Сулими — козацькостаршинський, згодом — дворянський рід, імовірно, шляхетського походження. Засновником роду є гетьман Іван Михайлович С. (див. І.Сулима; р. н. невід. — п. 1635). Його син — Степан Іванович (р. н. невід. — п. 1659), сотник переяславський (1659) та бориспільський (1659), був разом із братами нобілітований сеймом Речі Посполитої та отримав від польс. короля Яна II Казимира Ваза ленну грамоту на м. Димер (1659). Сини Степана: Іван Степанович (17 ст.), гельмязівський сотник (1684), та Олександр Степанович (р. н. невід. — п. після 1719), переяслав. полковий хорунжий (1684—1708, 1711) і суддя (1712—19). Ця гілка швидко згасла. Ін. гілка йде від молодшого сина гетьмана — Федора Івановича (р. н. невід. — п. 1691), переяслав. полковника (1659), який 1673 переселився до Гетьманщини та зосередив у своїх руках значні маєтності. Його син — Іван Федорович (р. н. невід — п. 1721) — воронківський сотник (1687) та генеральний хорунжий (1708—21), учасник російсько-турецької війни 1676—1681, Кримських походів 1687 і 1689, Прутського походу 1711, підкорення фортець Казікермен (нині м. Берислав), Тавань, Кам’яний Затон та ін. (1695), Полтавської битви 1709, буд-ва каналу в обхід Ладозького озера (1721), а онук — Семен Іванович (бл. 1705 — 1766) — баришівський сотник (1726—37), переяслав. полковий обозний (1737—39) та переяслав. полковник (1739—66), учасник російсько-турецької війни 1735— 1739, у т. ч. підкорення Хотина (1739). Племінник Семена Івановича — Матвій Самойлович (р. н. невід. — п. 1786), воронківський сотник (1759—79), а сини — Семен Семенович (бл. 1730 — 1788),
надвірний радник (1769), гол. скарбничий Сухопутного шляхетського кадетського корпусу (1770), перекладач із нім. і франц. мов («О язве моровой, сочинение английского доктора Рихарда Меогда»; СПб., 1772, та ін.); Яким Семенович (1737— 1818), генерал-майор у відставці (1778), генеральний суддя Малорос. ген. суду (1796—1802), таємний радник (1799), перекладач із франц. мови (Абат Регенет. «История о виконте Тюренне»; СПб., 1763, 1766); Христофор Семенович (бл. 1740 — 1813), архімандрит Гамаліївського Пустинно-Харлампіївського монастиря (1789—91), єпископ Феодосійський і Маріупольський (1791—99), єпископ Харківський (1799— 1813). Син Семена Семеновича — Миколай Семенович (1777— 1840), учасник Війни 1812 та закордонного походу рос. армії 1813—14, російсько-турецької війни 1828—1829 та придушення польського повстання 1830—1831, генерал-лейтенант (1827), генерал-губернатор Східного (1833— 34) і Західного (1834—36) Сибіру, командир Окремого сибірського корпусу (1834—36), член Військ. ради (1836), а онук — Семен Миколайович (бл. 1806 — 1891), учасник російсько-турец. війни 1828—29, командуючий резервною бригадою 2-ї уланської д-зії (1848—49) та 4-ї кавалерійс. д-зії (1849), генерал-майор у відставці (1851). До цього роду належав Яким Якимович (1780— 1840), колезький асесор (1823), дружина якого — Уляна Степанівна, уроджена Вишневська (р. н. невід. — п. 1859), — відома доброчинниця, засновниця «Сулимівської богадільні» в Києві. Рід С. внесений до 1-ї та 2-ї частин Родовідної книги Полтавської губ. Імовірно, із цього роду походять Іван Павлович С. (р. н. невід. — п. 1758), великобудиський сотник (1723—34), 2-й полтав. полковий осавул (1734—58), його сини: Андрій Іванович (р. н. невід. — п. після 1771), великобудиський сотник (1734—71), та Петро Іванович (18 ст.), новосенджарівський сотник (із 1734), та онук — Павло Андрійович (бл. 1748 — після 1792), великобудиський сотник (1771—85). Існують і однойменні роди ін. походження.
Літ.: Лазаревский А.М. Сулимовский фамильный архив. «Киевская старина», 1882, № 11; Його ж. Сулимовский архив: Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей 17— 18 вв. К., 1884; Його ж. Мотыжинский архив. К., 1890; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сулими» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
