Вивітрювання є першопричиною утворення ґрунту - самостійно го природно-історичного, органо-мінерального тіла, яке виникає внаслідок дії живих і відмерлих організмів та природних вод на поверхневі горизонти гірських порід під впливом кліматичних факторів, рельєфу і гравітаційного поля Землі. Ґрунти-це елювій, збагачений продуктами життєдіяльності організмів і частково пе рероблений ними. Перетворення гірської породи на ґрунт представляє собою склад ний процес ґрунтоутворення. Склад, властивості і ознаки ґрунту є відображенням сукупної дії як сучасного комплексу факторів ґрун тоутворення, так і минулого їх стану. Різноманітність природних умов і поєднання цих факторів обумовлюють формування великої кількості різних ґрунтів. Властивості, походження і особливості родючості ґрунтів враховуються при їх класифікації. Визначним
російським ученим В. В. Докучаєвим у кінці XIX ст. було започат ковано сучасне генетичне ґрунтознавство, розроблено принципи систематики і класифікації ґрунтів, сформульовано основні закони ґрунтознавства, в т. ч. і закон широтної та вертикальної зональ ності ґрунтів. Головною властивістю ґрунту є його родючість - здатність за безпечувати рослини поживними елементами, вологою, повітрям і теплом протягом вегетаційного періоду. Саме ця властивість відрізняє ґрунт від гірської породи. Родючість ґрунту, як й інші його властивості, безпосередньо пов’язана з умовами природного сере довища, в якому ґрунт утворюється і розвивається. Весь ґрунтовий покрив континентів нашої планети створює єдину оболонку - псдосферу, ту біокостну (за визначенням акад. Вернадського В. І.) систему, яка підтримує життя на Землі, є основою організації біо сфери. Особлива роль у формуванні ґрунту та створенні його ро дючості належить живим організмам і, найперше, зеленим росли нам та мікроорганізмам. Біохімічна діяльність рослин полягає у тому, що вони, з однієї сторони, засвоюють із гірських порід різні мінеральні речовини і воду, а з іншої - при відмиранні накопичу ють у ґрунті органічну речовину. Так відбувається безпосередній процес руху і переміщення речовин із ґрунту в рослини, а з рослин у ґрунт уже в новій формі (біологічний колообіг речовин). Маса відмерлої органічної речовини піддається розкладу - складній біохімічній переробці. Велике значення при цьому відграють різно манітні мікроорганізми - гриби, бактерії. При швидкому і повно му розкладанні органічних решток відбувається процес повної міне ралізації. При надходженні у ґрунт органічної речовини, що пере важає мінералізовану (недостатній доступ оксиґену) утворюється комплекс органічних сполук коричневого або чорного кольору перегній чи гумус (від лат. humus - земля). Гумус - це акумульована органічна речовина і енергія. Підра ховано, що ґрунти з вмістом гумусу 4...6 % (200...400 т/га) накопи чують на 1 га стільки енергії, яка дорівнює 20...30 т антрациту (Чорний, 1995). Гумусні речовини поліпшують фізичні властивості ґрунту. Ґрунти з високим вмістом гумусу мають широкий діапазон фізич ної стиглості. Велике екологічне значення мають біологічно активні речови ни, що входять до складу органічної частини ґрунту. Фермента тивна активність гумусу зумовлює інтенсивність надходження С 02 у приземний шар атмосфери. Підвищення концентрації С 02 у повітрі посилює фотосинтез рослин.
Органічна речовина ґрунту і пов’язана з нею енергія забезпечу ють стабільність біосфери. Виснаження запасу гумусу в ґрунтах на шої планети може призвести до необоротних екологічних наслідків. Перед сучасним суспільством стоїть завдання - зберегти, а в окре мих випадках і відродити оптимальний гумусний стан педосфери.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вивітрювання і ґрунтоутворення» з дисципліни «Геофізична екологія»
