Землетруси як природні явища обумовлюються рядом причин. Основною з них є розрядка напружень, що періодично накопичу ються в земній корі і верхній мантії, тобто вивільнення енергії. Це супроводжується різким посиленням тиску на гірські породи, а відтак їх стисненням та подальшим розширенням. Деформації стиснення і розширення викликають коливні рухи частинок у виг ляді сейсмічних хвиль, що поширюються у всіх напрямках. Крім того, землетруси виникають при вулканічній діяльності, потуж них наземних чи підземних обвалах. Тому за причинами утворення всі землетруси поділяються на денудаційні, вулканічні та тек тонічні. Денудаційні (обвальні або обвально-карстові) землетруси за своєю природою є екзогенними явищами. Вони найменш поширені й становлять лише біля 1 % всіх відомих землетрусів. Виникають в районах активного гіпергенезу та утворення карсту. Обрушення перекриття підземних пустот і карстових печер, підземні обвали віддаються на земній поверхні сейсмічними поштовхами. Енергія таких землетрусів, зазвичай, відносно невелика. Вулканічніземлетруси обумовлюються рухом магми і газів у ви відному каналі вулкана. Вони передують чи супроводжують вивер ження вулканів. Підземні поштовхи викликаються, зазвичай, про ривом застиглої магми у вивідному каналі. Енергія таких земле трусів буває доволі значною, проте зона їх поширення найчастіше обмежується прилеглою до вулкану територією.
Тектонічні землетруси є найбільш руйнівними і найпоширені шими на суші та океанічному дні. На їх долю припадає 95 % всіх землетрусів. Вони різняться цілим рядом характеристик, проте при рода їх виникнення однакова - всі вони є наслідком рухів блоків та брил в земній корі та верхній мантії, найчастіше - вздовж розломів. Тектонічні землетруси відбуваються не в результаті одноразового акту, здійснюваного в земних надрах, а є наслідком тривалого і безперервного процесу руху речовин цих надр і накопичення на пружень. Розрядка цих напружень зумовлює сейсмічні коливання у вигляді хвиль, які, досягнувши земної поверхні, спричиняють руй нування. Зона в земній корі або верхній мантії, де виникає землетрус, на зивається осередком землетрусу. Місце (фокус) у глибинах надр, де відбувся розрив гірських порід і миттєвий перехід тектонічної енергії у механічну енергію пружних хвиль, називається гіпоцент ром. Він є серцевиною осередку землетрусу. Проекція гіпоцентру на земну поверхню називається епіцентром (рис. 13.1). Зона в епі центрі характеризується найвідчутнішим проявом землетрусу та найбільшими руйнуваннями. Лінії, що єднають точки прояву однакової сили землетрусу, нази вають ізосейстами. Площа, яка зазнає коливань під час землетрусу, називаєть ся зоною землетрусу, а межі площі, де землетрус досягає найбільших коливань, плейстосейстовою (від грец. рІеі.чЮп Рис. 13.1. Осередок та ізосейсти зем - найбільш) зоною. летрусу: 1 - осередок (гіпоцентр); Поряд із генетичною класи2 - епіцентр; 3 - плейстосейстова зона; фікацією землетрусів існує 4 - ізосейсти; 5-8 - зони бальності поділ їх за глибиною заляган ня осередку. За цією ознакою землетруси поділяють на поверхневі (з заляганням осередку до 10 км), нормальні (10...75 км), проміжні (75...300 км), глибокофокусні (300...700 км). Значна частина осе редків землетрусів залягає га глибині 20...30 км. Найбільші руйну вання на земній поверхні викликають проміжні землетруси, хоча в останній період значних руйнувань завдають землетруси і з мен шою глибиною залягання осередків (див. гл. 26). Глибокофокусні землетруси характеризуються великою енергією, однак поширюєть ся вона на більшу площу, а тому викликає менші руйнування.
Тривають землетруси від декількох секунд до декількох годин, хоча поодинокі поштовхи можуть відбуватись впродовж декількох місяців. Як правило, за першими сильними поштовхами (найсильніший з них називається форшоком) спостерігається ряд повторних, згасаючих поштовхів - афтершоків. Вони свідчать про те, що голов ний землетрус не зняв усіх напружень, які нагромадились в зоні осередку, і процес вивільнення енергії ще деякий час триватиме. Підземні поштовхи бувають не лише на суші, але й на морі. В такому разі йдеться про моретрус. Потужні моретруси характе ризуються швидкими відносними зміщеннями великих ділянок дна моря, наслідком чого є утворення великих морських хвиль цунамі (від япон. tsy - гавань і паті - велика хвиля). Швидкість поширення цунамі - від 50 до 1000 км/год, висота в зоні виникнення від 0,1 до 5 м, а на узбережжях - від 10 до 50 м і більше. Особливо великої висоти хвилі бувають на узбережних мілководдях та у відкритих затоках (тунельний ефект). Досягаючи узбережжя, цунамі викли кають руйнування, іноді катастрофічні (наприклад, Курильське у 1952 p., Чилійське 1960 p., Аляскинське у 1964 p.). Внаслідок землетрусу та цунамі 26 грудня 2004 р. у Південній Азії (Індонезія, Малайзія, Таїланд, Шрі-Ланка) загинуло понад 150 тис. людей, у прибережних зонах цих країн було зруйновано доро ги, водопроводи, житло, автотранспорт. Біля 2 млн осіб потребу вали допомоги продуктами харчування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Причини і класифікація землетрусів» з дисципліни «Геофізична екологія»
