Отже, людина як домінантний у біосфері вид, котрий всю її перетворив у власну екологічну нішу, викликає і найпотужніші зміни її, дестабілізує нормальний стан довкілля. Звичайно, є чинники, які можуть переважити і ці збурення — так звані імпактні події, однак зустрічі, наприклад, з великими астероїдами бувають одиниці разів на мільйони років. Зовсім інший характер має тиск на біосферу з боку людини: він є постійним і потужність його наростає з часом, причому це посилення досягається за рахунок двох взаємопов'язаних процесів: а) нашаровування, акумуляція минулих впливів; б) нарощення потужності агентів і напрямків впливу.
У процесі своєї життєдіяльності люди вивільняють такі сили та процеси, які нерідко переважають її захисні і реактивні можливості і спричиняють до дестабілізації довкілля. Це однаковою мірою стосується як природних, так і соціальних явищ. Користування природними силами наразі прикметне тим, що відповідні потужності постійно нарощуються, а здібності людини (насамперед генетико-фізіологічні) залишаються практично незмінними. А це означає, що між людиною та агентами дії опиняються посередники, в тому числі такі надскладні, як автоматичні системи управління тощо. Внаслідок цього людина стає своєрідним бранцем чи, заручником "посередників". Так інноваційна культура оволодіння природою відчужує людину від неї, робить людство прибульцем у тій природній системі, у котрій ще якихось декілька тисяч років тому воно було органічною складовою.
Коротко згадаймо, які й коли сили природи залучалися на людську потребу. Механічні сили та взаємодії стають на службу людині вже в часи Середньовіччя та Ренесансу, що пройшли під знаменами компасу, пороха, годинника, лінзи, млина, вітряка та інших пристосувань для використання таких сил. Компас побудований на принципі дії магнітних полів, а порох, як пізніше і водяна пара, давали в руки людини енергію газів, так само, як млини — води та повітря. Лінза, і, ширше, оптичні пристрої, різко розширювали кругозір людини у напрямку як мікро-, так і макросвіту, істотно поліпшили характеристики його житла (скло, посуд, світильники тощо), надали змогу фіксувати миттєвості буття, а згодом — передавати (провідники, скловолокно) чи концентрувати (лазер) енергію. Розквіт промислової революції припадає на XVII-XIX ст. Розробляються дедалі досконаліші моделі механізмів (наприклад, верстатів — Дж. Харкрівс, Р. Аркрайт, Е. Картрайт) та рушії (зокрема, паровий двигун — Дж. Уатт). У XIX ст. у життя людини входить енергія електричного струму, а з нею — цілий новий клас природних явищ, процесів та матеріалів. Водночас інтенсивно досліджуються та вводяться у практичне використання магнітні поля. Започаткування наприкінці століття електрозварювання засвідчило унікальні можливості, які дає поєднання в одній технології властивостей речовини та енергії поля. Винайдення радіо, дротяного та хвилевого сполучення, початок (вже в XX ст.) телетрансляції зображення, докорінно змінило інформативні та комунікативні засади людської цивілізації. Тим часом, на черзі був і прорив у ще потаємніші глибини природи. Коли фізики А. Беккерель та І. Пулюй, незалежно один від одного, зафіксували існування невидимих променів, навряд чи хто міг спрогнозувати, Що десь через півстоліття ця нова сила принесе смерть сотням тисяч землян, а в перспективі загрожуватиме існуванню всього людства. І дійсно, можливості ядерної та термоядерної енергії настільки великі, що вона може стати або ресурсним рятівником людства, або ж причиною його самознищення. Ці поодинокі приклади свідчать про те, які потенції містить у собі інноваційне природокористування, які сили воно використовує. У такому випадку жоден вид живих організмів не може бути конкурентом людині як родовій істоті, і природне довкілля зазнає страшенної руйнації та деградації. Але, збурюючи біосферу, людство відкидає себе із світу порядку у світ хаосу, із світу негентропійного — у світ ентропійний. І в цьому ж, людьми створюванім, енергетично-речовиннім "казані", людина змушена вже, якщо не жити, то виживати, за його — "казана" — законами, внаслідок чого вже реальною стає можливість втрати ідентичності не лише біосферою, а й людиною. Отже, завдання полягає в тому, щоб виробити таку екологічну культуру людства, котра дала б змогу узгодити чи навіть гармонізувати еколого-еволюційні та культурно-історичні процеси. Новий тип природокористування тому є не можливою теоретичною моделлю екологічної життєдіяльності, а її імперативною засадою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Збурювальні потенції Homo sapiens» з дисципліни «Екологічна культура»
