Державне управління в галузі використання, охорони і відтворення водних ресурсів відповідно до Водного кодексу здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних і регіональних програм використання, охорони та відтворення водних ресурсів. Ці програми призначені для здійснення цілеспрямованої й ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання та охорони вод, запобігання їх шкідливій дії. Програми розробляють за даними державного обліку вод, водного кадастру, схем комплексного використання, охорони та відтворення водних ресурсів тощо. Розробку і реалізацію програм здійснюють за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій, позабюджетних фондів, добровільних внесків організацій та громадян, інших коштів. Державне управління в галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради народних депутатів та їхні виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи згідно з водним законодавством України. Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України з водного господарства, їхні органи на місцях та інші державні органи відповідно до чинного законодавства. Узагальнивши міжнародний досвід управління водами та врахувавши особливості водних ресурсів, їхнє значення в існуванні й розвитку біосфери, зокрема людства, у розвитку економіки, керівними принципами управління водами слід вважати наступні. 1. Принцип обережності. Згідно з цим принципом, дії, спрямовані на регулювання або зменшення захворювань людей і ушкоджень екосистем, пов'язаних з водою, не можуть відкладатися на пізніший час, оскільки науковими дослідженнями ще не повністю доведено причинний зв'язок між чинником, на який дія спрямована, з одного боку, і потенційним внеском цього чинника щодо існування пов'язаної з водою хвороби або ушкодження екосистеми, з іншого. 2. Принцип запобігання, згідно з яким запобігання захворюванню людей, тварин чи ушкодженням екосистеми краще, ніж лікування чи ліквідація наслідків ушкоджень. 3. Принцип справедливості для всіх поколінь людей. Згідно з цим принципом, водними ресурсами слід управляти так, щоб потреби нинішнього покоління задовольнялися без загрози можливості прийдешніх поколінь задовольняти їхні власні потреби. 4. Принцип плати за забруднення. Згідно з цим принципом, усі витрати, пов'язані із запобіганням, регулюванням і зменшенням забруднення, мають відшкодовуватися тим (тими), хто це забруднення створює. 5. Принцип багатогранності цінності води, згідно з яким вода розглядається як така, що має соціальну, економічну та екологічну цінність, і нею потрібно управляти так, щоб оптимально реалізувати збалансовану комбінацію цих цінностей. 6. Принцип збереження води, згідно з яким ефективне її використання досягається різними способами, наприклад застосуванням механізмів плати. 7. Принцип прозорості. Згідно з цим принципом, органи влади забезпечують доступ громадськості до екологічної інформації та пов'язаної з нею інформації щодо стану здоров'я населення в рамках, установлених законодавством. 8. Принцип участі громадськості, згідно з яким зацікавлену громадськість інформують щодо головних рис важливих запропонованих рішень стосовно довкілля і здоров'я населення на ранніх стадіях процесу прийняття рішення, з дотриманням вимог щодо адекватності, вчасності та потенційної дієвості цієї інформації, а також забезпечують участь представників громадськості в підготовці та ухваленні рішень. 9. Інтеграційний принцип. Згідно з цим принципом, водними ресурсами слід управляти, наскільки це можливо, в інтегрований спосіб у межах басейнів водних об'єктів, з метою поєднання соціального та економічного розвитку з охороною природних екосистем, а також водного управління із заходами щодо регулювання якості повітря та використання землі в межах усієї водозбірної території, включно з прилеглими прибережними морськими водами й підземними водоносними горизонтами. 10. Принцип уразливості, згідно з яким особлива увага приділяється тому, що (хто) особливо уразливе (уразливий) щодо захворювань, ушкоджень, шкоди, пов'язаних з водою. 11. Принцип справедливого доступу до води, згідно з яким справедливий доступ до води, адекватний як з огляду на її кількість, так і на її якість, надається всім членам суспільства, особливо тим, хто відчуває якісь негаразди або соціальні обмеження. 12. Принцип взаємної відповідальності. Згідно з цим принципом, з одного боку, додержання всіх прав фізичних та юридичних осіб, пов'язаних з водою, забезпечується законом, з іншого, ці особи мають юридичні й моральні зобов'язання щодо свого внеску в охорону вод і збереження водних ресурсів. 13. Принцип локалізації, згідно з яким місцеві проблеми, потреби та знання відображаються в усіх рішеннях щодо управління водами. 14. Принцип делегування повноважень, згідно з яким рішення ухвалюють на найнижчому з можливих рівнів. Основними видами управління водними ресурсами є регулювання стоку, територіальний його перерозподіл і регулювання якості води. Регулювання стоку для перерозподілу його за сезонами року та за роками здійснюється в основному за допомогою ставків і водосховищ, яких на річках України понад 28 тис. Територіальний перерозподіл стоку здійснюється за допомогою каналів та водоводів. Для подачі води в маловодні регіони країни побудовано канали: Сіверський Донець-Донбас (довжина 132 км, пропускна спроможність 43 м3/с; Північно-Кримський (довжина 402 км, пропускна спроможність 294 м3/с); Дніпро-Донбас (довжина 263 км, пропускна спроможність 120 м3/с); Дніпро-Кривий Ріг (довжина 41 км, пропускна спроможність 41 м3/с); Головний Каховський (довжина 130 км, пропускна спроможність 530 м3/с); Дніпро-Інгулець (довжина 40 км, пропускна спроможність 52 м3/с) та ін. Серед численних водоводів найбільшими є Перший та Другий Донецькі, з каналу Дніпро-Донбас на Харків, Дніпро-Кіровоград, Дніпро-Західний Донбас та ін. Нині каналами і водоводами із Дніпра перекидається в різні регіони понад 15 км3 води за рік. Регулювання якості води здійснюється шляхом дотримання норм її якості, а нормування якості – у відповідності з «Правилами охорони поверхневих вод» (1991 р.), державними стандартами та відомчими нормативними документами. «Правилами...», зокрема, встановлені норми якості води водотоків і водойм для господарсько-питного, рибогосподарського та інших видів водокористування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організація управління ВР» з дисципліни «Раціональне використання та охорона водних ресурсів»
