Здатність водойми звільнятися від забруднень, які в неї потрапляють і відновлювати свої природні властивості і складає сутність самоочищення. Самоочищення – це складний комплекс взаємопов’язаних хімічних, фізико-хімічних та біохімічних процесів. Змішування стічних вод з водою водойми, яке призводить до розбавлення стоку, сприяє процесам самоочищення. До фізико-хімічних факторів самоочищення відносяться сорбція, коагуляція, розчинення, емульгування речовин. Наприклад, сорбція розчинених і колоїдних речовин зваженими частинками призводить до збільшення їх концентрації в мікрозонах і підвищенню швидкості хімічного або біохомічного окислення речовин. Емульгування масел і нафтопродуктів збільшує поверхню контакту в системі кисень – речовина – клітина. Осадження зважених частинок також являє собою фізико-хімічний процес, так як супроводжується явищами агломерації, коагуляції, сорбції. Процеси осадження тісно пов’язані з життєдіяльністю гідробіонтів. Вони вилучають з води велику кількість зважених частинок, викидаючи неперероблений матеріал у вигляді фекальних решток, які легко осідають на дно. Гідробіонти, пришвидшуючи процеси осадження, сприяють очищенню води від зважених частинок і транзиту їх в донні відкладення. Таким чином забруднення розподіляється між водним шаром і донними відкладеннями. Самоочищення від йонів важких металів відбувається в результаті ряду процесів: самоосадження з гідроксидами трьохвалентних металів, сорбції йонів органічними колоїдами і мікроорганізмами, утворення складних металоорганічних комплексів з гуміновими кислотами. Частка участі кожного з цих процесів в видаленні важких металів залежить від концентрації металів, рН, окислювально-відновлювальних умов. В ході цих процесів вода звільняється від йонів важких металів, котрі переходять у донні опади і накопичуються там. Зміна окисно-відновних процесів сприяє переходу йонів металів у водний шар, тобто вторинного забруднення води. У самоочищенні водойми біохімічна діяльність гідробіонтів домінує. Практично всі хімічні і фізико-хімічні процеси самоочищення прискорюються завдяки участі мешканців водойми. Сформовані тут спільноти живих організмів реагують на вплив хімічних забруднень як одне ціле, як система, здатна впоратися із внесеними ззовні забрудненнями шляхом включення їх у біотичний колообіг речовин у водоймі. Здатність водойми до самоочищення не безмежна. Як будь-який складний біохімічний процес, біологічне самоочищення чутливе до зовнішніх впливів, в тому числі перевантажень, токсичних з'єднань і т. д. При високій концентрації органічних речовин, що надходять у водойму, гідробіонти не встигають їх використовувати, внаслідок чого забруднення накопичуються і стан водойми різко погіршується. Токсичні сполуки, які порушують цілісність екологічної системи водойми, також знижують її здатність до самоочищення. Поряд з цим у водоймищі відбуваються хімічні реакції гідролізу, нейтралізації, окиснення. Наприклад, гідроліз солей заліза і алюмінію призводить до утворення гідроксидів цих металів, здатних до осадження. Нейтралізуюча здатність води водойми використовується при видаленні забруднень речовинами кислого або лужного характеру. Лужні з'єднання природної води – бікарбонати і карбонати – приймають участь у нейтралізації кислот, тоді як нейтралізація лужних компонентів стоку відбувається в результаті взаємодії їх з розчиненою у воді кислотою. Реакції хімічного окислення різноманітні, і більшість з них пов'язані з одночасними фізико-хімічними та біохімічними явищами. Розчинений у воді кисень здатен окислювати багато органічних сполук з утворенням пероксиду водню і органічних перекисів. Аналогічні продукти утворюються при біохімічному окисленні органічних речовин, при цьому велика частина пероксиду водню утворюється саме біохімічним шляхом. Окислення органічних речовин ініціює і ультрафіолетове випромінювання. Фотохімічні реакції в поверхневому шарі води збільшують швидкість окислення різних речовин в 2...10 разів. Самоочисну здатність водних об'єктів можна оцінити прямими (на підставі аналітичного визначення концентрації забруднюючих речовин) та непрямими (за станом водної рослинності та фауни) методами. За К. Вурманом, самоочисну здатність визначають такими параметрами: 1) ступінь самоочищення – це зниження концентрації забруднюючої речовини на певній ділянці водотоку за відсутності додаткового забруднення між ділянками спостереження: , моль/с, де – витрата води, м3/с; С1, С2 – концентрації речовини у верхньому і нижньому створі, моль/м3; 2) швидкість самоочищення – зниження концентрації забруднення за одиницю часу при постійній течії: , моль/м3/с. Визначення самоочисної здатності водотоку за параметрами К. Вурмана можливе за умови зниження концентрації на ділянці між досліджуваними створами одиничних забруднюючих речовин або тоді, коли забруднюючі речовини не взаємодіють між собою. Очисну здатність водного об'єкта визначають відношенням валової первинної продукції (П) до сумарної деструкції планктону (Д), яке називають індексом самоочищення: . При К > 1 формується вода доброї якості, при К < 1 спостерігається погіршення її якості. Проте практичне використання індексу самоочищення (К) є складним завданням через необхідність обліку видового складу й чисельності планктонних організмів, визначення структури популяцій, живлення окремих груп гідробіонтів. Особливо слід зазначити роль вищих водних рослин у процесах самоочищення. Вони прикріплені до субстрату і є основою для утворення складних гідробіоценозів, очищувальна спроможність яких переважає таку майже всіх гідробіонтів, окремо взятих. Функція вищої водної рослинності у водотоках різноманітна: вони поглинають й акумулюють біогенні елементи та органічні сполуки, є добрими фільтраторами, детоксикаторами пестицидів та інших токсичних полютантів (забруднювачів), які потрапляють у водойми і водотоки з промисловими і сільськогосподарськими стічними водами. Вищі водні рослини розміщуються у прибережній зоні й завдяки морфологічним (будова стебла, розташування інших органів), екологічним (густота заростей) і фізіологічним (виділення слизу) особливостям є бар'єром для зважених часток, що надходять зі стоком із водозбору. Загалом в основі процесу самоочищення лежить колообіг біогенних елементів у водотоці чи водоймі. Перебіг процесу, його інтенсивність залежать від швидкості циркуляції, оборотності біогенних елементів. Це зумовлено фізіологічною активністю біогентів, інтенсивністю їхнього поглинання і тривалістю періоду акумуляції у рослинах. Найінтенсивніше поглинання й акумуляцію біогенів спостерігають на початку вегетації і в кінці літа, переважно у серпні. До кінця вегетації кількість біогенних елементів у наземній частині рослин різко зменшується. Не менш важлива водоохоронна властивість вищих водних рослин – це поглинання та акумулювання токсичних забруднень водного середовища, особливо пестицидів. Поглинання буває активним і пасивним й залежить від природи хімічної сполуки, її концентрації у воді та виду рослини. Таким чином, вища водна рослинність є основою, яка забезпечує формування гідробіоценозів і в комплексі з іншими біотичними й абіотичними факторами регулює процеси самоочищення річок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Самоочищення природних вод та його інтенсифікація» з дисципліни «Раціональне використання та охорона водних ресурсів»
