СТАРОСТИНСЬКІ СЕЛЯНИ — селяни старостинських маєтностей у Королівстві Польському, Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій та на інкорпорованих до їх складу укр. землях. Перебували в особистій, поземельній і судово-адм. залежності. Поділялися на кілька груп залежно від розмірів земельного держання, кількості тягла та величини й характеру повинностей. Значну роль у майновому розшаруванні селян королівщин західноукр. земель відігравали промисли. Як держателі земельного наділу зобов’язані були до виконання відробіткової (панщина), продуктової (оброк), грошової (чинш) ренти. Розміри відробітків, насамперед, залежали від площі земельного наділу. Суттєвий вплив на розміри і зміст відробіткових повинностей могли мати такі фактори, як наявність тягла, кількість робочих рук у сел. родині, заг. стан госп-ва та потреби фільварка. Домінуючу роль у структурі відробіткових повинностей відігравала регулярна панщина, абсолютні показники якої з розвитком фільваркової системи зростали. Проте з часом підвищення рівня визиску відбувалося за рахунок регламентації панщини та збільшення додаткових відробітків. На противагу підданим приватних та церк. володінь С.с. користувалися більшою особистою свободою. Рівень їхнього визиску був дещо нижчим і контролювався королів. адміні-
страцією через періодичні інвентаризації (див. Інвентарі) та люстрації і через діяльність спочатку Асесорського, а з 1580-х рр. — відокремленого від нього Референдарського (у справах селян королівщин) суду. Можливість сільс. громад у випадку зловживань старост і держателів звернутися до суду, отримати королів. охоронну грамоту-ґлейт сприяла орг. консолідації та зростанню самосвідомості С.с. Проте громади сх. укр. староств практично не зверталися до названих суд. інституцій. Значну питому вагу в структурі повинностей займав чинш (за люстрацією 1765 в королівщинах Київського воєводства 80 % підданих сплачували лише грошову ренту). Доволі часто мали місце випадки заміни відробіткових повинностей грошовими виплатами (найчастіше в маєтках, розташованих неподалік крупних торг. центрів та в передгір’ях і гірських регіонах), що сприяло розвиткові сел. ініціативи. Контакти С.с. з ринком, пошук альтернативних джерел прибутків (торгівля, промисли) вели до швидкого майнового розшарування і створювали умови для капіталіст. перебудови села. Зміні становища С.с. сприяв закон 1791 про продаж королівщин, який проголошував право на вічне спадкове держання землі, а для тих, хто її не мав і не був пов’язаний контрактними угодами, особисту свободу. Літ.: Сташевский Е.Д. История докапиталистической ренты на Правобережной Украине в XVIII — первой половине XIX в. М., 1968; Historia ch»op\w polskich. Warszawa, 1970; Маркина В.А. Крестьяне Правобережной Украины (конец XVII — 60-е годы XVIII ст.). К., 1971; FalniowskaGradowska A. Kr\lewszczyzny і starostowie w dawnej Rzeczypospolitej. Wroc»aw—Krak\w, 1984; История крестьянства в Европе: Эпоха феодализма, т. 3: Крестьянство Европы в период разложения феодализма и зарождения капиталистических отношений. М., 1986; Bardach J. та ін. Historia paЅstwa i prawa polskiego. Warszawa, 1994, 2001; Історія українського селянства: Нариси, т. 1. К., 2006. Р.В. Майборода.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРОСТИНСЬКІ СЕЛЯНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
