напрями: 1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпіричний (кон’юнктурно-статистичний). Соціально-психологічний інституціоналізм. Торстен Веблен (1857—1929). Син норвезького селянина-емігранта, Веблен здобув ступінь доктора наук в Йєльському університеті, підготувавши ди-сертацію про етику Канта. 1899 року Веблен опублікував свою пер-шу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Цій проблемі були присвячені й наступні його праці: «Привілейовані групи і стан промислової техніки» (1919), «Інженери і система цін» (1921), «Абсентеїстська власність» (1924) та інші. У питаннях філософії він був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і, зокрема, марксистського філософського матеріалізму. Як ідеаліст у філософії Веблен дав своєрідне тлумачення предме-та економічної науки. У центр дослідження він ставить ідею розвит-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Саме з цих пози-цій він критикує утилітаристів і особливо засновника утилітаризму І. Бентама, який усі суспільні відносини розглядав з погляду їхньої корисності, можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети. Веблен вимагає, щоб економічна наука звільнилась від раціоналіс-тичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, та-ку, що є результатом спостережень за людською діяльністю. Він критикує ортодоксальних економістів за те, що вони зводять еконо-мічні інтереси тільки до суто грошових і ігнорують людину, виклю-чивши її з економічного аналізу. Визнавши обмеженість такого підходу до аналізу економічних явищ, Веблен ставить завдання — розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схи-льностей людей. Тим самим він заклав основи нового напряму в іс-торії економічної думки і, зокрема, її соціально-психологічного від-галуження — інституціоналізму. Веблен виступив з гострою критикою капіталізму, що дало під-ставу колегам назвати його «американським Марксом». Веблен і справді був добре обізнаний з «Капіталом» К. Маркса, називав Мар-кса великим мислителем, який розвиває ідеї класичної школи. Але сам Веблен стояв на інших позиціях. Він не був противником капі-талізму, заперечував революційні перетворення і виступав лише за здійснення більш-менш радикальних реформ. Цілком слушно відо-мий французький дослідник історії економічної думки Жамс писав: «Не зважаючи на вороже ставлення до капіталізму, Веблен не був і соціалістом у повному розумінні цього слова. Правильніше було б порівнювати його з Прудоном, а не з Карлом Марксом» . Критичне начало, притаманне інституціоналізмові, наміри дослі-дити рушійні сили економічного розвитку породжували в інституці-оналістів певний інтерес до марксизму. Проте інституціоналізм в ці-лому, на всіх етапах його розвитку виступає проти визначення капі-талізму як експлуататорського суспільного ладу, проти марксистсь-кої теорії історичного прогресу через класову боротьбу й соціальну революцію. Критика капіталізму Вебленом стала своєрідним фундаментом інституціональної теорії. Вона не була результатом, висновками до-сліджень, а обмежувалась лише вихідними, оцінними судженнями, що визначали підхід до розробки тих чи інших проблем. Веблену властивий соціальний підхід до аналізу економічних процесів. Він розглядає суспільство як цілісну систему, аналізує поведінку соціа-льних груп людей, зумовлену соціальними мотивами, «соціальною психологією». Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, що його він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природ-ного добору, боротьби за існування на сферу суспільного життя («Теорія бездіяльного класу»). Соціал-дарвінізм Веблена характери-зується певною своєрідністю: закономірності суспільного розвитку в нього психологічні, інституціональні, і саме вони, на його думку, підлягають дії біологічних законів. Будуючи свою концепцію на засадах еволюціонізму, Веблен фо-рмулює ідею суперечностей еволюційного розвитку. За його конце-пцією, інститути в процесі розвитку суспільства вступають у суперечність з новими умовами життя, з новим суспільним середо-вищем. А оскільки нормальний розвиток суспільства відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколиш-ньому середовищу, то інститути, що не пристосовуються до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для суспільного розвитку. Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Веблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість. Зрозуміло, що таке визначення рушійних сил суспільного розвитку не можна визнати ні слушним, ні вичерпним. Воно свідчить про те, що Веблен був більше соціоло-гом, ніж економістом. У розвитку людського суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, якому притаманні колекти-вістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція суспільства проходить через варварство до сучасної ма-шинної системи. Капіталізм Веблен визначає як «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головною суперечністю капіталізму він вважає суперечність між «індустрією» і «бізнесом». «Індустрія» — це без-посередній процес виробництва, що грунтується на машинній техні-ці. «Бізнес» — це певна інституціональна система, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит тощо. Суперечність між ними