Після виходу у світ Біблії друкування в Острозі на певний час припинилося. Тривала редакційно-літературна праця, планувалося підвищення наукового рівня школи. Якщо ж ідеться про друкарство, то ініціатива на якийсь час перейшла до інших осередків. Є всі підстави припускати, що князь Острозький і його співробітники співчували заходам львівських міщан щодо викупу друкарського обладнання. Співпрацювали острожани також і з віленськими білоруськими друкарями. 1583 р. після семирічної перерви відновила роботу віленська друкарня Мамоничів, 1586 р. у Вільнюсі видано посібник з граматики та діалектики за рукописом, отриманим з острізької "газофілакії". Під цим словом звичайно розуміють бібліотеку, але можна тлумачити його ширше — як скарбницю, тобто це було образне означення освітнього осередку. Мабуть, маючи на увазі майбутню співпрацю з віленськими друкарями, князь Острозький у 1588 р. погодився на передачу Кузьмі Мамоничу друкарського обладнання, яке було на той час "у ясновельможного пана князя Острозького воєводи київського у місті Константанові" 1. Характерно, що саме у Вільнюсі друкувалися окремі видання на замовлення тодішнього луцького й острізького єпископа Кирила Терлецького 2.
1 Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія, с. 43. Див. також: Першодрукар.., док. 57, с. 92-93. 2 Лукьяненко В.И. Каталог белорусских изданий, с. 235.
Є підстави для припущення, що не в Острозі, а у Вільнюсі вийшов друком написаний "в академії острозькій" збірник, який містив полемічні твори Герасима Смотрицького "простою" мовою, — "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий". У вступі ("До народов руських короткая а пилная предмовка") автор писав про потребу дати відсіч "учителям костела римського", що вели полеміку "так словне c казальниць, яко і письмом з варстатов друкарських". Відзначимо оперативність полеміки: острізький автор критикує брошуру єзуїта Бенедикта Гербеста "Wiary kościoła rzymskiego wywody", надруковану в Кракові попереднього року. Якщо ж збірник Смотрицького надрукований таки в Острозі (в ньому, крім шрифтів, що перейшли до Вільнюса, були і шрифти, якими в 90-х роках друкували в Острозі 3), то сталося це не відразу після 1587 р., а значно пізніше. Друкарня в Острозі запрацювала тільки після того, як було підготовано до друку фундаментальні видання творів візантійських богословів. Першим після Біблії датованим острізьким виданням стала велика за обсягом (302 паперові аркуші) "Книга о постничестві" Василія Великого з датою 3 березня 1594 р. У післямові відзначено, що книжка вийшла "повелЂніем и власным коштом и накладом трудом и промыслом" князя Костянтина Острозького. Її надруковано тим самим шрифтом, що й віленське Євангеліє Петра Мстиславця; заставки та ініціали взято з віленських Євангелія та Псалтиря, а гравюра із зображенням Василія Великого стилістично близька до віленських гравюр Мстиславця 4. Однакова щільність набору дозволяє припустити, що той самий майстер виливав шрифти для віленських видань Мстиславця і для острізької "Книги о постничестві" (а також одношрифтного з нею Часослова 1602 р.). Подібність способів друку є підставою для припущення, що 1594 р. (і пізніше, 1602 р.) в Острозі працював Петро Мстиславець або його учень 5. Відбитки з кліше Мстиславця є також в Маргариті — збірнику "слів" Іоана Златоустого, який вийшов у світ 11 червня 1595 року — як і "Книга о постничестві, "промышлением же вс^м и накладом" князя Острозького. Для цього видання, як і для попереднього, в числі інших було використано тексти, перекладені та відредаговані гуртком князя А.М. Курбського 6. Упорядником, як припускає І.Мицько, був Василь Андрійович Малюшицький (Суразький), — в усякому разі в кінці тексту є літери В.А. 7
3 УККП, 1976, с. 12, № 4. 4 Книга і друкарство на Україні, с. 50; Зернова А.С. Первопечатник Петр Тимофеев Мстиславец // Книга. Исслед. и материалы, сб. 9, 1964, с. 104, 108-109. Див.: УККП, 1976, с. 13, № 7. 5 Зернова А.С. Первопечатник.., с. 106, 108. 6 Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь, Петербург 1915, с. 29, 30. Опис книги: Фрис В. Видання друкарень Острога, Дермані, Стрятина, Крилоса, Угорець, Рохманова // Каталог кириличних стародруків Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, вип.2, Львів, 1996, с. 18-19; УККП, 1976, с. 13, № 8. 7 Видавці московського каталога українських стародруків пропонують розшифрувати ці літери як "Василій Анаксіос" — недостойний. Про ідентичність Василя Суразького і Василя Малюшицького див.: Мыцко И. Украинский писатель-полемист Василий Суражский — сподвижник Ивана Федорова // Федоровские чтения. 1979, Москва 1982, с. 18-23; Мицько І. Чар архівних свідчень: матеріали до бібліографій славетних публіцистів // Жовтень, 1987, № 3, с. 85-86; Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія, с. 100.
