Край — термін, полісемантичність якого очевидна. Це й позначення межі чогось (одягу, дороги, землі, життя, берега річки чи сторони світу); певної модальності (закінчення діяння), це й вказівка на якийсь просторовий чи моральний стан (наприклад, "моя хата з краю") та ін. Так позначають і окраєць (шмат) хліба ("як хліба край, то й під вербою рай"), навіть — нагальність здійснення чого-небудь ("край треба купити козу"). Та чи не найголовніше значення "краю" — рідна Земля, Батьківщина, Вітчизна. У широкому розумінні краєм якраз і називали етнічний терен даного народу, причому в українському менталітеті — й іншого також. В останньому випадку до слова "край" додавали термін "чужий". Ця обставина, до речі, засвідчує, що введене в обіг за тоталітаризму використання терміну "край" для позначення певних адміністративних одиниць (Туруханський край, Краснодарський край) з огляду на семантику та етимологію некоректне. Стосовно рідної землі "край" практично тотожний виразові "країна", і вони співвідносяться як доповнюючі аспекти, що збагачують поняття Батьківщини, — природні й політичні. З наголошенням на обставині, що йдеться, власне, про рідну країну, про свій власний край, одержуємо етнонім "Україна", в якому літера "у" векторизує спрямованість руху, акцентацію помислів до власне Краю. Як писав один венеціанський дипломат у XVII ст., "Україна бере назву свою від слова Край..." Отже, співвідношення термінів "Край" та "Україна" по суті визначається переважанням у якомусь випадку наголосу на тому, що йдеться або про етнічний терен народу (край), або ж про його соціально-державне утворення (Україна). До речі, сучасні українці, які мешкають поза межами Держави, не випадково розрізняють частки народу, які живуть в Україні (рідному Краї), чи на "поселеннях", тобто в США, Канаді, Аргентині, Бразилії, де-інде — тобто в інших "краях", які для аборигенних етносів є Краями з великої літери.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Край» з дисципліни «Екологічна культура»
