Досить поширеною є також точка зору щодо причини антропогенних збурень довкілля як атрибутивних властивостей людини загалом, її архетипових, родових якостей. Інакше кажучи, людина привносить негаразди в природу вже внаслідок того, що вона є самою собою, що вона просто є і що вона не може не нищити довкілля. Як зазначає прибічник такого підходу Берд Каллікот, в основі подібних діянь людини лежать такі глибинні засади: "1) фундаментальне (метафізичне) нерозуміння сутності природи і 2) виключення природи із сфери дії моральних оцінок". Таким чином, йдеться про своєрідну апріоризацію певних моделей людської поведінки й опредмечення їх у реальній практиці. Дійсно, в моделях людської поведінки можна знайти такі риси, які здаються чи сприймаються додосвідними і які людина не в змозі і не хоче подолати. Саме до таких, здається, і мало б належати згадане нерозуміння сутності природи і виключення її зі сфери моральної оцінки. Але, якщо йти від протилежного, то чи означає, наприклад, те, що тушканчики не спричиняють подібних екологічних збурень, що вони — моральні істоти і розуміють природу? Вочевидь, що ні. Тому подібний підхід окреслює, скоріше, гносеологічні та етичні виміри проблеми, але аж ніяк не розкриває справжні причини набутого стану довкілля.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Атрибутивно-апріорний» з дисципліни «Екологічна культура»
