Виборча система в Англії на поч. XIX ст. - архаїчність та нелогічність. Вимоги її реформування
Англійський парламент поч. XIX ст. був виразником інтересів верхівки земельного дворянства та фінансової олігархії. Верхня палата - палата лордів - складалася з тримачів спадкових титулів та ієрархів панівної англіканської церкви. Нижню палату общин обирали виборці в округах, діюча система виборів була антидемократичною і нелогічною. Так, у 1816 р. з загального числа 658 депутатів 487 були обрані в «гнилих» або «кишенькових» містечках. Таку назву дістали ті виборчі округи, де виборів практично і не було. Містечко могло отримати королівський привілей надсилати до парламенту одного чи двох депутатів ще у XIII-XVI ст. Проходило кількасот років, містечко вироджувалося у звичайне село або навіть луг чи болото, а право зберігалося. Високий майновий ценз, встановлений для виборців, призводив до парадоксів і курйозів. Так, у графстві Б'ют з 14 тис. населення право голосу мав 21 виборець, а назагал у типовому «середньому» англійському містечку 12 виборців обирали 2 депутатів. Згідно з Актом 1710 р. майновий ценз для пасивного виборчого права був збільшений до 600 фунтів річного доходу у графствах та до 300 фунтів - у містечках. Траплялося, що містечко просто продавало місце у парламенті з аукціону, оголошення про такий аукціон відкрито друкувалися у газетах. Крупні аристократи у межах своїх володінь де-факто призначали депутатів парламенту. Так, герцог Норфолк мав право призначати 11 депутатів, стільки ж мав і герцог Ньюкастл. Королі контролювали в обох палатах парламенту уже сотні місць - за рахунок чиновників, які повністю залежали від службових доходів. Так, король Георг І контролював 271 парламентське місце, Георг II - 257. Привілейовані містечка розподілялися на території країни нерівномірно. Зокрема, графство Корнуеллс посилало аж 44 депутати від 165 тис. населення. Для порівняння, півмільйонний Лондон мав усього 4 місця. Оскільки саме парламент вотував податки і бюджет та фактично контролював уряд, представництво в законодавчому органі ставало для стрімко зростаючої буржуазії не лише справою принципу і престижу, але й великих грошей. Міг у перспективі виграти від перерозподілу місць у парламенті і робітничий клас Англії. Вимоги реформування: Велике значення у боротьбі за парламентську реформу мала пропагандистська діяльність дрібнобуржуазного демократа Генрі Гента та статті публіциста Вільяма Коббета, видавця «Щотижневого політичного журналу». Саме вони почали поширювати ідеї впровадження загального виборчого права. Мітинги і демонстрації з вимогою реформ розпочалися у 1819 р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Виборча система в Англії на поч. XIX ст. - архаїчність та нелогічність. Вимоги її реформування» з дисципліни «Всесвітня історія»