Видання друком книг візантійських богословів, призначених не для літургічного вжитку, а для самостійного читання, було, за висловом М.П. Кисельова, поштовхом, хоч і незначним, у напрямі розкріпачення друку, розширення його тематичного діапазону 8. Значні тиражі таких великих за обсягом видань, як "Книга о постничестві" та "Маргарит", ще раз засвідчили великі можливості острізького науково-видавничого осередку, при якому до того ж з 1594-1595 рр. діяла папірня 9. Такий осередок виявився особливо потрібним в умовах, коли насувалася нова хвиля національно-релігійних конфліктів. Проголошення в 1596 р. Берестейської церковної унії поставило перед Острізькою друкарнею нові завдання. Ще 1595 року, коли єпископи вели активну підготовку до укладення церковної унії, князя Острозького звинувачували, що він насмілився віддати до друку "бунтівницькі" універсали 10. У жовтні 1596 р. в Бересті відбулися собор ієрархів, що прийняли унію, і православний собор, який її засудив, а вже в грудні 1596 р. Юрій Рогатинець писав з Острога до своїх колег у Львівському Ставропігійському братстві про прохання К.Острозького "аби позичити письма грецького и словенського для видруковання того сеноду Берестейського, што найборзєй может бити" 11. Отже, планувалося видання матеріалів Берестейського собору грецькою та церковнослов’янською мовами. У 1597 р. протокольний опис православного собору, який засудив собор прибічників унії, було видрукувано польською мовою під назвою "Ekthesis" (у краківській друкарні антитринітарія Олексія Родецького) 12.
8 Киселев Н.П. О московском книгопечатании XVII в. // Книга. Исследования и материалы, Москва, сб. 2, 1960, с. 148. 9 Заснована не пізніше 1594 р.: її філіграні вперше зустрічаються в "Маргариті" (Мацюк О. Папір та філіграні на українських землях, Київ 1974, с. 60). 10 ППЛ, т. 3, стб. 661. 11 Першодрукар.., док.71, с. 113, 114; Огієнко І. Історія.., с. 174. 12 Kawecka-Gryczowa A. Ariańskie oficyny wydawnicze Rodeckiego i Sternackiego: Dzieje i bibliografia, Wrocław; Warszawa; Kraków 1974, s. 155, Nr 24.
