Повернемося знову до реальностей сьогодення, зокрема до переоцінки (в більшу сторону) наявних, доступних для експлуатації корисних копалин. Так, Всесвітня енергетична конференція вже в 1980 р. дійшла висновку, що обсяг доступного для видобування вугілля всіх видів становить до 13800 млрд т, що знову може вивести його в паливні лідери в наступному столітті. Приблизно стільки ж (за енергетичним еквівалентом) є нафти та газу, не кажучи вже про бітумінозні піски, горючі сланці, неорганічний газ тощо. Розвідані ресурси урану сягають кількох мільйонів тонн, що, далебі, схиляє геть не до оптимізму. Величезними є розвідані запаси залізних руд, яких з надлишком вистачить на багато століть за щорічного споживання мільярд тонн заліза. Запаси міді нині оцінюються в 511 млн т, що, враховуючи щорічне споживання цього металу сьогодні у 8 млн т, усуває надовго проблему його нестачі. Аналогічна ситуація складається з алюмінієм, марганцем, магнієм, титаном, свинцем, цинком та іншими елементами, обсяг яких оцінювався досить песимістично ще якихось два десятиліття тому. Те ж саме можна сказати й про численні матеріали, що використовуються в будівництві — цемент, азбест, каміння, глина, скло, вапно тощо. Таким чином, проблема не в нестачі тих чи інших корисних копалин, а в тих наслідках, яких зазнає природа в ході їх видобування, переробки та використання. Захаращення грунтів відходами виробництва, створення пустот в землі чи нанесення ран їй на поверхні у вигляді шахт чи кар'єрів, забруднення екосистем як продуктами переробки, так і супутними речовинами — далеко не повний перелік негативних наслідків землекористування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Переоцінка запасів ресурсів» з дисципліни «Екологічна культура»