проявляється в тім, що «бізнес» («психологія бізнесу») перешкоджає розвиткові машинної техніки. Сфера «індустрії», за концепцією Веблена, має на меті підвищення продуктивності й ефе-ктивності виробництва на відміну від сфери «бізнесу», яка домага-ється високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу. Веблен не шкодує чорної фарби, щоб змалювати негативні риси капіталізму. Він критикує магнатів фінансового капіталу за неробст-во, називає їх «бездіяльним класом», тобто класом консервативним, який намагається зберегти старі інститути (звичаї, спосіб мислення тощо). В основу відношення цього класу до економічного процесу покладається не принцип виробництва, а грошовий принцип, не на-дання послуг, а сутяжництво. Отже, «функція цього класу є парази-тичною» . Веблен розрізняє «ранній бізнес» і «сучасний бізнес». «Ранній бі-знес» — це «грошова економіка», що відповідала періоду домоно-полістичного капіталізму. «Сучасний бізнес» — це «кредитна еко-номіка», тобто економіка монополістичного капіталізму. Гостро критикуючи монополії, Веблен їхню суть обмежує утворенням ними «імматеріального багатства» — фіктивного капіталу. Веблен розрізняє промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталіз-му відбувається підкорення, поневолення власників справжнього ба-гатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками не-матеріальних активів — фінансовими магнатами. Інституціоналістське пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першо-причину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання. Якщо джерело всіх суперечностей, усіх недоліків капіталізму пе-ребуває у сфері бізнесу, то і позбутись таких негараздів можна, зві-льнивши індустрію від поневолення її бізнесом. Веблен виступає за реформування капіталізму, рекомендуючи замінити бізнесменів промислово-технічною інтелігенцією. Індустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи. Вони, стверджував Веблен, ство-рюватимуть генеральний штаб індустріальної системи, котрий візь-ме під контроль усе суспільство. Панування техноструктури забезпечить ефективний і раціональ-ний розподіл ресурсів, ефективне функціонування економіки, спря-мованої на задоволення людських потреб. За цих умов виникнуть нові інститути, нові інстинкти. Веблен став основоположником індустріально-технологічної концепції, яка набрала розвитку у пра-цях неоінституціоналістів. Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інжене-рної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталі-зму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «прин-цип бізнесу». Соціально-правовий інституціоналізм. Джон Роджерс Ком-монс (1862—1945). Систему його поглядів викладено в таких пра-цях, як «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка. Її місце в політичній економії» (1934), «Економічна теорія колективних дій» (1950). На формування світогляду Коммонса великий вплив справила його практична діяльність. Він здобув університетську освіту, пра-цював у кількох американських університетах, в урядових устано-вах, певний час був фактично одним із ідеологів Американської фе-дерації праці, брав участь у розробці низки законопроектів. За його участю було підготовлено такі фундаментальні наукові праці, як «Документована історія промислового суспільства» у деся-ти томах (1911) та «Історія робітничого класу в США» (1918—1935). Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Проте якщо Веблен на перший план висував психологічні й біологічні фактори, то в Коммонса такими є юридичні, правові но-рми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім’я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти-туціональна економіка» він писав, що колективні дії є єдиним спо-собом примирення суперечливих інтересів. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор економічного розвитку. В основу вирішення економічних проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливос-тями його розвитку в США, зокрема відсутністю кодифікації (відпо-відних кодексів) так званого загального права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов’язкову силу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумача- ми права. Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розвитку. Її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економіч-ною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства: сім’я, тред-юніони, акціонерні компанії і навіть держава. Відносини між капіталістом і робітником теж є угодою рівноправних членів суспільства. Сама угода, яка становить основний елемент кожного економіч-ного інституту, включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі супере-чності можна розв’язати. Запорукою цьому буде юридичне регулю-вання правил «угоди». Коммонс допускає не лише мирне врегулю-вання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність великих холдингових компаній, котрі є провідними колективних ін-ститутів і найбільш визначними учасниками угод. Як однією з форм регулювання діяльності вони широко користуються методом фінан-сового контролю, фінансового примусу. Конфлікт може і мусить розв’язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої розумної ціннос-ті. У концепції Коммонса категорія «розумної цінності» посідає ве-лике місце. Він навіть заявляє, що політична економія — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Еко-номічна наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи до-бробуту, прагне людина. Уся економічна діяльність пояснюється, кінець-кінцем, бажанням людей домогтися ліпшого життя. Саме то-му слід встановити такий юридичний і економічний порядок, який забезпечив би сталу основу, гарантії для чекання. «Без цієї гарантії очікувань, — зазначав він, — не може бути вартості, підприємницт-ва, угод і зайнятості тепер, або всього цього буде менше. Вартість є сучасною оцінкою майбутнього блага» . Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення варто-сті і зазначає, що воно могло бути придатним колись. З розвитком «банкірського капіталізму» поняття вартості випливає з угоди про виконання в майбутньому певного контракту . Така теорія виводить вартість із переговорів, її остаточне встановлення завершується в судах. На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення варто-сті є прагматичнішим. Він не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб’єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутрі-шню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, пе-редачі власності в наймання на невигідних умовах тощо). Саме в ре-зультаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішення конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економічного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивіду-альним. Інакше кажучи, Коммонс розглядає вартість як очікуване право на майбутні блага й послуги. Визначаючи економічні критерії як юридичні відносини з приво-ду цих категорій, Коммонс і власність трактує не як економічну категорію, а як юридичний «титул власності». У нього власність по-діляється на три категорії: речову, неречову (борги і боргові зо-бов’язання) і невідчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу цінних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власно-сті». Ці угоди у Коммонса є головною ознакою капіталістичної еко-номіки, а фіктивний капітал — основною економічною категорією. Відтак у Коммонса капіталістична економіка набирає якогось не-реального, містичного характеру. З аналізу випадає не лише вироб-ництво, а й ринок, обмін. Усе це підмінюється лише «очікуванням майбутніх сприятливих угод». «Інституціональна економіка» в Коммонса — це економіка «ре-гульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характерис-тики зв’язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталіс-тичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками. Коммонс визнавав неминучість конфліктів у сфері трудових від-носин. Марксистському вченню про класову боротьбу він протиста-вив теорію «соціального конфлікту». Соціальні конфлікти не мають антагоністичного характеру. Уся проблема полягає лише в тім, щоб опрацювати задовільні правила регламентації. Велику роль у цій справі він відводив профспілкам, які мають забезпечувати «загальні інтереси», а не підривати капіталістичну систему. Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправ-ді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві. Він опинився, як писав американський дослідник еко-номічної думки Селігмен, у полоні американського прагматичного міфу, згідно з яким людський розум здатний вирішити всі актуальні проблеми, коли тільки спрямувати його на правильний шлях. Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм. Уеслі Клер Мітчелл (1874—1948). Мітчелл — учень Веблена став творцем но-вого емпіричного напряму в інституціоналізмі. Він закінчив Чиказь-кий університет. На формування світогляду Мітчелла вплинули Жак Леб, Роберт Ф. Хоксі, Генрі Хетфілд. Але найбільше — Веблен і Дж. Дьюї. Дьюї пропагував прагматизм і широкий, усебічний підхід до соціальних проблем. Він вірив у можливість конструктивного вирішення будь-яких конфліктів. У Веблена Мітчелл запозичив ге-нетичний метод дослідження. Він сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом дослідження. Мітчелл поділяв думку Веблена щодо суперечності між виробницт-вом і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом виробництва і рухом цін, а також між прагнен-ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена. Він, зок-рема, критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для до-казу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величез-ний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень. Під впливом і керівництвом Дж. Лоренса Лафліна, визначного фахівця з проблем грошей, Мітчелл підготував і захистив докторсь-ку дисертацію з проблем паперових грошей часів громадянської війни, так званих грінбеків. Згодом він присвятив цьому питанню вичерпне дослідження «Історія грінбеків» (1903), яке здобуло висо-ку оцінку фахівців. У цій праці Мітчелл простежив рух цін, розро-бивши самостійно індекс роздрібних цін, і дійшов висновку, що за-лежність між цінами і кількістю грошей в обігу є менш очевидною, ніж стверджували класики . У центр наступних досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія в нього — це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних резуль-татів. Одним із них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зво-диться логіка сучасного життя. Виробництво товарів підпорядкова-не не виготовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку . Мітчелл на відміну від Веблена, який критично ставиться до цієї проблеми, спокійно оцінює стан справ і заявляє, що прагнення при-бутку зумовлене існуючою «системою». Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхід-ність вивчення грошового господарства. Грошова економіка, безумовно, має недоліки, їй притаманні су-перечності, але вона, за словами Мітчелла, — найліпша форма орга-нізації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям установлення взаємодії і співробітництва в суспільстві. Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік пробле-ми — соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витра-чати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки, яка визначає характер сучасних інститутів. Завдання економічної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв’язок між інститутами грошового госпо-дарства й поведінкою людей. Мітчелл критикує класиків за те, що вони зводять усе до механі-чних законів попиту і пропозиції і не торкаються правил поведінки людей у грошовому господарстві. У нього гроші не просто засіб об-міну, а рушійна сила економічного життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме при-дбанню грошей надають великого значення в сучасній грошовій ци-вілізації, то інший бік їхнього призначення постійно недооцінюють. Цьому питанню Мітчелл присвятив спеціальну працю «Відсталість у мистецтві витрачати гроші», котру 1912 р. було опубліковано в журналі, а 1937 р. випущено окремим виданням. Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марно-тратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не ко-нтролюються індивідуумом. Витрачання грошей часто зовсім не зу-мовлене потребами, а диктується намаганням підтримати імідж, перевершити суперника. Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучас-ності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не лише дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Проблемою циклів займа-лась гарвардська школа кон’юнктурознавства і, зокрема, очолюване Мітчеллом Національне бюро економічних досліджень. В основу програми досліджень було покладено працю самого Мітчелла «Еко-номічні цикли», яку він опублікував 1913 р. і (з доповненнями) 1927 р. 1946 р. було опубліковано книгу «Виміри економічних цик-лів», написану Мітчеллом разом з учнем і співробітником — Арту-ром Ф. Барнсом, а 1951 р. (посмертно) — працю «Що відбувається під час економічних циклів». У своїх працях Мітчелл критикував відомі теорії циклів за те, що їх не підкріплено фактичним матеріалом, а за визначальну причину циклу вибрано якийсь випадковий фактор. Сам він хотів побудувати теорію циклів на підставі аналізу емпіричного матеріалу, який був би перевіреним поясненням дійсних фактів, а не суто логічною вправою. Економічні цикли Мітчелл характеризує як послідовну зміну піднесень і спадів виробництва, котрі періодично повторюються. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні коливання кон’юнктури — ділові цикли. Циклічний характер капіталістичного відтворення за Мітчел-лом спричиняється дією багатьох факторів «системи грошового гос-подарства». У своїх працях Мітчелл дає детальний аналіз економіч-ної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного піднесення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін, заробітної плати, процентних ставок, грошового обігу, банків-ських операцій тощо. Основну увагу він звертає на категорію при-бутку. Піднесення і спади ділової активності випливають із праг-нення одержати прибуток. Циклічність не є неодмінною властивістю процесу товарного ви-робництва. Вона випливає із «грошового господарства», на якому тримається вся капіталістична економіка. Цикли, писав Мітчелл, — це специфічне явище, притаманне лише сфері інститутів підприєм-ництва . Мітчелл визнає, що циклічні коливання не є випадковими, а ма-ють регулярний характер. Саме ця регулярність, закономірність зу-мовлює, на його думку, можливість впливати на цикли і навіть запо-бігати їм. Факторами впливу на економіку він вважає фінанси, грошовий обіг, кредит тощо. Він прихильник державного регулю-вання економіки. Одним із важливих методів регулювання, за Міт-челлом, є планування. З допомогою планування він сподівався ви-рішити складні економічні й соціальні проблеми суспільства. Відтак можна сказати, що Мітчелл застосовує технологічний підхід до аналізу закономірностей суспільного розвитку. У цілому погляди Мітчелла були позитивно оцінені економістами й соціоло-гами. Проте його критикували за описовий характер досліджень і брак теоретичного аналізу. Погляди економістів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інституціоналізму» , розквіт якого припадає на 20—30-ті роки ХХ ст. Економічна криза 1929—1933 рр. породила кризу неокласицизму, а інституціоналісти виступили в ро-лі опозиції цьому напряму. Проекти реформ, що їх пропонували ін-ституціоналісти, позначились на економічній політиці «Нового кур-су» Ф. Рузвельта.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ранній інституціоналізм» з дисципліни «Історія економічних вчень»
