На межі нової ери: західна цивілізація наприкінці XVIII – першій половині XIX ст.
Буржуазні революції кінця XVIII ст. заклали основи швидкого розвитку промислового виробництва. Промисловий переворот, батьківщиною якого в 60-70-ті роки XVIII ст. стала Англія, інші країни Європи й Північної Америки пережили в вершій половині XIX ст. Завершальним етапом було створення машинобудування, що уможливилося завдяки нагромадженню капіталу на базі мануфактурного виробництва, створенню ринку робочої сили та збільшенню ємкості внутрішнього ринку. Англія була однією з перших держав, що стали на шлях промислового розвитку. На початку XIX ст. налагодилося виробництво токарних верстатів, гідравлічних пресів, механічних молотів. У 20-30-х роках випуск обладнання провадився вже в основному машинним засобом, що заклало передумови переходу до великої машинної індустрії. Практично всі галузі промисловості країни були механізовані На Англію припадало 30 % світового виробництва 27 металу та 100 % машин, вона почала їх експортувати. Швидкому розвитку виробництва й формуванню внутрішнього ринку сприяло становлення залізничного транспорту. У 1829 р. була побудована перша залізниця Манчестер – Ліверпуль. Підйом економіки чималою мірою зумовлювався розвитком науки й техніки. Винахід Джорджем Стефенсоном паровоза поклав початок паровому залізничному транспорту. Відкриття Майкла Фарадея утворили основи для застосування електрики. Промисловий переворот XVIII ст. не тільки прискорив економічний розвиток Англії, а й спричинив значні демографічні зміни. Чисельність робітничого класу збільшилася до 50 % населення Англії. Різко зросла економічна й політична роль буржуазії, інтереси якої в парламенті представляла ліберальна партія (партія вігів). Інтереси землевласників обстоювала консервативна партія (партія торі). Під тиском демократичного руху, що посилився, було проведено низку внутрішніх реформ. У 1824 р. скасовано закон, що заборонив з 1799 р. створення союзів робітників. До початку 30-х років практично по всій Англії було створено мережу трейд-юніонів. У 1831 р. проведено виборчу реформу, що розширила виборчі права населення, забезпечивши перевагу промислової буржуазії в парламенті. У 1833 р. прийнято закон, що обмежував дитячу працю на виробництві. У цьому ж році віти домоглися скасування рабства в усіх англійських колоніях, що відкрило Англії величезні ринки Південної Америки. В Англії активізувався масовий суспільно-демократичний рух за політичні права, що дістав назву чартистського. Основу руху становила лондонська асоціація робітників на чолі з Вільямом Ловеттом. Намагаючись консолідувати політичні сили в країні, чартисти мали на меті спрямувати законодавчу діяльність парламенту на розширення демократичних свобод. У середині XIX ст. чартистський рух через низку соціально-економічних причин (поява робітничої аристократії, реальний економічний підйом і підвищення заробітної плати) втратив свій вплив. Загалом чартистський рух усе ж сприяв консолідації політичних сил у країні та демократизації політики уряду щодо робітничого законодавства та соціально-політичного життя. У Франції механізація виробництва розпочалася у 80-х роках XVIII ст., проте масового характеру процес заміни ручної праці машинною в найважливіших галузях промисловості набрав лише в другій чверті XIX ст. За 25 років, що минули з часу революції 1789 р. демократизація французького суспільства досягла рівня, за якого повернення до старих феодальних порядків стало неможливим. Кількість нових земельних власників збільшилася до 2,5 млн. Значно зміцніла середня й дрібна буржуазія. Збільшилася також кількість індустріальних робітників, особливо в таких районах, як Нормандія, Фландрія та Ельзас. Ці суспільні верстви були зацікавлені в подальшому наростанні процесу капіталізації виробничих відносин і відкрито виступили проти будь-яких спроб повернення до режиму дореволюційної абсолютної монархії. 