Із всіх ланок вологообороту найбільшому ціле-спрямованому перетворенню піддається стік; до непря-мих змін здатні також випаровування і транспірація. Слід розрізняти дії на процеси формування стоку на водозборах і на, власне, водотоки. Перші безпосеред-ньо зачіпають функціонування геосистем. Один з найрадикальніших способів перетворення водного балансу наземних геосистем — штучне зрошуван-ня, на яке йде не менше 3/4 забраної з річок води. У світі штучно зрошується приблизно 2,2 млн км2 (1,5% площі су-ші). У середньому на 1 га витрачається щорічно 12-14 тис. т3 води (1200-1400 мм). Частина цієї води витрачається на інфільтрацію та непродуктивне (фізичне) випаровування і лише близько половини транспірується культурними рослинами. Крім основного очікуваного ефекту – виробництва біомаси (як наслідку інтенсифікації вологообороту і біо-логічного круговороту речовин), у результаті іригації в тому або іншому ступені зачіпаються й інші, зв’язані функціональні ланки геосистем. У порівнянні з природ-ними умовами у багато разів (у тропіках – до 20 разів) збі-льшується витрата тепла на випаровування і сильно змен-шується його турбулентна віддача в атмосферу. З ін-шого боку, озеленення поверхні приводить до зменшення альбедо і скорочення ефективного випромінювання так, що в результаті радіаційний баланс зростає. Середня те-мпература повітря ґрунту підвищується, але добова ам-плітуда зменшується на 10-12°С. Інтенсивна інфільтрація в умовах слабого дренажу може призвести до підняття рів-ня мінералізованих ґрунтових вод і вторинного засолен-ня. У деяких ландшафтах можливе заболочування, в ін-ших – посилення ерозії. На богарних орних землях у ландшафтах з не-стійким і недостатнім зволоженням (лісостепових, степо-вих) агротехнічні заходи приводять не до таких радика-льних, як в оазисах, перетворень стоку і водного балан-су, але з широким радіусом дії. Примітивна агротехніка сприяє посиленню поверхневого стоку. Зяблева оранка підвищує інфільтраційну здатність ґрунтів і тим самим запаси ґрунтової вологи, скорочує поверхневий стік і збі-льшує живлення ґрунтових вод. Лісові смуги перехоплю-ють весняний стік з полів, затримують сніг, зменшують непродуктивне випаровування. Травосіяння також збіль-шує інфільтрацію і скорочує поверхневий стік. Додатко-вий ефект дає снігозатримання. Аналогічну дію надає терасування схилів. У цілому будь-які заходи з інтенсифі-кації землеробства і підвищення врожайності (а отже, і транспірування) ведуть до перебудови водного ба-лансу у бік скорочення поверхневого стоку; разом з тим зменшується інтенсивність змиву ґрунтів та ерозії. У зонах надмірного зволоження основним чинником дії на водний баланс служить осушувальна меліорація. Стік з осушених боліт спочатку, як правило, зростає, але надалі процес може відбуватися по-різному. Високопродуктивні сільськогосподарські угіддя на місці осушених боліт не-рідко вимагають періодичного застосування штучного зрошування. У цілому вплив осушувальної меліорації на стік проявляється неоднозначно в різних ландшафтах. Істотній трансформації піддається водний баланс і во-дний режим на території міст. Посиленню поверхневого стоку сприяють забудова, штучні покриття, водостоки, прибирання снігу. Відкачування підземних вод і зниження п’єзометричних рівнів на десятки і навіть сотні метрів можуть призвести до зменшення і навіть припинення ґрунтового живлення річок. Підпір ґрунтових вод, створю-ваний підземними спорудами, і ущільнення ґрунтів викли-кають підтоплення і затоплення підвалів, конденсацію вологи під будівлями. Що стосується перетворення гідромережі і руслового стоку, то при сучасному рівні гідротехнічного будівництва це стало звичайною справою. Зупинимося на ландшафтній ролі штучних водосхо-вищ. Створювані для регулювання руслового стоку (у гідро-енергетичних, меліоративних, транспортних та інших госпо-дарських цілях) водосховища прямо і непрямо впливають на наземні геосистеми. Поява водосховища – це перш за все заміна наземних геосистем водним природним комплексом, і така заміна здій-снена вже приблизно на 0,3% площі суші. Частина цієї площі характеризується своєрідним «земноводним» режимом: під час пониження рівня в меженний період оголюється знач-на частина площі дна (у рівнинних водосховищ до 50%). Проблемі впливу штучних водосховищ на навко-лишню територію присвячені численні дослідження. Відзна-чимо лише основні вторинні процеси: переробка берегів (розмивання, активізація осувів, обвали, провали); під-пір ґрунтових вод, підвищення їх рівня і підтоплення знижених ділянок, а звідси – заболочування лісів, сіль-ськогосподарських та інших угідь; деяка зміна місцевого клімату (вирівнювання температурного режиму, збіль-шення вологості повітря, зміна швидкості і напрямку ві-тру). Ефект цих дій і їх просторові межі залежать від структури прилеглих ландшафтів і від параметрів само-го водосховища. Практично значущий кліматичний вплив найкрупніших рівнинних водосховищ відчувається на відстані до 1-3 км від берегів, хоча прилади можуть зареє-струвати його на відстані в 10 і навіть 30-45 км. Підтоплення поширюється частіше на сотні метрів або перші кілометри від берегів водосховища. У нижньому б’єфі водосховища через припинення за-плавного режиму часто деградують заплавні геосистеми вздовж десятків і сотень кілометрів. Крім того, дія крупних гідровузлів позначається на віддалених внутрішніх водойми-щах, рівень яких знижується внаслідок забору води з річок і водосховищ на зрошування та інші господарські потреби. У водосховищах відкладається частина наносів, внаслідок чого скорочується твердий стік річок, порушується рівновага між надходженням і видаленням твердого матеріалу в гирловій зоні морського узбережжя, відбувається руйнування берегів, скорочується збільшення дельт.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зміни вологообороту і водного балансу» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
