відмовився від подаль-ших послуг американців. Через деякий час машина зупинилась. Як не намагались доморощені умільці розгадати секрет заморської техніки, машина стояла. Робити нічого. Господар викликав американського інженера. Мовчки обійшовши машину з усіх сторін, уважно розгля-даючи вузли та елементи, він попросив ковадло. Розмахнувся і кудись вдарив. На великий подив присутніх машина запрацювала і вийшла на нормальний режим роботи. Господар похитав головою і запросив аме-риканського спеціаліста до себе в кабінет. - Скільки хочете отримати за роботу? - 1001 долар, - відповів інженер. - Чому так багато? Ви ж тільки й зробили, що вдарили один раз! - За те, що я вдарив, я беру один долар, а за те, що я знаю куди і як ударити, я беру 1000 доларів. От для того, щоб знати куди і як вдарити, приходиться довго і на-полегливо вчитись. В останні роки технічні ВУЗи робили основний упор на спеціальну, а не професійну підготовку. У результаті випускались спеціалісти, що знали галузь техніки, а не професіонали, що могли б працювати конс-труктором, технологом, виробничником, експлуатаційником. При та-кому підході інженер був позбавлений уміння, схильний до дилетант-ства, тобто поверхневих, верхоглядних суджень із технічних питань. Реформа вищої школи повинна усунути вказані невідповідності і недоліки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальна структура інженерної професії» з дисципліни «Історія інженерної діяльності»
