Особливості ландшафтної структури гірських територій
Диференціація гірських країн більш складна, ніж рівнинних, у зв’язку з появою висотної поясності, яка переважає інші закономірності. Значні відмінності ланд-шафтів у горах зумовлені як зональними й азональними причинами, так і місцевими орографічними і структурно-літологічними факторами. Орографічні фактори – це експозиція схилів (мак-росхили, другорядні схили), густота ерозійного розчлену-вання, глибина врізу долин, їх напрям та ін. Важливо враху-вати солярну експозицію, яка найбільшого значення набуває в помірному поясі, і вітрову, або циркуляційну. Остання має значення як бар’єр на шляху холодних повітряних мас, який підвищує ефект солярної експозиції на південних схилах і переймає вологу (інтенсифікуючи діяльність цик-лонів) на навітряних схилах. У бар’єрній тіні можуть утво-рюватися холодні пустелі (Памір) або міжгірні улоговини з більш сухим кліматом. Спостерігається й інверсія висотних поясів, тобто обернена послідовність їх за висотою (Пів-денний Урал). Добрий приклад впливу структурно-літологічного фактору – Кримські гори. Тут на глинистих сланцях і піс-ковиках (таврична формація) ростуть ліси, а на вапняках (юри) – степ. Отже, границя цих порід є межею різних ландшафтів. Гори в плані утворюють ландшафтні яруси : 1 - низь-когір’я; 2 - середньогір’я; 3 - високогір’я, що виражає зміну рельєфу за висотою. У відзначених ярусах розміщені висотні пояси (додаток А, рис. А.4, А.5 ). Приклади поясів: лісовий, гірсько-лучний, льодовиково-нівальний. Як правило, висотна поясність закінчується нівально-льодовиковим поясом, але не всі гори його досягають . У працях Г. П. Міллера досить повно висвітлені морфологічні одиниці гірських ландшафтів. Там наведені додаткові (специфічні) для гірських ландшафтів морфологі-чні одиниці: літогенетична стрія, морфогенетична висотна місцевість і орокліматичний сектор. У результаті морфо-логічні одиниці гірських ландшафтів формують такий ряд: фація – підурочище – урочище (просте, складне) – стрія – висотна місцевість – сектор – ландшафт. Стрія (від лат. stria – смуга) – це ПТК, який склада-ється з ряду літологічно однорідних урочищ у межах однієї висотної місцевості. Стрію можна визначити за її головни-ми властивостями. Наприклад: 1) стрія на аргілітово-алевролітових відкладах із вологими ялицевими лісами (Карпати); 2) стрія на піщано-глинистих (сарматських) від-кладах зі свіжою дібровою (Кодри Молдови). Приклад по-вної назви стрії: круті пригребеневі схили на пісковиках і пачках флішу з асоціацією чорниці і буяхи на гірських бу-роземних ґрунтах. Висотна місцевість – це ПТК, що розвивається на основі висотних генетично зв’язаних комплексів ме-зоформ рельєфу. Вони можуть виникнути у процесі роз-витку окремих масивів, хребтів, улоговин під впливом од-ного з факторів морфогенезу. Висотні місцевості утворюють ніби певний по-верх гірського ландшафту. Приклади: давньольодовико-ве субальпійське високогір’я (ерозійне); крутосхилове еро-зійно-денудаційне лісове середньогір’я; днище долин із ни-зькими цокольно-алювіальними терасами з луками на гір-сько-дернових ґрунтах та ін. Ландшафтний сектор являє собою вертика-льний ряд спряжених ділянок висотних місцевостей (груп стрій), які розвиваються в подібних умовах солярної і циркуляційної експозицій. Отже, вони ви-діляються за відмінностями в кліматі (температурний режим і зволоження), що впливає на розвиток біоком-понентів, та ін. Так, у ландшафті гірської групи Чорного-ри57 південно-західні макросхили дістають за рік на 200- 300 мм опадів більше, ніж північно-східні, а середня тем-пература вегетаційного періоду відповідно вища на 2 °С. Інший приклад, у межах висотної місцевості крутосхилового середньогір’я ландшафту Свидовецького масиву58 на схи-лах північно-східної макроекспозиції переважають яли-нові ліси, тоді як на південно-західному макросхилі – бу-кові. Гірський ландшафт є цілісним багатоповерховим додатним чи від’ємним за формою природним територіа-льним макрокомплексом, який чітко відокремлений у гео-логічному фундаменті та рельєфі гірської області й склада-ється з висотних місцевостей. Про його зонально-провінційне положення свідчать біогенні компоненти. Прикладами є гірські ландшафти масиву Свидо-вець, Ясінської улоговини59 і Мармароського масиву60 та ін. (Міжгірські впадини виділяються в самостійні ландша-фти). Ландшафт масиву Чорногір’я61 в Карпатах серед-ньогірний, із переважанням гірсько-тайгового поясу і субальпійського з ділянками альпійського (у верхній части-ні). Територія, яка характеризується своєрідним висот-ним спектром поясності знизу до верху, не може роз-глядатись як єдиний ландшафт, тому що розташована у межах різних ярусів, на неоднорідному структурно-літологічному і геоморфологічному фундаменті і має різні умови кліматоутворення та ін. (додаток А, рис.А.5). Іноді ландшафт не виходить за межі одного висотного поясу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості ландшафтної структури гірських територій» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
