Розширення ареалу людства залежить насамперед від: - включення у сферу життєдіяльності людини тих обширів земної поверхні, котрі ще з різних причин (важкоприступність, віддаленість, охорона та ін.) залишаються відносно неосвоєними людиною; - розширення обсягу ареалу за рахунок включення у сферу життєдіяльності нових ресурсів біосфери та її підсистем, зростання меж ойкумени людства загалом (в тому числі за рахунок космічного простору).
Перший напрямок, пов'язаний з дедалі зростаючими техногенними потужностями людства, його потребами в територіях для сільськогосподарського виробництва, розташуванні поселень, прокладанні доріг, влаштуванні об'єктів промисловості, енергетики, дозвілля тощо. Водночас глибинний пізнавальний інтерес, властивий людям, вивів їх на прямовисні гірські вершини, змусив перетяти великі пустелі світу, обжитися на тривалий період у льодах Арктики чи просторах Антарктиди. І лише дедалі зростаюча свідомість та природоохоронне законодавство ще стоять на перепоні тому, щоб перетворити всі екосистеми біосфери в екосистеми "для людини". У цьому зв'язку особливо слід наголосити на вартості новітніх засобів дослідження поверхні планети, пов'язаних з отриманою людьми здатністю поглянути на неї з боку", тобто з горизонтів атмосфери та космічного простору, і тим самим охопити її цілісною не лише теоретично, а й візуально-образно, дістати уявлення про такі об'єкти та процеси на планеті, котрі традиційними засобами не осягалися чи осягалися недостатньо. Сьогодні вже сформувалося космічне землезнавство, об'єктом дослідження якого є вся планета. Його підрозділами виступають космічна геологія, космічна метеорологія, космічна гідрологія, космічна біологія, котрі акцентують увагу, відповідно, на вивченні літосфери, атмосфери, гідросфери та біоти. Прогноз погоди, управління маршрутами транспорту (наземного, морського, повітряного), забезпечення зв'язку, пошук корисних копалин, оцінка стану аграрних масивів, флори та фауни, виявлення зон екстремальної екологічної ситуації, рятувальні роботи і багато іншого нині здійснюється за допомогою космонавтики. Саме на орбіті одержують дані про адаптивні можливості людини, там виробляють такі матеріали для сучасних технологій (надчисті речовини та ін.) чи медицини (ферменти), котрі у звичайних умовах одержати неможливо.
Другий напрямок — розширення просторових меж ареалу людства. Очевидно, тут можна виділити такі варіанти майбутньої експансії людства: а) ареал людства становлять обшири, яких вона сягнула своїми органами чуття; б) ареал людства становлять ті частини Всесвіту, де простежуються сліди чи наслідки життєдіяльності людини; в) ареал людства є тим простором, де побувала людина; г) ареалом людства є такі терени, де можливе його існування без спеціальних пристроїв, які компенсують адаптивні обмеження людини.
У першому варіанті мова йде про ті обшири Всесвіту, котрі стали об'єктом емпіричного сприйняття людини. У макросвіті це світила, які віддалені від земного спостерігача майже на 10 млрд світових років, у мікросвіті — елементарні частки і кварки. Очевидно, що в цьому випадку йдеться про ареал людства інтелектуального гатунку.
У другому варіанті глибина ареалу людства сягає, очевидно, тих відстаней, які здолали пристрої та апарати, сконструйовані людьми і відправлені у Всесвіт з тією чи іншою метою. Таким чином, досягається подвійна мета: з одного боку, дати знати про себе, про свій світ іншим цивілізаціям, з іншого — вивчити певні космічні тіла чи процеси. З останніх спроб можна згадати штучні супутники, запущені у напрямку Юпітера, Сатурна і навіть комети Галлея. Тому можна вести мову про десятки й сотні мільйонів кілометрів стосовно макросвіту, а щодо мікросвіту, за аналогією з технічним втручанням, це буде, мабуть, рівень тих же елементарних часток і атомів. Останнє справедливе тому, що людина може використовувати їх практично, впливати на структуру та стани тощо. Такий ареал можна назвати діяльнісним.
Третій варіант, зрозуміло, обмежує ареал людства традиційною біосферою, навколоземним простором і Місяцем — космічним тілом, на якому побувала людина. Незважаючи на те, що відповідні обшири лише освоюються, доведена практична можливість людської життєдіяльності в них. Зважаючи на це, такий ареал слід називати потенційно-адаптивним, оскільки існування в ньому для людини пов'язане з велетенськими енергетичними, матеріальними, психічними та іншими витратами.
Нарешті, останній четвертий варіант — це той реальний світ, та біосфера, в якій розгортається нормальна життєдіяльність людини, де вона може існувати. Тому навіть на Землі не всі її райони відповідають цій вимозі (льодовики, пустелі, високогір'я та ін.). Такий ареал можна назвати реально-адаптивним.
Природно, виникає запитання щодо співвідношення між означеними типами поширення ареалів людства. Можна сказати, що перший з них — суто ментальний. Він базується на пізнавальних можливостях людини, підкріплених досконалими приладами; але і в даному випадку це — не фантазія, а реальний світ, оскільки він піддається спостереженню, і людина може мати більш-менш достовірні судження про нього. Другий — світ, охоплений предметно-перетворюючою діяльністю людини; тут її вплив простежується посередництвом сил природи, які вона вивільняє, чи штучних об'єктів, певним чином змінюючих відповідне довкілля. Третій — потенційно-адаптивний світ — то є вже світ насправді олюднений, але потребує для усталення в ньому величезних витрат, які поки що лягають на плечі сукупного людства чималим тягарем. Четвертий — світ реального Життя, власне людська домівка, котра сама зазнає негативного тиску, задовольняючи потреби людини. Ймовірно, розширення ареалу людства відбуватиметься переважно в останніх двох обширах. Перші ж два — скоріше намічають перспективу розвитку людської цивілізації, ніж її сьогоднішні спроможності, задають напрямок, в якому людські дії можуть "заколоситися" новими теренами й аспектами буття. То — справа не близького майбутнього. Цілком доречно нагадати, що навіть найближче космічне тіло — супутник Землі Місяць, надзвичайно важкодоступне для землян місце. Що ж стосується освоєння інших об'єктів Всесвіту, то навіть до найближчої планети (Марса) відрядження експедиції поки що перебуває здебільшого на рівні теоретичних підходів. Наразі існує ще проблема аксіологічної різновартості визначених ареалів людства. Якщо перший і другий — суть задоволення переважно пізнавальних та світоглядних потреб людства, то на третьому ще додаються проблеми технології та контролю за суспільством (як сфери розгортання зброї масового знищення та відповідних пристроїв розвідки); четвертий же ареал має особливу цінність з погляду на те, що в ньому, і поки що лише в ньому можливе нормальне існування людства. Тим самим він набуває вищої цінності для сучасної цивілізації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Перспективи розширення ареалу людства» з дисципліни «Екологічна культура»