28 Протистояння інтересів нових землевласників, банкірів, промисловців і старого дворянства найяскравіше виявилося в період Реставрації (1814— 1830 рр.). Після відновлення династії Бурбонів в особі Людовіка ХVIII у Франції було прийнято конституцію, збережено централізоване адміністративне управління, залишено чинними кодекси законів Наполеона. Конституція – «Хартія 1814 р.» встановлювала конституційно-монархічний режим. Виконавча та законодавча влада належала королю. Проте влада короля обмежувалася Законодавчим корпусом, який складався з двох палат. Після смерті Людовіка XVIII у 1824 р. і приходу до влади його брата Карла X (1824—1830 рр.), активного прихильника партії «ультра-роялістів», що виступала за відновлення дореволюційної абсолютної монархії, у Франції активізувалася внутрішня реакція. Були прийняті закони на підтримку духівництва та колишніх емігрантів. У 1826 р. Франція пережила першу економічну кризу, що сприяла зростанню впливу ліберальної опозиції та її перемозі на виборах до Національних зборів у 1830 р. Спроба Карла X шляхом ордонансів розправитися з опозицією викликала 27 липня 1830 р. революційне повстання в Парижі. Карл X мусив покинути Францію. Владу Бурбонів було скинуто і встановлено монархію на чолі з Луї Філіппом Орлеанським (1830 – 1848 рр.). 14 серпня 1830 р, була прийнята нова конституція, що закріпила режим буржуазної монархії. Завдяки розширенню політичних прав влада в країні з рук дворянської аристократії перейшла до підприємців та промисловців. З появою машин прискорився розвиток базових галузей промисловості Франції. У 30 – 40-ві роки в кілька разів зростає видобуток кам'яного вугілля, що, у свою чергу, сприяло збільшенню виробництва чавуну та машин. Перетворившись у результаті промислового перевороту на індустріально- аграрну країну, Франція усе ж багато в чому відставала від інших країн Європи, особливо в залізничному будівництві й сільському господарстві. Перевага дрібних господарств у сільськогосподарському виробництві, де було зайнято 2/3 населення, не тільки гальмувала його розвиток, а й значно звужувала внутрішній ринок, утруднюючи перехід Франції до великого промислового виробництва. Економічному розвиткові заважали також високі мита на імпортовану сировину та високі кредитні банківські ставки, що сприяли збагаченню вузького кола великих фінансистів та промисловців. Особливістю переходу Німеччини до капіталістичного виробництва було те, що він здійснювався на фоні роздробленості німецьких земель і засилля в країні феодальних пережитків. Віденський конгрес закріпив політичну роздробленість Німеччини у вигляді Німецького союзу, у який увійшли 34 незалежних держави і чотири вільних міста На чолі Німецького союзу стояв Сейм, діяльність якого контролювала Австрія, а повноваження Пруссії були дуже обмежені. Союз не мав єдиного законодавства, централізованого уряду, а також власних збройних сил. Самостійність німецьких держав сприяла не тільки децентралізації Німеччини, а й збереженню феодальних порядків, що значно гальмувало перехід до капіталістичних відносин і створення єдиного внутрішнього 29 ринку для промисловості. Німецькі держави підтримували високі митні тарифи, зберігалися різноманітні валюти, системи мір і ваги. З 30-х років XIX ст., незважаючи на велику питому вагу населення, зайнятого в сільському господарстві, промислова революція в Німеччині набирає високих темпів. Удосконалюється структура виробництва, швидко розвиваються військова та важка промисловість. Розвиток залізничного транспорту стимулює піднесення гірничої промисловості, металургії, машинобудування. Великих успіхів досягла хімічна промисловість. Формуванню єдиного внутрішнього ринку сприяло створення в 1834 р. Прусського митного союзу, що об'єднував 18 держав з населенням у 23 млн чоловік. Проте, незважаючи на високі темпи промислового виробництва, Німеччина ще значно відставала від таких країн, як Англія і