Основні етапи становлення й розвитку економічної науки в СРСР
Сучасна світова економічна думка формувалась, об’єднуючи різ-номанітні напрямки економічного знання. Вона синтезувала до- сягнення цілих поколінь, добираючи раціональне та відкидаючи дрібне, несуттєве. Кожну із сучасних доктрин чи шкіл було започат-ковано в минулі століття, і кожна з них розвивалась відповідно до вимог часу та економічної реальності, була породженням конкрет-них соціально-економічних обставин. Політична економія соціалізму у цьому розумінні є особливою економічною доктриною не лише завдяки своїй оригінальності, догматичності та чіткій ідеологічній спрямованості, а ще й тому, що економічна думка породила унікальний феномен — суспільство, яке будувалось у суворій відповідності з наперед сконструйованою тео-ретичною моделлю. Джерелом політичної економії соціалізму були ідеї соціалістів-утопістів, що відбивали одвічну мрію людства про справедливе суспільство, і класична доктрина, використана К. Марксом та Ф. Енгельсом для економічного обгрунтування справедливості класової боротьби та об’єктивної обумовленості заміни капіталістичного су-спільства на комуністичне. Основні принципи побудови соціалізму та комунізму було сфор-мульовано Марксом та Енгельсом, дальший теоретичний розвиток основних концептуальних положень марксистської доктрини здійс-нив В. І. Ленін. Однак загального уявлення про основи соціалізму виявилось недо-статньо, коли постала проблема формування реальної економічної си-стеми. Хоча було очевидним, що встановлення суспільної форми вла-сності на засоби виробництва (тобто скасування приватної власності) об’єктивно спричинятиме докорінні зміни в економічній структурі, однак щоденно виникали суто практичні проблеми, які потребували теоретичного обгрунтування та прогнозування їхніх наслідків. Уже в перші роки Радянської влади розгортаються дискусії з приводу основних закономірностей та напрямків розвитку еко- номічної теорії, визначається основне коло питань, які належало розв’язати. Тепер навіть важко уявити собі, як багато уваги приділяли еко-номісти розвиткові теоретичних досліджень. Тільки російською мовою тоді було надруковано близько тисячі праць з проблем ра-дянської економіки. Ставилися і розв’язувалися найрізноманітніші питання: про доцільність та форми суспільної власності, про форми розподілу, державного управління, необхідність контролю, товарно-грошові відносини, стимули виробництва, завдання самої економіч-ної теорії. Характерною рисою економічної теоретичної думки перших по-революційних років був справжній плюралізм. Безперечно, у видан-нях того часу відображалася класова боротьба, але поки що у формі теоретичних дискусій. Більше того, економісти різних напрямів та шкіл надзвичайно шанобливо ставилися один до одного. Траплялося навіть, що наукова праця пробуржуазного напрямку друкувалася з критичною передмовою більшовика, і навпаки. Проте з другої половини 20-х рр., а особливо з 1929 р., станови-ще змінилося. Належність автора до більшовицької партії стає чи не найпереконливішим аргументом слушності його теорій. Науково-аналітичний підхід замінюється класово-партійним та ідеолого-етичним. Немарксистські автори намагалися протестувати проти цього. Цікаву характеристику більшовицького підходу до економічного аналізу дав автор немарксистської орієнтації, відомий історик Р. Ю. Віппер, в книжці «Криза історичної науки» (Казань, 1921). У ній він підкреслював, що до революції багато російських учених віддавало належне економічному матеріалізму, погоджуючись, що світом правлять економічні фактори, а не ідеї. Та після Жовтня до влади прийшли люди, які визнають ідею важливішою за об’єктивні фактори. Р. Ю. Віппер мав рацію: багато хто бачив у радянській економіці те, що наказано було бачити, а не те, що там було насправді. Однак помилковим буде і твердження, що всі економісти ідеоло-гізували економічну науку або сліпо захищали партійні інтереси. Російські марксисти в 20-х—на початку 30-х рр. зробили значний внесок в економічну теорію. З них треба назвати передовсім М. Кондратьєва, О. Чаянова, О. Челінцева, М. Левитського, Є. Слуцького, В. Леонтьєва та багатьох інших. Наприкінці 20-х років колишні дискусії з приводу головних на-прямків розвитку економіки радянської держави та основних прин-ципів побудови соціалістичної системи підмінюються визначеними «згори» теоретичними формулюваннями. Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення. За основну функцію економічної теорії визнається ідеологічна, тобто захист іс-нуючого ладу, постійні докази правильності партійного курсу, кри-тика всіх економічних доктрин, що не відповідають радянським іде-ологічним настановам. Однак суто прикладні аспекти економічної теорії ще розгляда-ються радянськими економістами, причому досить оригінально й цікаво. Саме в цей час було започатковано балансовий метод розви-тку народного господарства, економіко-математичне моделювання, статистичні методи, сформульовано принципи планування та про-гнозування. Однак під політичним тиском погляди багатьох економістів за-знають змін, теорії пристосовуються до ідеологічних вимог. Варто проаналізувати, наприклад, еволюцію поглядів на оцінку планової роботи у Радянській державі, великого авторитета радян-ської економічної науки С. Струмиліна. До початку 30-х рр. госпо-дарські проблеми планового народного господарства — «кризу збу-ту» 1923 р., «товарний голод» 1925 р., падіння обсягів виробництва, він зв’язує з помилковою економічною політикою радянських ві-домств. Так, він указував, що свавільне втручання в якусь ланку економічного організму призводить до негайного розладу всієї сис-теми. Він справедливо зазначає, що більшість негараздів у сільсь-кому господарстві пояснюється надто високими цінами на промис-лові товари, нещадно критикує кредитну політику Держбанку, указуючи, що його діяльність розбалансовує економіку, призводить до криз, стимулює інфляцію. Цікаво, що свою критику Струмилін аргументує з допомогою неокласичних наукових теорій. Але якщо у 20-ті роках зриви у плановій роботі пояснювалися Струмиліним з класичних позицій, які базувались на тезі про само-врівноваження економіки, то на початку 30-х років його погляди дуже змінилися. Уже 1932 р. він причиною всіх невдач називає «засилля» у Держплані буржуазних спеців та опозиційних елементів за дуже ма-лого прошарку спеціалістів-комуністів . Сама структура Держплану, підкреслює Струмилін, робила планування процесом загостреної класової боротьби. Такі працівники Держплану, як В. Базаров, Н. Кондратьєв, В. Громан, виходили з концепції непу, за якою не план обмежує стихію ринку, а навпаки, ринок регулює і коректує план. Саме їхня діяльність нібито призвела до невдачі перших спроб на-родногосподарського планування. Лише після того, як було розгромлено «шкідницьку організацію» у Держплані, з’явився «науково обгрунтований» перший п’ятирічний план. Еволюція поглядів Струмиліна характерна для доби повороту країни на шлях побудови тоталітарної, адміністративно-командної економіки. Це була реакція на реальну загрозу: учені-економісти, теоретики та практики, що не хотіли свої погляди на закономірності розвитку суспільного господарства пристосовувати до ідеологічних вимог, не хотіли змиритися з новими підходами до науки, або зазна-вали утисків, або були вислані за межі країни, або й фізично знищені. З того часу в економічній думці радянської держави панівне міс-це посіли основні постулати революційної марксистської догми, що в сфері економіки утверджували ідеї централізму, тотального пла-нування економіки, суспільної форми розподілу і т.ін. Комуністична партія бере курс на колективізацію, дальше усус-пільнення власності, а соціалізм оголошується єдино можливим, справедливим суспільним устроєм, позбавленим будь-яких супереч-ностей, «сходинкою до комунізму». Якщо до початку 30-х рр. велася дискусія з приводу необхідності існування політичної економії як науки за умов нового ладу, то в другій половині 30-х рр. йшлося вже про те, що слід створити особ-ливу науку для вивчення радянської економіки. Приймається рі-шення про викладання політичної економії соціалізму в навчальних закладах, про створення підручника, в якому давалася б відповідь на всі питання ідеологічного, теоретичного та прикладного характеру, що виникають у процесі свідомої побудови нового суспільства. Завданням економічної науки стає, по суті, тільки всебічне об-грунтування тези про переваги соціалізму порівняно з капіталістич-ним суспільством. Політико-економічне знання почало деградувати. Науку було по-ставлено в жорсткі рамки, які обмежували дослідження марксистсь-кими положеннями про економічну роль диктатури пролетаріату, про соціалістичне усуспільнення та єдину суспільну власність на за-соби виробництва та ін., що знайшло відображення у формулюванні особливих економічних законів соціалізму, котрі трактувались суб’єктивістськи — як планові і «конструйовані» суспільством. Та згодом стало очевидним, що політична економія як наука за-ходить у глухий кут, вступає в суперечність з принципами не тільки класичної, а навіть марксистської економічної теорії. 1952 р. було опубліковано працю Й. Сталіна «Економічні про-блеми соціалізму в СРСР», що визначала дальші напрямки розвитку політичної економії, визнавала об’єктивний характер дії економіч-них законів та їхню чинність і в соціалістичному просторі, визнача-льну роль продуктивних сил у прогресі суспільства. У зв’язку з цим підкреслювалась необхідність досліджень загальних закономірнос-тей економічного розвитку та використання їх результатів у практи-ці соціалістичного будівництва. З цього часу об’єктом аналізу вчених-економістів стає низка притаманних ринковому господарству категорій «несоціалістично-го» походження — «гроші», «товар», «прибуток» та ін. У новому підручнику з політекономії соціалізму (1954) знайшли відображення проблеми факторів виробництва, науково-технічного прогресу, міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій суспіль-ного виробництва, заробітної плати, економічного зростання та ін-ших, що наближало радянську економічну науку до світової еконо-мічної думки. Ще помітнішою стає ця тенденція в 60-х рр., коли до предмета політичної економії включають мікроекономічні проблеми, що ха-рактеризують основи економічної діяльності