Антропогенний фактор є одним із найбільш потуж-них джерел розвитку ландшафтів, що треба врахувати на сучасному етапі. Із розвитком суспільства інтенсивність йо-го впливу на природу зростає. На Землі практично не зали-шилося ландшафтів, які не зазнали б впливу антропогенного фактора (антропогенно зумовлена динаміка). У більшості випадків це зміни, в принципі, зворотні. Глибина зміни ландшафту людиною залежить пере-важно від форми виробничої діяльності. Будівництво міст і промислових споруд приводить до зміни водночас кількох компонентів. У великих містах виникають техногенні ландшафти, які успадковують від природних лише геоло-гічну основу, основні риси рельєфу і зональні риси кліма-ту. Перетворюється мезорельєф (засипаються яри, зрізу-ються нерівності рельєфу і т.п.), створюється свій мікро-клімат (вплив асфальту), беруться в труби дрібні річки та ін. У ґрунтах (на газонах) виникає культурний горизонт (урбоземи). Місто має свій склад рослинності й особли-вий тваринний світ. Іноді говорять, що в містах ландшафти зникають. Це не так, у містах ще функціонують за законами природи різні види ландшафтів. Значні зміни в ландшафтах виникають, коли люди-на перетворює водний режим території. Осушення і зро-шення є прикладом найбільшого впливу людини на при-родні комплекси у процесі сільськогосподарського вироб-ництва. Швидших і глибших змін зазнають біогенні ком-поненти. Геологічний фундамент, тип рельєфу і клімат завжди залишаються практично незмінними. Стійкі незворотні зміни під впливом антропогенного фактора виникають при вирубках лісу, розорюванні схилів, унаслідок чого розвиваються ерозійні процеси, виникають нові урочища (фації) і змінюється морфологічна структура ландшафту. Утворюються антропогенні ландшафти, які включені у сферу матеріального виробництва. Класифікації ландшафтів за ступенем окультуреності різні. А.Г. Ісаченко виділяє: 1) незмінні. До них належать ландшафти Антаркти-ди, Гренландії, гляціально-нівальні гірських країн; 2) слабозмінені – діяльність людини торкнулась окремих компонентів (головним чином біоти), але приро-дні зв’язки не порушені. Сюди належать тундрові, тайгові, пустельні та інші ландшафти; 3) порушені (сильно змінені) – ландшафти, які за-знали довготривалого стихійного впливу людини. В них порушені літогенна основа, природні зв’язки, структура ПТК. Трапляються в усіх зонах, особливо у степовій, яка сильно розорана. (Порушені ландшафти супроводжують негативні процеси: ерозію, заболочування, засолення, за-бруднення; кар’єри, терикони та ін.); 4) перетворені (культурні) – це ландшафти, в яких природні зв’язки змінені людиною на науковій ос-нові для раціонального природокористування (різні меліо-рації, правильне розміщення угідь, терасування схилів та ін.). Таким чином, «антропогенні» зміни ландшафтів – це зворотні в більшості випадків зміни, які є нічим іншим, як модифікаціями їх корінної структури при зміні «слабких» біогенних компонентів природи. Лише докорінна зміна «сильних» геоматичних компонентів природи призводить до змін незворотного характеру. Стійкість ландшафтів до антропогенних впливів. Стійкість – це здатність ПТК зберігати значення своїх па-раметрів (свій інваріант) у певних «порогових» межах при впливі зовнішніх природних і антропогенних факторів (на-вантаження). Стійкість визначається відносно антропоген-ного (техногенного) навантаження і розглядається в дина-мічному плані. Показником стійкості ПТК виступають осо-бливості його компонентів (геоми, біоти). Наприклад, при оцінці стійкості ПТК до ерозійних процесів важливі умови рельєфу (крутизна, експозиція схилів, глибина ерозійного розчленування), геологічні умови (стійкість гірських порід до розмиву) та ін. Найменш стійкі до навантажень ПТК локального рівня (вони можуть бути повністю перебудовані) й більш стійкі – регіонального рівня. Отже, стійкість природного комплексу залежить від його таксономічного рангу. Використовуючи показники стійкості, складають се-рію карт, на яких чітко виділяють ареали, не стійкі до ан-тропогенних навантажень, конфліктні з точки зору їх су-часного функціонального використання, екологічні ризики. Екологічний ризик – це ймовірність виникнення в геосистемі вкрай небажаних змін, особливо пов’язаних із загрозою для здоров’я людини. Як екоризик розглядається небезпека токсичного забруднення геосистеми та її окре-мих середовищ, опустинення, дегуміфікація, засолення ґру-нтів тощо. Оцінюють екологічні ризики в балах, і тоді інте-гральний показник ризику певного виду буде визначений як добуток цих балів. При типології геосистем за їх стійкістю слід врахо-вувати види відмов (наприклад, ерозійно нестійкі, галоген-но нестійкі) і ступінь стійкості (інертності та відновлювано-сті). За цими показниками геосистеми поділяють на інертні, слабо інертні, практично неінертні, а також відновлювальні, слабо- та невідновлювальні. Всі ареали, які показані на від-повідних картах, потребують особливих природоохоронних заходів. Еволюція ландшафту тісно пов’язана з його дина-мікою, послідовним розвитком. Якісні зміни в окремих ПТК ще тривалий період можуть означати лише динаміку в кількісному розумінні. Однак настає час, коли кількісне накопичення елементів нової структури веде до якісного стрибка і заміни попереднього ПТК на інший. Це еволю-ційний процес, який складається з незворотно-поступальних змін. Він може простежуватися, наприклад, у послідовному ускладненні морфологічної структури і винекненні нових ландшафтів, що забезпечує їх постійне омолодження.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Антропогенні зміни. Стійкість ландшафтів» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