Можливо, певна роль у підготовці книги до друку належала острізькому пресвітерові Ігнатієві старшому серед писарів Берестейського собору. Публікація "Ектезису" була дуже своєчасною, оскільки православна церква змогла протиставити свою версію тій, яку подав Петро Скарґа у книзі "Synod brzeski i jego obrona" (Краків 1597). Однак найґрунтовніше книгу Скарґи скритиковано в "Апокрисисі" Христофора Філалета (є підстави вважати, що за цим псевдонімом сховався шляхтич з Великопольщі Мартин Бронєвський), надрукованому польською мовою в друкарні того ж Родецького (1597 або, ймовірно, 1598, післямова датована 31 жовтня 1597 р.), а в українському перекладі — острізькою друкарнею (1598 або 1599 р.) 13- У книзі опубліковано низку документів про підготовку унії й проведено думку, що унія не тільки суперечить інтересам православної церкви, але й може мати небезпечні наслідки для польської держави. Ймовірний автор книжки Мартин Бронєвський був протестантом, видання польського варіанта "Апокрисиса", як і "Ектезиса", в антитринітарській друкарні також є одним з виявів зв’язків діячів, згуртованих навколо Острізької друкарні, з протестантами. Перекладачем "Апокрисису", судячи зі стилю, був літератор, що називав себе "кліриком острозьким" — так він підписав у 1598 р. відповідь на лист Іпатія Потія до князя Костянтина Острозького (Отпис на лист...) 14. "Отпис", відразу ж видрукуваний, дуже негативно оцінював церковну унію і спосіб її впроваджування. До свого твору "Клірик" додав "давно написану" (ним, очевидно, лише перероблену) "Історію о листрикійськом то єст разбойничеськом ферарськом або флоренськом синоді". З усіх спроб розкрити псевдонім "Клірик острозький" найпереконливішою, на наш погляд, є гіпотеза про авторство Гаврила Дорофійовича — пов’язаного з острізькими діячами вчителя, який був кліриком, але не священиком і не монахом. І.Мицько припускав, що "кліриком" назвав себе острізький священик і проповідник Ігнатій 15. Того ж 1598 року, як показує аналіз примірників 16, видано написану десять років перед тим збірку ("книжицю") 1588 р. із шести розділів. Її укладачем і автором частини матеріалів був Василь Суразький-Малющицький, який назвав себе просто Василієм 17. Твір присвячувався, насамперед, полеміці з католицькими богословами з догматичних питань, другорядне місце займає полеміка з протестантами. Використано твори Максима Грека, відчувається вплив послань старця Артемія церковнослов’янською мовою. Укладену Василієм "Книжицю" високо цінував Іван Вишенський, для якого острізьке видання було одним з джерел "ИзвЂщенія краткого о латинских прелестех" 18 . Спрямована проти церковної унії нова "Книжиця" з десяти розділів, що вийшла у 1598 р. і містила вісім листів патріарха александрійського Мелетія Пігаса, лист князя К.-В. Острозького й анонімний ("від афонських монахів") лист князеві Острозькому Івана Вишенського — єдину прижиттєву публікацію одного з творів цього видатного письменника.
13 Kawecka-Gryczowa A. Ariańskieoficyny.., s. 144,Nr6; УККП, 1976, c. 13, №9; Максимович M.А. Собр. соч., т. З, Київ 1880, с. 669-670, 726-728. Аналіз друкарських матеріалів показав помилковість припущення, що обидва видання, або лише польське, надруковані у Вільнюсі (Анушкин А.И. На заре книгопечатания в Литве, Вильнюс 1970, с. 180). 14 Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові, Львів 1954, с. 65-67; Мицько І. Чар архівних свідчень.., с. 87-89; Мицько І.З. Острозька... академія, с. 92, 95. 15 Яременко П.К. Герасим Смотрицький // Радянське літературознавство, 1960, № 5, с. 11, 17; Мицько І.З. Острозька.., с. 95. 16 Мицько І.З. Острозька.., с. 43, 77-78. 17 Там само, с. 100. 18 Франко І. Лист Модеста Гриневецького до гр.М.Оссолінського з р. 1813 // Житє і слово, т. 3, 1895, кн. 2, с. 117.
