У свій час спеціалісти, які мали відношення до пуску космічних ракет, стверджували, що ракетні пуски не впливають на екологіч ну ситуацію. Проте, в середині 80-х років XX ст. вже було точно встановлено, що з кожним багатотоннажним ракетним пуском на Землі збільшується на 2 - 3 великих циклони. У цей же період було багато тривожних публікацій з приводу того, що ракетні пуски негативно впливають на озоновий шар пла нети. Відбувся ряд великих міжнародних заходів з цієї проблеми (Віденська конференція, 1985 р; підписання Монреальського про токолу, 1987 р.). Однак, до того часу у геофізиків і аерономістів вже були дані про те, що понад 60 % озону знищується саме в про цесі ракетних пусків. Носій човникового типу “Шатл” за один старт залежно від іоносферних умов може знищити 10..,40 млн т озону, оскільки як паливо тут використовуються озонопорушуючі елемен ти - >ї, СІ та інші компоненти. Маючи ці дані, учені подали свої рекомендації для ООН через ЮНЕСКО. Зокрема, запропонували негайно ввести суворі квоти на ракетні пуски. До листа було додано опрацьоване наукове об грунтування. Проте жодного рядка чи цифри із цього послання не потрапило у підсумковий документ, який підписали уряди країн, що здійснювали пуски космічних об’єктів. Це доволі типовий факт у взаємовідносинах науки і управління.
За ступенем шкідливості різні типи ракет поділяють таким чи ном. На першому місці стоять американські ракети типу “Дельта” та “Титан - II”, на другому - французькі типу “Аріан V”, на тре тьому - російські ракети “Вертикаль” та “Протон”. При польоті в іоносфері основним продуктом викиду важких ракет-носіїв, які працюють на киснево-водневому паливі, є вода. Поява її на значних висотах, де вода, зазвичай, відсутня є фактом забруднення природного середовища і потенційною небезпекою по рушення природної рівноваги. На висотах 70...90 км, де температура найбільш низька, молеку ли води швидко конденсуються і перетворюються у кристалики льоду, що призводить до виникнення високих штучних хмар. На ще більших висотах в іоносфері водяна пара взаємодіє з іоносфер ною плазмою, у результаті чого утворюються зони з низькою щільністю електронів. Наслідком цієї взаємодії є зміна характеру поширення радіохвиль різних частот, порушення зв’язку, аномальні світіння в атмосфері. Ефекти, пов’язані з впливом ракет-носіїв на іоносферу, часто називають іоносферними “дірками”. Запуски важких космічних ракет на киснево-водневому паливі супроводжуються викидами в іоносферу біля 103 молекул Н2і Н2 що викликає утворення іоно 1 0, сферної діри площею до 20 млн км2. Залежно від геофізичних умов тривалість існування такої діри може сягати 1... 16 год. При регу лярних запусках космічних буксирів із середньоширотних полігонів у Північній півкулі в іоносфері може виникати глобальний пояс шириною декілька тисяч кілометрів, де зменшення концентрації електронів сягає 10 % (Иванов, 2003). Вперше утворення іоносферних дір було виявлено у 1973 р. при виведенні на навколоземну орбіту американської станції “Скайлеб”. Запуск здійснювався ракетою-носієм “Сатурн-5”, двигуни якої пра цювали до висот 300...500 км, тобто в умовах максимальної іоні зації атмосфери. У місцях проходження ракети-носія концентрація електронів зменшилась вдвічі, а площа збурення досягала 1 млн км2. У 1979 р. при проходженні іоносфери ракетою-носієм “Атлас-Центавр” утворилась іоносферна діра площею 1...3 млн км2, причому 80 % іонів і електронів зникло протягом 2 хвилин після проходжен ня ракети. Проблеми, пов’язані зі зниженням антропогенного впливу ра кетно-космічної техніки на іоносферу, знаходяться на стадії дослі дження механізмів утворення іоносферних дір і розробки моделей збурення іоносфери. Методів зниження цього техногенного впли ву поки що не розроблено. Тому необхідне регламентування кількості запусків космічних ракет, згортання гонки озброєнь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Запуски космічних ракет» з дисципліни «Геофізична екологія»
