СТРІЛЬЦІ — 1) піше військо в Рос. д-ві у 50-ті рр. 16 — на поч. 18 ст., яке формувалося з найманців (здебільшого вільних збіднілих селян і міщан). С. підрозділялися на виборних (пізніше — московських) і городових. Перші охороняли царів, несли караульну службу в столиці, брали участь у бойових діях. Других залучали для охорони кордонів, служби в гарнізонах, виконання доручень рос. сановників, придушення нар. повстань та ін. С. були поділені на полки (до 1681 — прикази), сотні й десятки, які підпорядковувалися Стрілецькому приказу. Мали значні пільги: були звільнені від держ. повинностей і податків, отримували платню та хліб, займалися торгівлею і ремеслами. Жили окремими слободами. З 1654 залоги рос. С. розміщувалися в Києві, Ніжині, Чернігові, Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) та ін. укр. великих містах. (У Києві існує Стрілецька вулиця, названа на згадку про стрілецьку залогу). Спільно з укр. козаками С. брали участь у війнах проти Речі Посполитої, Кримського ханату та Османської імперії. С. використовувалися царатом для утвердження самодержавства. Розформування стрілец. війська розпочав цар Петро I після стрілецького бунту 1698. Це військо остаточно було ліквідоване і замінене регулярними військ. частинами в 1720-х рр.; 2) назва частини козаків Гетьманщини 2-ї пол. 17 — 18 ст., які займалися полюванням — стріляли дичину та поставляли її гетьманам і полковникам. С. також використовували на будівництві, у госп-вах старшин тощо. Їх кількість була несталою і порівняно незначною — кілька сотень осіб;
Г. Стрипський.
870 СТРОЄВ
3) С. січові — див. Легіон Українських січових стрільців, Січові стрільці. Літ.: Чернов А.В. Образование стрелецкого войска. В кн.: Исторические записки, т. 38. М., 1951; Вооруженные силы Русского государства в XV—XVII вв. М., 1954; Гуржий А.И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине XVIII в. К., 1986; Сокирко О. Лицарі другого сорту: Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669— 1726 рр. К., 2006. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТРІЛЬЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
