СТЕШЕНКО Іван Матвійович (літ. псевдоніми — Іван Сердешний, Ів.Січовик, Світленко; 24.07.1873—30.07.1918) — громад. і політ. діяч, педагог, літературознавець, письменник. Н. в м. Полтава. 1892 закінчив г-зію в Полтаві, 1896 — Київ. ун-т, отримавши срібну медаль за працю із сербсько-хорватської літератури. Спільно з Лесею Українкою, М.Коцюбинським, П.Тулуб, П.Тучапським, М.Ковалевським заснував у Києві групу «Українська соціал-демократія» (1896). Вони видали в Галичині розроблені С. і Лесею Українкою брошури «Програма соціал-демократії», «Про соціал-демократичну роботу серед українського селянства», «Царі, попи та люди» та ін. Викладав у Київ. жін. г-зії, але вже 1897 був заарештований і висланий із Києва, куди знову повернувся 1907. Був членом «Старої громади», Української соціал-демократичної робітничої партії, Історичного товариства Нестора-літописця, секретарем Українського наукового товариства в Києві, дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка (з 1917). 1897—1900 жив у Чернігівській губернії. Співвидавець гумористичних журналів «Шершень» (1905) і «Гедзь». 1913—14 редагував пед. час. «Сяйво». 1915 очолював Тетянинську г-зію для біженців, де навчалися діти галичан, насильно вивезених до Києва під час окупації Галичини рос. армією. Після революції 1917 — організатор і голова Т-ва шкільної освіти, член Української Центральної Ради. Генеральний секретар (з червня 1917), згодом — міністр (січень—лютий 1918) освіти. Співредактор «Робочої газети» (1917—18). Більшовицька орг-ція Зінківського пов. засудила його на смерть, і він був убитий у Полтаві. Похований у Києві. Осн. твори: «Поэзия Котляревского» (1898), за яку дістав нагороду Петерб. АН, «Н.П. Ко-
тляревский, автор украинской «Энеиды» (1902), «Украинские шестидесятники» (1908), розвідки про Марка Вовчка, П.Мирного, Лесю Українку, М.Коцюбинського, В.Стефаника, збірки поезій «Хуторні сонати» (1899), «Степові мотиви» (1901), оповідання «На заводі», драма «Мазепа», пісні «Вже воскресла Україна», «Гей, не дивуйтесь, добрі люди», переклади укр. мовою Публія Овідія Назона «Метаморфози», Ф.Шіллера «Орлеанська діва» та ін., «Т.Шевченко яко великий митець слова» (1914), «До характеристики творчості Т.Шевченка» (1915), «Життя і твори Т.Шевченка» (1918) та ін. Літ.: Постернак С. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917—1919 рр. К, 1920; Агафонова Н. Освітня політика за часів Директорії. «Рідна школа», 1997, № 7—8; Білоцерківський В., Головченко В. І. Стешенко — подвижник на ниві українського національного відродження. «УІЖ», 1997, № 6; Хорунжий Ю. Іван Стешенко. «Урядовий кур’єр», 1999, 24 липня; Телячий Ю.В. Іван Стешенко: Трагедія українського інтелігента. В кн.: Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Збірник статей, вип. 5. К., 2001. О.В. Янковська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТЕШЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
