СФРАГІСТИКА, або ж сиґілографія (від грец. уцсЬгйт — печатка, лат. sigillum — печатка) — спец. (допоміжна) істор. дисципліна, яка займається вивченням типів, форм, зображень, написів, способів прикріплення, матеріалу виготовлення, правового значення печаток, а також циліндрів стародавнього світу, гем (інталій), скарабеїв та ін. сфрагістичних знаків із метою встановлення вірогідності, датування, авторства та форми документів, справочинства, вивчення матеріальної, духовної к-ри, мист-ва, іконографії, форм сусп. комунікації, політ., реліг., соціальної антропології, історії письма тощо. Перші відомості про печатки сягають 3 тис. до н. е. (печаткові матриці з Ассирії). У Вавилоні, Єгипті, Месопотамії печатки мали форму циліндрів, глиняних плит, гем-перснів. Вони відігравали роль знаків, які забезпечували непорушність речей. У Стародавній Греції та Римі Стародавньому печатки гарантували автентичність, посвідчували вірогідність написаного (листи,
920 СФРАГІСТИКА
Відбиток печатки з універсалу гетьмана Г. Лободи. 1595. Реконструкція.
Відбиток печатки гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного. 1620—1622.
Мідна матриця печатки Коша Війська Запорозького Низового. Друга половина 17 ст.
Печатка сажотрусів м. Львова із зображенням патрона цеху — св. Флоріана. 1793.
тестаменти, рахунки, розписки). Проте виконували цю роль як другорядний елемент, оскільки найважливішою ознакою легітимності написаного був підпис. Печатка також знана і на сторінках Святого Письма. У середньовіччі юрид. роль печатки зросла за часів Каролінгів (8 ст.). І до 16 ст. підпис на документі був на другому плані. Можна стверджувати, що період середньовіччя був періодом небувалого значення печатки як критерію вірогідності документа. Невипадково цюрихський канонік, кантор Конрад із Муре (трактат «Summa de arti prosandi» (1275) — одне з перших відомих досліджень печаток у контексті способу спорядження актового матеріалу) назвав печатку тілом документа на противагу тексту як його душі («…sigillum, quod se habent ad modum corporis»). Важливість печатки в діловодстві зумовила cтворення правил використання печаток та способів супроводження ними документів. 1166 Папа Римський Александр III видав буллу, згідно з якою печатка визнавалася як одна із трьох ознак легітимності документа. Будь-яке пошкодження печатки або ж її відсутність на документі могли свідчити про неавтентичність написаного. У середньовіччі печатка була ознакою високого соціального статусу, виконувала роль пропаганди політ. програми монархів, князів, шляхти. Печатки також мали церкви, монастирі, церк. ієрархи, духовенство, органи міськ. самоврядування, суд. інституції, цехи, селяни, братства, міщани. На печатках зображувалися образи власників (тип печаток портретний), їхні герби, святі патрони, елементи, пов’язані з характерною діяльністю власника, гмерки тощо. Сфрагістичний образ доповнювався довкільним (або ж у кілька рядків) написом (леґендою, епіграфом). Зазвичай епіграф вказував на ім’я власника печатки, його статус, геогр. ознаку. Використання печаток регулювалося юридичними актами (за білоруським істориком А.Цітовим — «сфрагістичним законодавством»).
