Проте бувають і ситуації, коли виникає підвищена активність якогось етносу, у тому числі і гібридного: він стає пасіонарним і здатен на великі справи, втім, як позитивні, так і негативні. За Л. М. Гумильовим, пасіонарність — це є концентрація біогеохімічної енергії живої речовини біосфери, яка виявляється в ефекті, здійснюванім варіаціями цієї енергії, особливій здатності характеру людей.
Коли на цілісне світовідчуття аборигенів накладається таке саме цілісне, але інше світовідчуття мігрантів, утворюється химера, дискомфорт, починаються множитись біди. Відбувається руйнування корінного етносу (його пригноблення, експлуатація), деградується його екологічна культура і водночас нищаться властиві цьому краєві екосистеми. Для прийшлого етносу — це чужа земля, чужі цінності, незвична природа. Але ж прийшлий — господар (бо він завоював цю землю) і раптом дискомфорт. "В таких ситуаціях, — зауважує Ю. М. Бородай, — і починає проявлятися вандалізм, котрий однаково деформує і тих, кого гублять, і тих, хто губить. Тут виникає масовий психологічний синдром, що знаходить вираження у потребі будь-що "переробити" природу і культуру, яка їх не влаштовує, причому переробка ця, як правило, постає руйнуванням". Знайома картина, чи не так? Надзвичайно образно практика формування будь-якої імперії, починаючи від античних часів і закінчуючи тоталітарними режимами XX ст., засвідчує справедливість згубного впливу завойовників і на підкорені народи, і на підкорену природу. Причому шкоди від подібних дій зазнає не лише поневолений етнос: як ми знаємо з історії, імперська свідомість послаблювала, позбавляла життєвих сил і власне народи-завойовники. Не в останню чергу саме через цю причину зійшли з історичної арени римляни, монголи, хазари тощо, причому зійшли як великі народи, а не просто етноси. Імперська свідомість зіграла злий жарт і з іспанцями, португальцями, французами, британцями, росіянами: на столітні потуги й напруження відповідних держав витрачено чимало зусиль і потенцій, які здобули (чи здобувають) нормальний розвиток лише позбувшись імперських амбіцій. Землю України, як відомо, топтав не один завойовник, інколи по багато сотень років. Приходили на її терени й народи, які залишали рідні краї і знаходили тут свою Батьківщину. Ще когось тримали тут силоміць або спокушували щедротами краю. Все це, природно, не могло не накласти відбитку і на цілісність еколого-етнічного середовища в Україні, не могло не породити монстрів, химер, котрі, як і будь-які виродки, зривали своє зло якраз на своїх кревних. Справедливості заради слід зазначити, що у ряді випадків мало місце досить-таки узгоджене вписування інших етносів у структуру як етносфери, так і екосфери в Україні. Йдеться, наприклад, про єврейські містечка, німецькі поселення, караїмські громади тощо. Втім, їх якраз і не можна віднести до завойовників, що викликає до життя зовсім інші колізії буття.
Химерні етноси, таким чином, це спільноти, котрі позбавлені традиційної екологічної культури, але не набули ще нових регулятивних механізмів полагодження своїх взаємин із довкіллям. Тому їхнє утвердження як складника цивілізації є важким процесом не лише для культури, а й біосфери, котрі зазнають відчутних збурень. З часом, однак, "химерні етноси", трансформуючись, можуть інколи набувати рис нової екологічної культури, але це процес тривалий, і з енергетичної та культурної точок зору, вельми обтяжливий як для людства, так і для довкілля.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Пасіонарії та химерні етноси» з дисципліни «Екологічна культура»