Редактором-укладачем "Книжиці" з десяти розділів 1598 р. міг бути той самий Василь Суразький-Малюшицький, який десять років перед тим уклав "Книжицю з шести розділів". У кінці того ж 1598 р. Василь випустив "Правило істинного живота християнського" (Псалтир з возслідуванням); у вступних статтях до цього видання він знову полемізує з католиками, зокрема з питання "о новоутвореном...календарю". З виданих в Острозі 1598 року шести книжок було дві навчальні (Буквар "Книжка словенская рекомая кграматика" 19 та Часослов), решта чотири тією чи іншою мірою присвячені полеміці з католицькими богословами, критиці способів проведення "партикулярної" церковної унії. Таким чином, незабаром після проголошення унії острізький гурток активізував видавничу діяльність, що цілком зрозуміло в умовах небаченого перед тим загострення релігійно-політичних конфліктів. Як і раніше, склад гуртка та осіб, що з ним співпрацювали, був неоднорідним. В Острозі працював Гаврило Дорофійович, який на початку XVII ст. підтримував єпископат у його конфлікті з братствами, з другого боку, мали ділові контакти з друкарнею видатні діячі братського руху Дмитро Красовський, Юрій Рогатинець. З острізьким гуртком були пов’язані шляхтичі-протестанти Андрій Римша, Симон Пекалід, Мартин Бронєвський. У той же час, друкарня видала і твір православного письменника-аскета Івана Вишенського. Одним з керівників острізького гуртка був Дем’ян Наливайко рідний брат Северина Наливайка. (Пізніше Касіян Сакович, ставши католиком, писав, що, мовляв, "козак Наливайко... вбивав тіла", а "піп Наливайко вбивав душі" 20). Поряд з православними й протестантами князь Острозький до своїх освітніх акцій залучав і католиків 21. Після проголошення унії навіть помірковані православні діячі погоджувалися на видання творів радикально настроєних публіцистів. Однак пожвавлення видавничої діяльності острізького гуртка не тривало довго. В 1598-1599 рр. вийшло кілька книг, а тоді в праці друкарні настала нова перерва. Посилювалися переслідування активних супротивників унії (їх жертвою став, зокрема, протосингел Никифор Парасхес, який помер в ув’язненні в Мальборзькій фортеці). У православних колах виходили на перший план діячі поміркованого крила. Друкована полеміка на деякий час затихла, низка полемічних творів залишилась у рукописах. Всупереч твердженню деяких авторів 22,
19 Цей Буквар був донедавна відомий лише за примірником Бодлеянської бібліотеки (Barnicot J.D.A., Simmons J.S.G. Some unrecorded early printed Slavonic books in English libraries // Oxford Slavonic Hapers, 1951, vol. 2, 5, fig. 5; Зернова А.С. Книги кирилловской пенати, хранящиеся в заграничных библиотеках и неизвестные в русской бибилографии // Труды ГБЛ, т. 2, 1958, №11; З. І., 40). У Народній бібліотеці ім. Кирила й Методія в Софії було виявлено Острозький Буквар, який Петр Атанасов датував ранішим числом, і це дало підставу включити його до бібліографії як окреме видання (З.І., 36). Насправді, як визначив Р.Клемінсон, — це дефектний примірник Букваря 1598 р. (Cleminson R. Some 16th and early 17th century printings in the NBKM // Palaeobulgarica (Старобългаристика), 21, 1997, 2, p. 76-77). 20 Голубев C. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, Київ, т. 1. 1883; т. 2, 1898, с. 336. 21 Дульнева Н.В. Мировоззренческие основы деятельности Острожского... с. 47. 22 Загайко П.К. Українські письменники-полемісти кінця XVI — початку XVII ст. в боротьбі проти Ватікану і унії, Київ 1957, с. 38.