господарської одини-ці — підприємства. Саме в цей час питання поведінки економічного агента за умов ринкової економіки та впливу цієї поведінки на мак-роекономічні процеси починають досліджувати і в західній еконо-мічній літературі. У Радянському Союзі також робляться спроби впровадити в пра-ктику господарювання принципи господарського розрахунку, що свідчило про певну перемогу радянської економічної теорії, яка, хоч і несміливо, обстоювала необхідність визнання ролі товарно-грошових відносин за соціалізму, а також започаткований ще кла-сичною політичною економією принцип невтручання в економічні процеси принаймні на рівні господарської одиниці. Та все ж для радянської економічної теорії залишались закри-тими досягнення світової економічної думки. Ця теорія не від- мовилась від марксистських догматів і була цілком підпорядко- ваною ідеологічним потребам. Явища, притаманні товарному виробництву, розглядалися щодо соціалістичного суспільства як такі, що лише за формою подібні до тих, котрі характеризують ри-нкове господарство. Насправді, вони є суттєво іншими, бо здійс-нюються за умов планової економіки та в соціально-справедливому суспільстві. У 70-х рр. у радянській економічній літературі навіть починаєть-ся дискусія з питання співвідношення політики та економіки. На-зване питання було дуже актуальним, оскільки розв’язання багатьох економічних проблем у країні залежало від того, наскільки це від-повідало ідеологічним установкам. По суті, йшлося про допустимі межі втручання держави в господарський механізм. На жаль, пере-могли прихильники підпорядкування економіки політичній меті. Відповідно і процес запровадження господарського розрахунку почав сповільнюватись, відбувався у спотвореній формі. Однак певне послаблення політико-ідеологічної цензури в цей час позитивно позначилося на розвитку економічної теорії. Одноча-сно з теоретичною проблемою співвідношення політики та економі-ки, дискутувалось питання про зв’язок політичної економії з іншими науками. Висновок про те, що політична економія є методологічною базою розвитку економічних наук та що ці науки є інструментами теоретич-ного аналізу, сприяв розвитку в її межах нових галузей дослідження. Політична економія соціалізму здобула можливість оперувати еконо-міко-математичними та статистичними методами аналізу. 1975 р. радянському економістові Л. В. Канторовичу було при-суджено Нобелівську премію за книжку з економіко-математичного моделювання процесів суспільного відтворення «Економічний роз-рахунок найліпшого використання ресурсів», написану ним іще 1939 р. Визнання заслуг вченого світовою наукою сприяло тому, що з цього часу економіко-математичні методи починає широко вико-ристовувати радянська економічна наука в теоретичному аналізі. За короткий строк у цьому напрямку було досягнуто досить значних успіхів. Слід також зазначити, що в цей час відбувається інтенсивний розвиток нової науки, яка на початку 60-х років формувалась як «Критика західних економічних теорій». Вона давала змогу радян-ському читачеві отримати бодай загальне уявлення про стан і досяг-нення світової економічної теорії. Проте починаючи із середини 70-х рр. в розвитку економічної науки починається застій, зумовлений погіршанням економічного становища в країні. Знову від науки вимагають доведення переваг соціалістичного ладу, знову починається ідеологізація та апологети-ка влади партії. В економічній літературі 70-х рр. активно обговорюються про-блеми системи та структури виробничих відносин, вихідного та ви-значального у виробничих відносинах соціалізму і т. ін. Наука зде-більшого досліджує суто абстрактні проблеми, спрямовані на опрацювання методологічних засад аналізу, а не практичних питань. Характерним для наукових праць того періоду стають цитування витягів з творів Маркса, Енгельса, Леніна, партійних та урядових постанов як аргументів на користь якихось абстрактних ідей, що не мали жодного практичного значення. На початку 80-х рр. стає очевидним, що економічна теорія пере-буває в кризовому стані, стала догматичною та схоластичною, не-здатною пояснити засади сучасного економічного розвитку, окрес-лити потрібні напрямки дальшого руху суспільства. Іще раз підтвердилася стара думка, що економічна теорія не мо-же розвиватися, коли від неї не вимагають пошуку принципово но-вих способів розв’язання соціально-економічних завдань. Наприкінці 80-х—на початку 90-х рр. в економічній літературі починають формуватися засади нової концепції господарювання, що бере за вихідний пункт приватновласницький інтерес. У центр уваги економічної теорії потрапляють питання роздержавлення вла-сності, його способи, методи та завдання. Переосмислюється при-рода ринкових відносин, соціально-економічного устрою суспільст-ва. Вирішуються проблеми трансформації соціалістичної економіки в ринкову. Методологічний апарат, який використовує сучасна економічна теорія в країнах колишнього Радянського Союзу, свідчить про інтеграцію вітчизняної економічної науки в світову.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні етапи становлення й розвитку економічної науки в СРСР» з дисципліни «Історія економічних вчень»
