СТОЛИПІН Петро Аркадійович (14(02).05.1862—18(05).09.1911) — рос. держ. і політ. діяч. Н. в м. Дрезден (Німеччина) в сім’ї дворян. Дитинство пройшло в Литві. 1881 закінчив Орловську г-зію і вступив на фізико-мат. ф-т Петерб. ун-ту. Серед його викладачів був Д.Менделєєв. С. як великого землевласника після закінчення ун-ту 1885
призначили в департамент землеробства і сільс. пром-сті мін-ва держ. маєтностей Рос. імперії. 1889 він перейшов до МВС Рос. імперії, обраний предводителем дворянства в м. Ковно (нині м. Каунас, Литва), 1890 призначений почесним мировим суддею, здобув чин титулярного радника, 1891 — колезького асесора. 1902 С. — губернатор Гродненської губ. За його ініціативи відкривалися нові навч. заклади, розпочалася аграрна реформа в губернії: розселення селян на хутори, ліквідація черезпілля, освіта селян, розвиток кооперації, підвищення продуктивності праці. 1903—06 С. займав посаду губернатора Саратовської губ. Критично сприймав російськояпонську війну 1904—1905. Активно протидіяв революц. подіям 1905 і поч. 1906 (див. Революція 1905—1907). У квітні 1906 призначений міністром внутр. справ, з липня 1906 — одночасно головою Ради міністрів Російської імперії. За його участі розроблений і прийнятий 1 вересня (19 серпня) 1906 указ рос. імп. Миколи II про військово-польові суди. Зусиллями уряду С. 16 (3) червня 1907 відбувся розпуск 2-ї Держ. думи Рос. імперії та було змінене виборче законодавство, що здобуло назву «третьочервневий переворот 1907». За умов екон. та політ. поляризації сусп-ва осн. завданням уряду С. стало проведення реформ, гол. чин. аграрної (див. Столипінська аграрна реформа), спрямованих на підсилення соціальної бази рос. монархії. Внаслідок реформи зусиллями уряду С. з общинної у приватну власність перейшли майже всі землі в Полтавській губернії та понад 50 % земель Чернігівської губернії і Харківської губернії. У Херсонській губернії, Катеринославській губернії і Таврійській губернії вийшло з общини 42 % дворів, на Правобережжі — бл. 48 %. Вихід селянства з общинного землеволодіння прискорив процес структурної диференціації селянства. В Україні протягом 1906—12 продали свої наділи бл. 263 тис. селян, вийшли на хутори 226,5 тис. власників. Особливу увагу С. приділяв сх. частині Рос. імперії, тому 1910 разом з головноуправляючим землеробством і землевпорядкуванням Рос. імперії
О.Кривошеїним здійснив інспекційну поїздку до Зх. Сибіру та Поволжя. Після цього на урядовому рівні заохочував переселення на вільні землі селян з європ. частини Росії, що було складовою столипінської аграрної реформи. Тільки в Алтайському краї під час реформування було засновано 3415 населених пунктів, в яких проживали понад 600 тис. селян-переселенців. Вони освоїли 3,4 млн десятин нових земель. Великого розмаху набув переселенський рух в укр. губерніях, і впродовж 1906—12 з України до азійської частини Росії виїхало бл. 1 млн осіб. Найбільше переселенців прибуло з Лівобережжя, селянство якого особливо страждало від малоземелля і тому давало 25 % переселенців усієї Рос. імперії. Реформа місц. самоврядування, що також проводилася за ініціативи С. на основі «Закону про земство в західних губерніях» (1911), передбачала послабити вплив великих землевласників та розширити права дрібних у вирішенні місц. справ. Низка законів, ініційованих С., стосувалася свободи совісті, заг. початкової освіти. 1907—10 уряд С. посилив політику придушення нац. рухів, зокрема, щодо укр. народу, його мови і нац. к-ри (див. Столипінський циркуляр 20 січня 1910), низкою дій значно послаблювалася фінська автономія. Реформи С., за відсутності широкої соціальної бази, викликали опір різних верств населення, що призвело до зниження політ. впливу С. та вчинення 11-ти замахів на його життя. У Києві 14 (1) вересня 1911 анархіст Д.Богров смертельно поранив С., який за кілька днів помер та був похований на території КиєвоПечерської лаври. Літ.: Аврех А.Я. П.А. Столыпин и судьбы реформ в России. М., 1991; Казарезов В.В. Столыпин: История и современность. Новосибирск, 1991; Рыбас С., Тараканова Л. Реформатор: Жизнь и смерть Петра Столыпина. М., 1991; Зырянов П.Н. Петр Столыпин: Политический портрет. М., 1992; Сидоровнин Г.П. П.А. Столыпин: Жизнь за Отечество: Жизнеописание (1862—1911). М., 2007. В.М. Волковинський, Ю.А. Хоптяр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТОЛИПІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