не була надрукована написана у 1599 p. відповідь Клірика Острозького "на другий лист велебного отца Іпатія" 23. Не вийшла друком і "Книжка" Івана Вишенського, до якої він (очевидно, за зразком острізької "Книжиці з десяти розділів" 1598 р.) включив десять своїх творів, попередивши їх трьома вступними статтями та переліком розділів. Слід гадати, що "Книжка" готувалася для друку в Острізькій друкарні і що її діяльність Іван Вишенський знав і схвалював. З видань Острізької друкарні перелому XVI-XVIІ ст. зберігся тільки, і то лише в одному примірнику, Часослов 1602 р., надрукований "ученія ради отрочят". Незабаром після виходу цієї книжки друкарню перенесено до Дерманського монастиря. Чим було це викликане? В одному з листів 1602 р. князь Костянтин Острозький писав, що доживає останні роки 24. Готувався поділ (оформлений 1603 р.) Острога між синами старого князя Костянтина православним Олександром, земний шлях якого вже підходив до кінця, та католиком Янушем. Після переходу міста на власність вихованця єзуїтів Януша Острозького важко було б розраховувати на таку, як раніше, підтримку для друкарні. Більш вдалим місцем для її роботи уявлявся Дерманський монастир, де вже раніше велася підготовка до видавничої діяльності 25. Грамотою 1602 р. князь Костянтин Острозький передав монастир під "общеє житіє чернцам" з тим, щоб приймалися до нього "способнійшіє до науки", для навчання "письма словенського, гречеського і латинського" 26. Очевидно, цей акт мав забезпечити монастир, а тим самим і друкарню, яка туди переносилася, від можливих утисків майбутніх патронів-католиків. З переходом друкарні до Дермані слід пов’язувати і переїзд туди видатних літературних діячів Ісакія Борисковича (пізніше він став єпископом луцьким і острізьким), Йова Княгиницького, врешті Кипріяна, відомого своїми перекладами з грецької мови 27. Дослідники вважають першим дерманським друком, виданим "близько 1603 р.", "Діалог о вірі" Мелетія Пігаса 28. Справді, ще в липні 1602 р. князь К.-В.Острозький просив Львівське братство прислати йому "літер готових грецьких... каст со три", оскільки він мав намір "в друк по грецьки и по руську пустити" книжку патріарха Мелетія "Розмова... противу схизматиком і прочіїм сектатором" 29. Її перше грецьке видання вийшло у Вільнюсі 1596 р., але дерманський грецький передрук невідомий, а здійснений невідомим з прізвища Микитою український переклад дійшов до нас лише в рукописах; ймовірність існування дерманського видання цього перекладу засвідчує каталог колекції П.Демидова, яка згоріла в Москві 1812 р. 30
23 Пам’ятки українсько-руської мови і літератури, т. 5, с. 201-229. 24 Першодрукар.., док. 75, с. 128. 25 Соболевский А.И. Переводная литература Московской Руси XIV — XVII веков, Санкт-Петербург 1903, прил., с. 388-389. 26 Памятники, изданные Временною комиссией для разбора древних актов, т. 4, 1859, с. 4-35. 27 Саме в Дермані Кипріян, який перед тим перебував в Острозі, закінчив у 1605 р. редагування "Бесід Іоана Златоустого на Євангеліє від Іоана" (Краткое описание памятников древности, поступивших в Волынское епархиальное древлехранилище, вып. 3, Почаїв 1899, с. 51). 28 Копержинський К. Острозька друкарня в Острозі та в Дермані після Берестейської унії (1596 р.), її видання та діячі // Бібліологічні вісті, 1924, № 1-3, с. 81. 29 Першодрукар.., док. 75, с. 127. 30 Див. Мицько І.З. Острозька... академія, с. 123.
Оскільки вже з весни 1603 р. друкарня працювала в Дермані (тут у квітні цього року почали друкувати Октоїх), слід визнати дерманським виданням "Ламент дому княжат Острозских над зешлим c того світа ясне освецоним княжатем Александром Константиновичом кнежатем Острозским воєводою волинским" 31. Вказана на титульному аркуші дата 2 грудня 1603 р. означає не дату видання, як гадали раніше бібліографи, а дату смерті князя Олександра Костянтиновича Острозького. Книжка, очевидно, вийшла до дня похорону, призначеного на 23 лютого 1604 року 32. Ймовірно, автором був Дем’ян Наливайко, який керував видавничими справами в Дермані. Саме він написав післямову дерманського Октоїха 1604 р., в якому також йшлося про смерть князя Олександра. Характерна риса цієї післямови, як і ряду інших праць Д. Наливайка, — паралельні український і церковнослов’янський тексти. В редагуванні Октоїха брали участь Ісакій Борискович, який знав грецьку мову 33, та Йов Княгиницький.
