СТАТИСТИКА ІСТОРИЧНА (від лат. status — стан, стан справ з точки зору закону) — допоміжний міждисциплінарний напрям досліджень, який поєднує традиційний для історіографії аналіз письмових джерел з опрацюванням масових (кількісних або якісних) даних за допомогою методів мат. статистики. Оскільки характер та параметри стат. (масової числової) інформації для різних істор. періодів та регіонів є вельми різними та специфічними (а в деяких аспектах малозначущими або відсутніми), то С.і. не виокремилася як усталена істор. субдисципліна з власним предметом. Через це вона є лише допоміжним методом, використання якого може бути ситуативним, не завжди конче необхідним, і залежати від кількості та характеру істор. джерел, наявних у конкретного історика. Використання терміна «історична статистика» переважно торкається випадків, коли дослідник звертається до опрацювання значного масиву число-
вих даних з певною внутр. неоднорідністю (кількості різних артефактів (археологія), документів різного характеру та змісту, демографічних відомостей, екон. та соціологічних показників) і прагне визначити динаміку та певні закономірності формування обсягу даних, структуру масиву, що має вплинути на формулювання висновків дослідження в необхідному контексті. В силу специфіки істор. знання та особливостей його джерельної бази найбільш часто С.і. використовується при вивченні модерних сусп-в із розвинутими системами збирання і накопичення квантитативної (кількісної) інформації (переписи населення, ведення поточної демографічної та екон. статистики) та екон. історії. У галузі останньої з 1960-х рр. певної популярності набув кліометричний метод (див. Кліометрія), але явним обмежником його поширення є критерій наявності достатньої кількості емпіричного матеріалу масових екон. та стат. джерел, що знову ж обмежує його вузьким хронологічним періодом пізнього Нового часу або сучасності. У рад. історіографії найбільші здобутки у використанні С.і. належать дослідженням І.Ковальченка (1923— 95), головного редактора ж. «История СССР», який виступив у 1970-х рр. ініціатором використання кількісних методів та ЕОМ в істор. дослідженнях. Варіанти застосування нового підходу зосереджувалися у проблематиці соціально-екон. історії Росії 19 — 1-ї третини 20 ст. На поч. 21 ст., на новому етапі використання комп’ютерних технологій, у рос. науці висуваються пропозиції щодо активнішого застосування «математичного моделювання історичних процесів», але більш-менш евристичні втілення цих методологічних інновацій також обмежуються оцінками демографічних явищ і екон. процесів. Літ.: Ковальченко И.Д., Сивачев Н.В. Структурализм и структурноколичественные методы в современной исторической науке. «История СССР», 1976, № 5; Ковальченко И.Д. О моделировании исторических процессов и явлений. «Вопросы истории», 1978, № 8; Його ж. Методы исторического исследования. М., 1987; Бородкин Л.И. Клиометрия: Pro et
833 СТАТИСТИКА
М.М. Стасюк.
834 СТАТУТИ
contra (виртуальный диалог). В кн.: Экономическая история: Обозрение, вып. 7. М., 2001; Проблемы математической истории: Математическое моделирование исторических процессов. М., 2008. К.Ю. Галушко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАТИСТИКА ІСТОРИЧНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
