Один з різновидів стійкості – самоочищення ландша-фту від забруднення. Самоочищення – сукупність природних процесів знешкодження речовин, елементів і домішок, що потрапили у довкілля або живі організми. Тривалість у часі самоочищення змінюється в широких інтервалах залежно від харак-теру біотичного та абіотичного складників ландшафту – у бідних екосистемах півночі самоочищення відбувається дуже повільно. Самоочищення геосистеми посилюється з підви-щенням температури повітря і є вищим у південних ландшаф-тах. З поступовим глобальним накопиченням забруднювачів буферна місткість ландшафту поступово знижується. До бага-тьох нових стійких техногенних забруднювачів, які не відомі живій речовині ландшафту, самоочищення може бути відсут-нім. Самоочищення ландшафту – це сукупність процесів механічної, хімічної, фізико-хімічної та біологічної нейтра-лізації або виведення забруднювачів. Цей процес відбува-ється під час перенесення речовини у з’єднані ландшафти або міграції трофічними ланцюгами, включаючи мінераліза-цію їх організмами – редуцентами й органічними кислотами ґрунтового комплексу. Потрібно усвідомлювати різницю між загальним самоочищенням ландшафту й окремого його компонента. Початкові, а можливо, і всі етапи самоочищення компонента ландшафту відбуваються в межах ландшафту – тобто забру-днювачі частково або повністю, змінюючи форму міграції, переходять у сполучені компоненти ландшафтів і далі – у сполучені ландшафтні системи. Самоочищення ландшафту відбувається за законами геохімічної міграції. Його напрямки та кількісні параметри визначаються внутрішніми та зовнішніми чинниками мігра-ції. Рівень можливого самоочищення ландшафту визначають за буферною місткістю його компонентів щодо забруднюва-ча або їхнього комплексу. Буферну місткість ландшафту визначають як здатність ландшафту протистояти забрудненню і вимірюють за кількістю забруднювача, яку ландшафт може поглинути без суттєвих негативних наслідків для себе. Теоретичною базою для дослідження самоочищення ґрунтів вважають «Вчення про поглинальну здатність ґрунтів» Гедройца. У складі сумарної поглинальної здатності ґрунтів автор розрізняє чотири типи здатності ґрунту до поглинання: механічну, фізичну (зумовлену глинистістю ґрунту), фізико-хімічну (обмінну органічну та мінеральну), хімічну (утворення важкорозчинних сполук у ґрунтовому комплексі). Практичні питання самоочищення ґрунтів України нині вирішують у ме-жах наукових програм з оцінки буферності, екогеохімічного стану ґрунтів або їхньої автореабілітації. Буферність ґрунту та природних вод може визначати-ся їхньою здатністю зберігати кислотно-лужну реакцію сере-довища (рН) під впливом фіксованої найвищої кількості за-бруднювача.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Самоочищення ландшафту» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
