Санітарно-токсикологічні характеристики хімічних домішок води
Арсен. Неорганічний арсен токсичніший, ніж органічний, а неорганічні сполуки Арсену (III) небезпечніші, ніж сполуки Арсену (V). За тривалого вживання води, забрудненої арсеном, на шкірі з'являються нарости – мозолі, можуть уражатися кровоносні судини, виникати пухлинні захворювання. Постійне вживання води з концентрацією арсену 0,2 мг/л упродовж життя зумовлює 5 %-й ризик розвитку раку шкіри! У разі гострого отруєння арсеном уражується центральна нервова система, що призводить до коми, а при дозах 70-80 мг – до смерті. Можливе також сильне ураження травного каналу, нервової системи і дихальних шляхів. Отруєння можливе і за низьких доз – 3- 6 мг/добу впродовж тривалого часу. За високої дії арсену в умовах виробництва спостерігаються такі прояви, як гіперпігментація, кератози і рак легенів. Свинець. Випадки сильного отруєння свинцем спостерігалися після вживання води з підвищеним його вмістом (0,6-2,0 мг/л). Свинець потрапляє у воду зі свинцевих труб і резервуарів. Отруєння супроводжується кишковою колікою і виснаженням. Цей метал має високу кумулятивну здатність, накопичується в кістках, спричинює порушення еритропоезу, уражує нервову систему, нирки і призводить до раннього атеросклерозу. За концентрації у питній воді 0,1 мг/л організм акумулює 50 % поглиненого свинцю, і його вміст у крові досягає граничної межі – 0,025 мг/л. У незабруднених озерних і річкових водах уміст свинцю не перевищує 0,01 мг/л. Проте в районах залягання поліметалічних руд його вміст у підземних водах може значно збільшуватися. Розрахунки, виконані з урахуванням вживання 2 л води на добу, доводять, що добове надходження свинцю коливається від 10-20 мкг до 1 мг і більше. Свинець виводиться з організму із сечею, калом і потом. Він міститься у волоссі та нігтях пальців рук і ніг. У високих дозах свинець є кумулятивною метаболічною отрутою загальної дії. Симптоми гострого отруєння свинцем – швидка втомлюваність і втома, відчуття дискомфорту в ділянці живота, роздратованість, анемія, а у дітей – зміна поведінки. Селен міститься у воді у вигляді селеніту або геленату залежно від рН і присутності солей деяких металів, зокрема феруму. Вміст його в поверхневих водах значно нижчий – 10 мкг/л. У воді деяких колодязів вміст селену перевищує 100 мкг/л. У разі вживання підземних вод з підвищеним вмістом селену порушуються функція печінки, формування емалі зубів та кальцієвий обмін. Як правило, в природних водах вміст селену незначний. З організму він виводиться переважно з сечею. Наслідком підвищеного вжитку селену тваринами є затримка росту, зменшення виживання, ураження печінки та інших органів. У деяких випадках спостерігається ураження міокарда, нирок і підшлункової залози. Фтор. Надлишок фтору в питній воді зумовлює розвиток хвороби – флюорозу, проявом якого є утворення плям на емалі зубів. Крім того, можуть порушуватися закостеніння скелету в дітей, відбуватися зміни в м'язах серця та в діяльності нервової системи. Нестача фтору у воді спричинює розвиток карієсу зубів – основної причини втрати зубів у юнацькому та зрілому віці. Дуже важлива роль фтору в регулюванні мінерального обміну скелета. В ранньому віці він сприяє процесу мінералізації кісток, а в похилому – зменшує ступінь вікової демінералізації кісткової тканини. Необхідна його кількість в організм людини потрапляє переважно з питною водою. Значний розвиток карієсу зубів у населення спостерігається за вмісту фтор-йонів у питній воді менше ніж 0,5 мг/л. Захворюваність на карієс зменшується після збільшення концентрації фтор-йонів до 1 мг/л. Однак збільшення концентрації фтору до 1,5-2 мг/л зумовлює плямистість емалі у 15-20 % населення. При вживанні води з