31 Книжка збереглася лише в одному дефектному примірнику Народної бібліотеки в Софії. Текст: Соболевский А. Две библиографические редкости // ЧОНЛ, т. 12, 1898, отд. 2, с. 13-19; Rothe H. Die älteste slawische Kunsdichtung, Bd. 2 (Beiheft); Українська поезія.., с. 151-159. Як вказав Р.Клемінсон, у всіх трьох публікаціях повторено порушену в єдиному наявному примірнику послідовність аркушів і пропущено пошкоджений арк.2. Див.: Cleminson R. Some 16th and early 17th century printings, p. 77-78. 32 ГАДА у Варшаві, архів Замойських, спр. 685, № 22. 33 Жертвуючи 15 лютого 1605 р. Львівському братству примірник Октоїха, Ісакій зробив запис церковнослов’янською та грецькою мовами (ЛІМ, примірник 28).
У кінці післямови є монограма "І.Ф.др.", що її пов’язували то з сином Івана Федорова, то з Іваном Борецьким. Однак Іван Іванович Друкарович помер задовго перед тим, а по батькові Борецький — Матвійович. Можливо, літери "І" та "Ф" означають друкарів Івана та Федора, згаданих у інвентарі 1603 р. як мешканці (будинковласники) Острога 34. Останнє відоме дерманське видання датоване 6 лютого 1605 р. — "Лист Мелетія [Пігаса]... до Іпатія Потія... о отступленьї єго", написаний в Єгипті 1599 р. і перекладений на українську мову "Борецким, надер Аполлови коханым и в Парнассє на лоне муз выхованым" 35. Розвивати книговидання у невеликому тоді монастирі, далеко від центрів міського ремесла, було складно. В Острозі працювали різні ремісники (крім друкарів, ще й палітурники, малярі та інші) 36, які обслуговували друкарню, а під час перерв у її праці могли собі знайти в місті інше заняття. Забезпечити ремісників постійною роботою у Дермані навряд чи було можливим при тодішніх темпах видавничої діяльності. Тому, напевно, близько 1605 р. друкарню повернули до Острога, а Ісакій Борискович та Йов Княгиницький виїхали з Дермані. 1606 року в Острозі виходить Требник ("Молитовник имЂя в себЂ церковная послЂдованія") з передмовою Дем’яна Наливайка українською мовою, у 1607 р. — двомовний (церковнослов’янсько-український) збірник "Лікарство на оспалий умисл чловічий", до якого входили передмова Дем’яна Наливайка (можливо, саме він перекладав матеріали збірника), "Слово о покаяніі к Феодору Мніху" Іоана Златоустого, його ж "Слово єже всує мятется всяк человік живий" та світська пам’ятка візантійського походження — заповіт псевдо-Василія І синові Леву Філософу 37. Порівняно незначний розмах роботи друкарні показує, що не так вже й багато засобів виділяв для неї старий князь Острозький. А після його смерті у 1608 р. сталося те, чого боялися видавці, коли намагалися перенести книговидання до Дермані. За нового власника Острога Януша Острозького вдалося добитися дозволу лише для однієї (та й то лише такої, що могла бути самоокупною) книги — Часослова з Місяцесловом 1612 р. 38 Того ж 1612 року Януш Острозький почав впроваджувати в своїх володіннях церковну унію 39, і цілком логічно пов’язати з цим припинення саме тоді діяльності православної друкарні. Залишилися невиданими ряд праць острізького гуртка: "Номоканон или Книга церковных правил 1593 года отлично чисто писан в Остроге Григорием Голубниковым" (так рукопис названо в російськомовному каталозі однієї із збірок) 40, "Пчола", перекладена 1599 р. у Дермані з грецького видання 41,