Важливість і значимість печатки у справочинстві зумовлювали спроби виготовлення й використання фальшивих печаток. Форма. Дослідники сфрагістики виділяють близько 20-ти форм печаток. Найбільш популярними з них є круглі, овальні, прямокутні, еліпсоподібні. Матеріал. У середні віки печатки були металеві (срібні, золоті, свинцеві) та воскові. У період превалювання пергаменту поширеними були печатки вислі — привішувалися до документа в наступний спосіб: у нижній частині пергаменту робили отвори, крізь які протягали шовкові шнурки. На них клали воскову масу і спец. приладами (буллотиріями) притискали її з обох сторін. У результаті отримували двосторонню вислу печатку. Часто замість шовкових шнурочків печатку тримали пергаментні смужки. Для збереження воскового сфрагісу від пошкоджень його вкладали в мішечки або ж металеві футляри (т. зв. кустодії, від лат. custodium). Був також ін. спосіб виготовлення вислої печатки — у воскову мисочку (через отвір якої протягували шнурочки) вливали віск, а потім прикладали толокою. Протягом 15 ст. також мали місце і прикладні печатки: на воскову мастику прикладався клаптик паперу та притискався печатковою толокою. Як наслідок, папір ставав складовою частиною відтиску. Подібна техніка застосовувалася аж до поч. 20 ст. Починаючи із 16 ст., коли на зміну пергаменту прийшов папір, вислі печатки поступово поступаються відтисненим на документі. Як матеріал набув поширення іспанський лак (сургуч), меншою мірою смола, тісто. З кінця 17 ст. розповсюдилися сажа, фарба, чорнило, а також т. зв. паперові печатки — витиснені насухо. Досить популярними були печатки-персні (сиґнети), якими послуговувалися шляхетські родини. Печатки завірювали документи, надавали їм юрид. сили, що підтверджували коробораційні (сиґіляційні) формули. Перші згадки про печатки в давньоукр. джерелах належать до
часів Київської Русі. У «Повісті временних літ» містяться згадки про сфрагіси київ. кн. Ігоря. У період укр. середньовіччя печатки були вислі, металеві (свинцеві), які називалися буллами. Їх, окрім князів, використовували ієрархи, урядники. У Галицько-Волин. державі функціонували печатки воскові, що було свідченням близьких взаємин із країнами Центральної та Західної Європи, де власне воскові сфрагіси домінували. Із 2-ї пол. 14 ст. із запровадженням у містах магдебурзького права поширилася міська печатка. Одним із перших міську печатку з-поміж укр. міст набув Львів (серед. 14 ст.). Правдоподібно, в цей період поширилися печатки цехів Галичини. Укр. історик В.Гавриленко, досліджуючи грамоту львів. цехів від 1425 на вірність польс. королю, припускає, що сиґілюми вироб. корпорацій могли функціонувати значно раніше. У новітні часи набула поширення т. зв. написова печатка, на якій відсутнє зображення. Застосування печаток на укр. землях регламентувалося законодавчими нормами — Статутами Великого князівства Литовського (1529, 1566, 1588), «Правами, за якими судиться малоросійський народ» (1743), органами влади д-в, у складі яких перебували укр. землі, а також розпорядженнями світських, церк. інституцій. Укр. сфрагістичний матеріал 10—20 ст. (печатки міські, сільські, князівські, шляхетські, цехові, братств, освітніх, державних установ, церков, монастирів, ієрархів, козаків, гетьманів) доводить, що печатка була виразом естетичних смаків, політ., соціального, реліг. статусу, своєрідним автопортретом власника. Історіографія. У поле наук. уваги печатки, як згадано вище, потрапили вже щонайменше в 13 ст. 1681 француз Ж.Мабільйон у трактаті «De re diplomatica libri sex» особливу увагу приділив печаткам як невід’ємному атрибуту актового матеріалу. У 18 ст. печатки були у фокусі наук. вивчення нім. дослідників Й.Гейнекція, Й.Геймана (запровадив термін «сфрагістика»), Й.Ґаттерера, Г.Ерхарда, Ф.Гуха.