Франція. Порівняно з Англією, Францією та Німеччиною США мали цілий ряд переваг, що сприяли їхньому переходові на шлях капіталістичного розвитку. Географічна віддаленість від Старого Світу з його безперервними війнами дала США змогу за рахунок надзвичайно прибуткової торгівлі з Голландією, Францією, Іспанією та Великобританією створити великий торговельний флот. На початку XIX ст. він переважав флот Франції й Іспанії разом узятих. Відсутність феодальних відносин становила сприятливий грунт для зародження капіталізму в сільському господарстві. У західних штатах виникли дрібні й середні фермерські господарства, що спеціалізувалися на розведенні худоби. Економічному розвиткові США сприяло також вирощування бавовни й тютюну, що мали величезний попит у Європі. Економічні й технічні передумови промислового перевороту в США виникли відразу ж після здобуття незалежності. Машинне виробництво розвивалося в основному на північному сході країни. Саме в регіонах Ново! Англії й Середньої Атлантики почав зосереджуватися американський капітал. Впровадження у виробництво досягнень англійської промисловості й використання власних технічних відкриттів (створення швейної машини, електричного телеграфу, механічної жатки, елеваторів, суцільнометалевого плуга, використання реклами у сфері торгівлі, продаж товарів у кредит) прискорили промисловий переворот у США. У 30-ті роки США вийшли на третє місце у світі за кількістю веретен і споживанням бавовни. Відкриття запасів залізної руди в Пенсільванії й Огайо поклало початок розвитку металургійної промисловості й виробництва прокатних станів, що стало основою для формування галузей важкої промисловості У 50 – 60-ті роки здійснюється масове впровадження в промисловість перших двигунів, переживає підйом машинобудування. Одночасно з розвитком водяного транспорту велося широке будівництво шосейних доріг та залізниць. За темпами будівництва залізниць США посіли перше місце у світі. Транспортний «бум» дав змогу прискорити торговельний оборот, що активізувало індустріалізацію й залучення до неї сільськогосподарських регіонів країни. Промисловий переворот у США проходив одночасно з колонізацією західних американських земель. До 13 штатів, що брали участь у війні за незалежність, незабаром приєдналися відвойовані в індіанців Кентуккі (1792 р.), Теннессі (1796 р.) та Огайо (1803 р.). У 1803 р. США придбали у Франції за 15 млн дол. Луїзіану – територію, трохи меншу за початкову територію США. У 1819 в. США купили в Іспанії Флориду. У 40-ві роки до США був приєднаний Техас, що спричинило війну США з Мексикою в 1846 - 1848 рр. Згідно з мирним договором у Гвадалупе-Ідальго США анексували величезні північні мексиканські території: Нью-Мексико, Юту, Аризону, Неваду, північну частину Каліфорнії. В 1823 р. президент США Джеймс Монро прийняв «доктрину Монро», що проголошувала принцип взаємного невтручання країн Європи й Америки у внутрішні справи одна одної. Здійснення «доктрини Монро» в 1830 – 1850 рр. показало, що США поставили зростання своєї могутності в пряму залежність від приєднання нових територій. У 1818 р. генерал Джексон захопив Східну Флориду. У 1810– 1813 рр. була загарбана Західна Флорида. У 50-ті роки США виявляли прагнення купити чи захопити Кубу, яка належала Іспанії. В 40-ві – 50-ті роки починається проникнення США в країни Далекого Сходу. Згодом США оголосили сферою своїх національних інтересів усю територію Північної Америки. Територіальна експансія, супроводжувана розширенням територій, багатих природними ресурсами, зростання чисельності населення за рахунок емігрантів з Європи та впровадження демократичних свобод сприяли швидкому економічному розвиткові США та поширенню капіталістичних відносин на північноамериканському континенті.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «На межі нової ери: західна цивілізація наприкінці XVIII – першій половині XIX ст.» з дисципліни «Всесвітня історія»