34 ЛНБ, ф. Радзимінських, ркп. 181, арк. З, 9, 2а, 24а; Ковальський М.П. Джерела про початковий етап друкарства на Україні, Дніпропетровськ 1972, с. 53. 35 Я. Запаско, Я. Ісаєвич. Пам’ятки.., кн. 1, с. 34. 36 ГАДА у Варшаві, ф.Любомирських на Малій Всі, спр. 495, с. 3. 37 Перетц В.Н. Тестамент царя Василия в украинских переводах // СбОРЯС, т. 101, 1926, 2, с. 50-64. 38 Є два варіанти видання: зі спільною або окремою нумерацією аркушів Часослова і Місяцеслова. Див.: УККП, 1976, с. 16, № 19. Опис примірника Часослова із заставками та ініціалами, не відзначеними в каталозі Т.Камєнєвої та О.Гусєвої: Фрис В. Видання друкарень.., с. 36. 39 ЛНБ, ф. Радзимінських, ркп. 181, ч. 1, арк. 1зв. 40 Каразин В. Каталог славянороссийским рукописям (погибшим в 1812 году) профессора Баузе, ЧОИДР, 1862, кн. 2, смесь, с. 54. 41 Мицько І.З. Острозька... академія, с. 123.
здійснений 1603 р. у тому ж Дермані переклад з грецької "Синтагматіону" Гавриїла Севера 42, відредагований і доповнений Кипріяном ще у 1605 р. у Дермані переклад "Бесід" Іоана Златоустого на Євангеліє від Іоана 43, переклад "Слова о єресях" Федора Авукара, підготований Ісаєю Балабаном для друку у 1611 р. (в руко писі є вірші на герб Острозьких і навіть залишено місце для нього) 44. Не були видані зібрані настоятелем "пречистської" (Успенської) церкви Стефаном Герасимовичем Смотрицьким "Правила..." (Кормча) 45. Бесіди Макарія Єгипетського, відредаговані в Острозі 1610 року тим же Кипріяном 46, надруковано лише 1627 р. у Вільнюсі (в перекладі на книжну "руську" мову). "Діоптру", перекладену Віталієм в Дубенському монастирі, надрукувала в 1612 р. не острізька друкарня, а єв’їнська. Збірник типу "Пчоли" "Лекції славенськіє от ієрея Наливайка вибранниє", мабуть, і не призначався для друку. В останні роки роботи Острізької друкарні Дем’ян Наливайко та Кипріян вели редакційну роботу під контролем нового (з 1606 р.) дерманського ігумена Ісаї Балабана. Висловлене свого часу І. Каманіним припущення, що Ісая продав острізькі шрифти Київській лаврі 47, неприйнятне, бо у лаврських виданнях таких шрифтів немає. Помилковим виявилося також припущення, що друкарня в Острозі діяла до 1640 р., коли, на думку деяких авторів, видано книгу Никона Чорногорця 48. Ні в 20-і, ні в 30-і роки XVII ст. не було змоги відновити друкарню в Острозі, хоч тут і в той час діяли здібні літератори та знавці книговидання — згадуваний Стефан Смотрицький, Іван Підвисоцький (Бережанський) 49, врешті, анонімні автори віршованого "Ляменту о утрапеню міщан острозких" та укладеного не пізніше 1619 р. і відредагованого не пізніше 1621 р. "Острозького літопису" 50. Як описано в "Ляменті", 1636 р. всі острізькі церкви відібрано в православних і віддано "под унію Почаповському єпископу Луцькому" 51 (унійному). Нові власники Острога набули сумної слави своєю нетолерантністю щодо українських православних міщан. Звичайно ж, від них не доводилося чекати згоди на діяльність некатолицької друкарні.