концентрацією фтору понад 3-6 мг/л спостерігається деформація скелета. У великих дозах фтор для людини дуже токсичний. Патологічні зміни – це геморагічний гастроентерит, гострий токсичний нефрит і різного ступеня ураження печінки і серцевого м'яза. Гостра смертельна доза становить близько 5 г фториду натрію, тобто близько 2 г фтору. Кадмій. У природних водах вміст кадмію зазвичай невеликий і становить 0,05-1 мкг/л, але в кадмієвих геохімічних провінціях досягає 10 мкг/л. Джерелом підвищеного вмісту кадмію є промислові стічні води та відходи, внаслідок чого його вміст у деяких випадках збільшується до 0,2-4 мг/л. Кадмій – дуже токсичний елемент. В Японії спостерігалося масове захворювання людей (хвороба ітай-ітай – «ох-ох»), пов'язане з вирощуванням рису на полях, забруднених кадмієм унаслідок використання промислових стічних вод. Вміст цього елемента в рисі досягав 600-1000 мкг/кг. Токсичність кадмію при концентрації у воді близько десятків мікрограмів на 1 л виявляється в тяжкому ураженні нирок і пов'язаною з цим гіпертонічною хворобою. Ртуть. У забруднених водних об'єктах концентрація ртуті коливається в межах 0,01-0,5 мкг/л. У ріках, забруднених стічними водами, вміст її становить сотні й тисячі мікрограмів в 1 л. За звичайних умов з питною водою надходить не більше ніж 15% поглиненої організмом ртуті. Вона дуже токсична і кумулятивна. Отруєння ртуттю переважно виявляється у формі неврологічних і ниркових порушень, здебільшого спричинених органічними та неорганічними сполуками Меркурію. Для неорганічних сполук Меркурію характерні ураження нирок і печінки, для органічних – нейротоксичні й ембріотоксичні прояви. Пестициди. До пестицидів, які трапляються у воді, належать хлоровані вуглеводні та їхні похідні, ґрунтові інсектициди, пестициди, що легко вимиваються з ґрунтів, а також пестициди, які систематично потрапляють у системи водозабезпечення як засоби боротьби з переносниками хвороб. Це переважно хлорорганічні сполуки. Мікрокількості хлоро-органічних пестицидів у водному середовищі накопичуються у різних ланках трофічного ланцюга. Так, ДДТ може акумулюватися в рибі в концентраціях, що в 10 000 разів більша, ніж у воді, в якій вони мешкають. Поліхлоровані ПАР. Велику небезпеку для здоров'я людини становлять поліхлоровані ПАР – дибензо-п-діоксини (ПХДД), дибензо-фурани (ПХДФ) та біфеніли (ПХБФ). Вони мають високу стабільність у навколишньому середовищі і надзвичайно токсичні. Розрахункові середньосмертельні дози діоксинів для людини вимірюються сотими частками міліграма на 1 кг маси тіла. За тривалої дії надзвичайно низьких доз вони здатні спричинювати канцерогенний, тератогенний, гонадотоксичний та імуносупресивний ефекти. Ці сполуки досить стійкі й надходять у водні об'єкти зі стічними водами виробництв хлорфенолів та їхніх похідних. Вони можуть потрапляти до ґрунтових вод у місцях захоронення промислових відходів. Галогеновмісні сполуки (ГВС). Під час хлорування води утворюється велика кількість галогеновмісних сполук, кількісний та якісний склад яких залежить від вмісту в природних водах гумінових і фульвокислот, хінонів, фенолів тощо. З гігієнічного погляду виокремлюють 24 галогеновмісні сполуки (ГВС), в тому числі хлороформ, чотирихлористий карбон, дихлорбромметан, дибромхлорметан, трихлоретилен, тетрахлоретилен, бромоформ, дихлорметан, 1,1-дихлоретилен. ГВС мають високу біологічну активність. Їхня дія виявляється в утворенні злоякісних пухлин, виникненні генетичних хвороб та ін. У разі тривалого вживання води із вмістом ГВС виявляються пухлиноподібні захворювання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Санітарно-токсикологічні характеристики хімічних домішок води» з дисципліни «Раціональне використання та охорона водних ресурсів»
