Ці порушення відбуваються на загальному фоні коливних рухів і викликають зминання, згини та утворення складок осадових порід без розривів їх. Найпростішою формою нерозривних порушень у верствуватих гірських породах є нахилене або моноклінальне залягання верств, при якому всі шари досить одноманітно падають в одну сторону. Така форма залягання називається монокліналлю. Просторове положення нахилено залягаючих верств гірських порід визначають т. зв. елементами залягання. До них належить лінія простягання, лінія падіння і кут падіння (рис. 11.1). Лінією простягання шару називається лінія його перетину з го ризонтальною площиною. Лінія падіння - це лінія, яка вказує на прям максимального нахилу або падіння шару. Вона завжди є пер пендикулярною до лінії простягання. Кутом падіння називається кут, під яким шар нахилений до горизонту, або кут, утворений пло щиною шару з горизонтальною площиною. Напрям простягання і напрям падіння шару по відношенню до сторін світу виражається в
градусах від 0 до 360. Ці напря ми відповідно називають азиму том простягання і азимутом па діння. Складки - це хвилеподібні згини верств гірських порід різ Рис. 11.1. Елементи залягання них розмірів. Виділяють два ос верств новні типи складок: випуклі (ан тиклінальні) і вгнуті (синклінальні). В антикліналях шари вигина ються вверх (рис. 11.2, а), а у їх центральних частинах знаходяться найдавніші породи. У синкліналях шари прогнуті вниз, а у їх цент ральних частинах знаходяться більш молоді породи (рис. 11.2, б). У кожній складці виділяють такі елемен ти: ядро - внутрішня частина складки; за мок - місце перегину верств (в антикліналь них складках замок на зивають також скле пінням)', крила -бокові Рис. 11.2. Складки і їх елементи: а - анти частини складки; осьо клінальна, б - синклінальна, 1 - крила, 2 ва поверхня являє со замок, 3 - ядро, А - А’ - осьова площина бою уявну площину, яка проходить через замки шарів складки і ділить кут складки на дві рівні частини; шарнір- лінія, яка з’єднує точки максимального перегину шару в замку складки; вісь замка - лінія перетину осьової площини з поверхнею Землі (рис. 11.3).
Рис. 11.3. Елементи складки: а: 1-2, 5-6 - замок (склепіння) антикліналі: 3-4, 7-8 - замок синкліналі; 2-3, 4-5, 6-7 - крила складок; а - кут складки: б: І. II, III - осьова площина; IV, V - шарнір; VI - ядро складки
Існує декілька класифікацій складок за тими чи іншими ознаками. За положенням осьової площини складки поділяються на: прямі (осьова площина розташована вертикально), похилі (осьова пло щина нахилена), лежачі (якщо вона має горизонтальне положення) і пірнаючі - осьова площина нахилена нижче горизонту (рис. 11.4).
Рис. 11.4. Морфологічні типи складок: а - пряма; в - лежача; г - пірнаюча
б - похила,
Іноді горизонтальне чи моноклінальне залягання шарів пору шується коліноподібним вигином - флексурою. На піднятій (верхній) частині крила і опущеній (нижній) верстви мають одна кове або майже однакове, часто горизонтальне, залягання. Відстань по вертикалі між піднятою і опущеною частинами крила назива ють амплітудою (висотою) флексури, яка може досягати кількох сотень кілометрів. Тому їх іноді розглядають як перехідну форму від складок до розривних порушень. Незважаючи на велику різноманітність складок як по морфо логії, так і генезису можна стверджувати, що всі вони представля ють певний етап розвитку земної кори. З плином часу морфологія і просторове положення складок змінюється, видозмінюються одні з них та виникають нові. Геофізична роль складчастих рухів поля гає не лише в структурних змінах земної кори. Ці рухи сукупно з коливними призводять до перерозподілу речовини земної кори.
За характером замка складки поділяють на округлі, гострі, ізо клінальні (характеризуються паралельними крилами), віялоподібні, сундучні - мають плоский широкий замок (рис. 11.5).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Складчасті тектонічні порушення» з дисципліни «Геофізична екологія»