42 Ясіновський А. Про венеціансько-острозькі культурні контакти: "Синтагматіон" Гавриїла Севера // Україна XVII ст. між Заходом і Сходом Європи, Київ; Венеція 1996, с. 560. 43 Краткое описание памятников, с. 54. 44 Каманин И. K истории Киево-Печерской лаврской типографии // КС, т. 46, 1894, с. 279. 45 Петрушевич А.С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год, Львов 1874, с.35. 46 РНБ, зб. Тиханова, ркп. 140, арк. 148-149; Мицько І.З. Острозька... академія, с. 129-130. 47 Каманин И. Несколько черт для характеристики князя К.К.Острожского // Сб. статей и материалов по истории Юго-Западной Росии, издаваемый Киевской комиссией для разбора древних актов, вып. 2, Киев 1916, с. 18; Каманин И. K истории.., с. 278; Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski, s. 110. 48 Копержинський К. Острозька друкарня.., с. 82 (насправді книга вийшла у Мамоничів у Вільні 1592 року; див.: Лукьяненко В.И. Издания кириллической печати XV-XVI вв., Ленинград 1973, № 23). 49 У 1633 р. його запрошувало до себе на роботу Львівське братство (Крыловский А. Львовское Ставропигиальное братство: Опыт церковно-исторического исследования, Київ 1904, прил., док. 49, с. 108). 50 Мыцык Ю.А. Украинские летописи XVII века, Днепропетровск 1987, с. 38-46. 51 ДІМ, Музейська збірка, 4007, арк. 132.
Зареєстровано 28 видань Острізької друкарні за весь час її існування, загальним обсягом 1527 паперових аркушів. З них лише сім літургійні (за обсягом 28,9% продукції друкарні), причому в число літургійних включено і Часослови, хоча вони використовувалися також для навчання грамоти. Серед решти переважають православна антикатолицька і почасти антипротестантська публіцистика (10 видань), навчальні посібники, богословські праці. За мовами острізькі друки розподіляються так: в 14 — церковнослов’янський текст та додаткові статті, в чотирьох — українські додаткові статті при церковнослов’янському основному тексті, одне видання двомовне, шість — "простою" (практично українською книжною) мовою. В оздобленні великоформатних видань пізніші острізькі майстри продовжували традиції попередніх кириличних друків. Натомість для публіцистичних книг меншого обсягу вони впровадили засади оформлення, прийняті в книговиданні західних країн для книг такого жанру: обрамленння титулів складаними виливними оздобами, стриманість орнаментики. Всі острізькі видання, крім "Книги о постничестві" та "Маргариту", за поліграфічним виконанням значно поступаються книгам, що їх надрукував Іван Федоров. Обставини зумовили прагнення здешевити друк. Однак острізькі видавці дбали про досконалість тексту, передруковували розділи книги або окремі сторінки для усунення помилок. Так, в одному з примірників "Книжиці" в шести розділах є кіноварні виправлення, які в інших примірниках вдруковано 52. "Книжиця" в десяти розділах вийшла 11 червня 1598 р.; однак в Бодлеянській бібліотеці виявлено чотири початкові аркуші, які відрізняються за набором і датовані травнем 53. Інший фрагмент травневої передмови знайдено нами в макулатурному папері, вжитому для виготовлення картонної обкладинки одного з примірників "Апокрисиса" 54. Очевидно, ці аркуші було визнано незадовільними і замінено іншими. Про авторитетність острізьких видань свідчить і їх перевидання Києво-Печерською лаврою, друкарнями Білорусії, московським Друкарським двором, "верхньою" московською друкарнею (влаштованою Симеоном Полоцьким), а врешті — і той вплив, який ці видання мали на вироблення загальних засад оформлення кириличної книги 55. Зберігся документ про те, що в 1728 р. ігумен сумського монастиря Єфрем "хулил книги московской печати, предпочитая им острожские издания" 56. Хоч вийшли у світ далеко не всі праці острізького гуртка, його видавнича діяльність виявилася досить плідною, сприяла зміцненню ролі друкованої книги в суспільно-політичному житті та активізації іноваційних процесів в усіх ділянках культури.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Острозька академія: редагування і видання книг» з дисципліни «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»