Протягом 19 ст. виходили друком каталоги печаток та їх опрацювання з архівів, б-к та музеїв багатьох європ. країн. С. стала самостійною наук. дисципліною. Нині сфрагістичні дослідження в Європі координує Міжнар. сфрагістичний к-т. Одним із результатів роботи к-ту є Міжнар. сфрагістичний словник (1990), в якому представлені ключові поняття С. в 13-ти мовах. В Україні вивчення печаток пов’язують з університетськими викладачами Г.Уліхом (Львів, 1785) та К.Пауловичем (Харків, 1828), які одні з перших впровадили вивчення печаток у навч. курс. Одним із перших укр. дослідників, який науково опрацював сфрагістичні пам’ятки, був митрополит Київський Євгеній (Болховітінов; 1818). На ниві укр. С. працювали О.Лазаревський, А.Скальковський, М.Грушевський, К.Болсуновський, І.Крип’якевич, Б.Барвінський, Т.Кибальчич, М.Слабченко, М.І.Петров, Д.Яворницький, В.Гавриленко, О.Маркевич, А.Бабенко та ін. Цікаві матеріали нагромадили й опублікували в контексті вивчення писемних, речових пам’яток музеї, архіви, археогр. комісії. С. перебуває в тісному зв’язку з ін. галузями істор. знань (археологією, джерелознавством, дипломатикою, геральдикою, нумізматикою, генеалогією, мистецтвознавством, іконографією). Сфрагістичний матеріал нині зберігається в різному фізичному стані в укр. архівах, б-ках, музеях, приватних збірках. У музейних фондах печатки здебільшого перебувають у нумізматичних колекціях, у заг. зібраннях, а відтак вони є мало вивченими та недостатньо інвентаризованими. Тому і їх дослідження, внаслідок розпорошеності, на сьогодні ускладнене. Значна їх частина потребує реставрації, покращення умов зберігання. А тому першочерговим завданням укр. С. є інвентаризація та каталогізація сфрагістичних пам’яток, які зберігають в Україні. Паралельно слід проводити подібну роботу і в закордонних наук. інституціях, де зберігається сфрагістичний матеріал у хронологічних рамках від середньовіччя до 20 ст. включно. Нагальною потребою є виконання копій печаток, зокрема з
метою їх використання під час практичних занять з допоміжних істор. дисциплін на істор. ф-тах. Очевидно, доречним є створення кабінетів сфрагістики в тих архівах та музеях, де в цьому є необхідність. Укр. сфрагістичні дослідження нині концентруються в інституціях Національної академії наук України (Інститут історії України НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України), у Львівському національному університеті, Національному університеті імені Тараса Шевченка, у Чернігівському історичному музеї, приватному музеї родини Шереметєвих у Києві. Від 2011 в Києві виходить часопис «Сфрагістичний щорічник», на шпальтах якого друкуються матеріали сфрагістичних конференцій, започаткованих у Києві 2010. Літ.: Евгений (Болховитинов). Примечание на грамоту великого князя Мстислава Владимировича и сына его Всеволода Мстиславовича, удельного князя новгородского, пожалованную Новгородскому Юрьеву монастырю. «Вестник Европы», 1818, ч. 100, № 15—16; Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского: Извлечения из собственного запорожского архива. Одесса, 1841; Лазаревский А. Сфрагистическая заметка. «Черниговские губернские ведомости», 1858, № 9; Lecoy de la Marche. Les Sceaux. Paris, 1889; Болсуновский К. Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западного края, вып. 1—3. К., 1899—1914; Петров Н. Южнорусские металлические вислые печати дотатарского периода. В кн.: Труды Императорской Киевской духовной академии, кн. 5. К., 1913; Крип’якевич І. З козацької сфрагістики. «ЗНТШ», 1917, т. 123—124; Mikulski S. та ін. Sfragistyka. Warszawa, 1960; Гавриленко В. Українська сфрагістика: Питання предмета та історіографії. К., 1977; Vocabulaire international de la sigillographie. Roma, 1990; Грабова Н. Печатки адміністративно-судових установ Лівобережної України XVIII ст. «ЗНТШ» (Львів), 1991, т. 222; Українська сфрагістика: Анотований бібліографічний покажчик. К., 1991; Ситий І. Міські печатки Лівобережної України XVII—XVIII ст. зі збірки Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: Каталог. Львів— Чернігів, 1995; Перкун В. Церковна сфрагістика Правобережної України (1793—1917 рр.): Автореферат дис. ... канд. істор. н. К., 2002; Ситий І. Козацькі печатки Гетьманщини (середина ХVII — ХVIII ст.): За архівними матеріалами Чернігівського історич-
ного музею імені В.В. Тарновського: Автореферат дис. ... канд. істор. н. К., 2002; SzymaЅski J. Nauki pomocnicze historii. Warszawa, 2002; Однороженко О. Державна і земельна геральдика і сфрагістика Війська Запорізького: Автореферат дис. ... канд. істор. н. К., 2003; Скочиляс І. Парафіяльна сфрагістика Перемиської єпархії кінця XVIII — початку ХХ ст.: Автореферат дис. ... канд. істор. н. К., 2004; Перкун В. Українські сфрагістичні студії 1991—2008 рр.: Стан та перспективи досліджень. «УІЖ», 2010, № 1; Сфрагістичний щорічник, вип. 1. К., 2011. В.О. Гавриленко, В.П. Перкун.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СФРАГІСТИКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
