Історико-політичний аспект розвитку країн Європи у Середні віки
Так склалося історично, що занепад однієї держави дає поштовх розвитку інших. Початок доби середньовіччя прийнято пов’язувати з розпадом Римської імперії та утворенням варварських держав на її колишній території. За кілька століть під впливом високорозвиненої культури Риму варварські племена досягли значного розвитку і навіть долучилися до політичної боротьби. Яскравим прикладом цього є утворення командиром остготських загонів Одоакром у 476 р. Остготського королівства. Впродовж усього V ст. на уламках Римської імперії утворювалися варварські держави: Вандальська, Бургундська, Франкська. Найбільш життєздатною виявилася Франкська держава, на чолі якої стояв Хлодвіг (481- 511 рр.) з роду Меровінгів, який проводив активну завойовницьку політику та наприкінці свого правління держава займала майже більшу частину сучасної території Франції. Свого найбільшого розвитку Франкська держава досягла при Карлі Великому (768-814 рр.), якого у 800 р. папа римський проголосив імператором. Після смерті Карла Великого його онуки поділили державу на 3 частини між собою, уклавши у місті Верден договір, це призвело до виникнення трьох держав: Франції, Німеччини та Італії. Починаючи з кінця ХІ ст. католицька церква активно підтримувала прагнення європейських королів проводити експансію на Схід. Такого роду завойовницька політика була спрямована на землі Палестини та проводилася під гаслом визволення «гроба Господнього». У 1096-1254 рр. було проведено 8 хрестових походів, які на початковому етапі дозволили захопити нові землі, а наприкінці ХІІІ ст. усі завоювання хрестоносців було втрачено. Східна Римська імперія, яка продовжувала своє існування на території півострова Мала Азія, почала зазнавати нищівних набігів племен турків-сельджуків, які тривали майже 3 століття. Візантія пала у 1453 р., коли турки захопили Константинополь та утворили власну державу – Османську імперію, яка одразу ж почала завойовницьку політику у Європі. Головною рисою епохи середньовіччя був розвиток феодалізму в Європі та завершення процесу формування феодальних відносин. Саме тоді в більшості західно-європейських країн посилилася центральна влада. Утворювалися й зміцнювалися національні держави, насамперед Англія, Франція та Німеччина. Зростав вплив королівської влади, яка, незважаючи на завзятий опір, намагалася встановити контроль над великими феодалами. Проте ця влада, як і раніше, не була абсолютною. Найяскравішим проявом обмеженості королівської влади становили її марні спроби покінчити з правом ведення локальних війн, що затято відстоювалося феодалами в різних країнах Європи протягом усього середньовіччя. Фактично визнавши своє безсилля в боротьбі з феодальними війнами, королівська влада в Іспанії, Німеччині, Франції намагалася принаймні обмежити їхнє ведення різноманітними законодавчими актами. Так, у Німеччині одну з таких спроб зробив Карл IV, який ухвалив у 1356 р. золоту буллу, що поряд із регулюванням процедури обрання імператора встановлювала також правила оголошення локальної війни. Найперше локальні війни були заборонені в Англії. Останнім їхнім сплеском стала війна Білої й Червоної троянд, що забрала життя чверті населення Англії. У Франції процеси централізації держави й зміцнення королівської влади почалися раніше, ніж в інших країнах, і фактично завершилися після Столітньої війни між Англією і Францією. У XIV—XV ст. у Франції вже були введені постійні державні податки, установлено єдину грошову систему та єдине поштове сполучення. З XIV ст. фактично припинилося відкрите протистояння імператорів Священної Римської імперії й папської влади в Римі. Походи німецьких імператорів в Італію, Що супроводжувалися розграбуванням багатих італійських міст і коронацією імператорів у Римі, закінчилися провалом. Проте, незважаючи на перемогу папської влади, її претензії на панування в імперії виявилися не менш примарними, ніж плани німецьких імператорів. У результаті у спадщину від цього протистояння і Німеччина, й Італія одержали лише політичну роздробленість, а сам папа змушений був переїхати з Рима в Авіньон під заступництво французького короля. Ще однією характерною рисою цього періоду були зростання міст та їхній вихід на міжнародну арену. Міста, що виникали на землях короля і великих феодалів, давали їм значні прибутки від податків. При цьому сума податків прямо залежала від багатства міста, рівня розвитку ремесла, торгівлі, лихварської діяльності. Проте чим багатшим ставало місто, тим більше його мешканці прагнули до самостійності. Городяни боролися за свої права: почастішали міські повстання, узвичаївся викуп прав у феодала. Здобувши статус вільного міста, міська влада отримувала як широкі права щодо збирання податків, розрахунків з державною скарбницею, розпорядження міськими фінансами, карбування власної - монети та власного судочинства, так і цілковиту політичну самостійність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історико-політичний аспект розвитку країн Європи у Середні віки» з дисципліни «Всесвітня історія»
