СТАРОДУБ — місто Брянської обл., РФ, райцентр. Розташов. на р. Бабинець (прит. Ваблі, бас. Десни). Населення 18,4 тис. осіб (2010). Істор. центр Стародубщини. С. уперше згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха при описі подій зими 1078/79, коли був спустошений половцями. Не раз згадується в літописі як значне місто Чернігівського князівства. У травні—червні 1096 С., в якому зачинився кн. Олег Святославич, облягали князі Святополк Ізяславич і Володимир Мономах. Під 1147 згадується як центр володінь кн. Ізяслава Давидовича. Згідно з археол. даними місто виникло в 2-й пол. 10 ст., імовірно, як опорний пункт київ. князів у землі сіверян. Городище (давньорус. дитинець) розташов. на високому останці підтрикутної форми (площа 1,5 га), у центрі міста (урочище Солдатська Гора). З півночі до дитинця прилягав укріплений посад площею до 25 га. У 2-й пол. 13 ст. місто пережило період занепаду, причиною якого могла бути монголотатарська навала. У серед. 14 ст. С. у складі Сіверської землі приєднаний до Великого князівства Литовського. У 1370-х рр. належав брянському і трубчевському кн. Дмитру Ольгердовичу. Взимку 1379/80 здобутий військом, посланим вел. кн.
моск. Дмитрієм Івановичем (див. Дмитрій Донськой). 1388 вперше згаданий як центр уділу, яким пізніше володіли кн. Патрикій Наримунтович та його син Олександр. Після того, як вони 1408 перейшли на службу до вел. кн. моск. Василія Івановича, уділ перейшов до кн. Сигізмунда Кейстутовича. З 1432 С. — у домені великого князя литовського. 1446—47 входив до володінь кн. Василія Ярославича Боровського. 1454 переданий кн. Івану Андрійовичу Можайському і став центром Стародубського князівства. Внаслідок того, що стародубський кн. Семен Можайський перейшов на моск. службу, місто разом з усім князівством стало належати Великому князівству Московському (з 1500 — фактично, з 1503 — юридично). Після смерті князя Василія Стародубського (1518) місто увійшло до домену великого князя московського. Містом стали керувати моск. намісники і воєводи. Під час литовсько-московської війни 1533—1537 литовськопольс. військо на чолі з Ю.Радзивіллом і Я.-А.Тарновським 30 липня 1535 розпочало облогу міста і після впертого опору захисників 29 серпня здобуло його штурмом. Місто було зруйноване, значну частину полонених стратили, очільник оборони кн. Ф.Овчина-Оболенський потрапив у полон. Уже 1536 замість знищеної фортеці росіяни збудували нові земляні укріплення
бастіонного типу, при цьому захищену ними площу було збільшено вдвічі. Під час Лівонської війни 1558—1583 бл. 1579 місто було спалене загоном запорожців. Стародубці підтримали Лжедмитрія I, а після його загибелі не визнали царя Василія Шуйського. У червні 1607 у С. Лжедмитрій II (можливо, походив зі стародубських дітей боярських) оголосив себе царем і незабаром виступив звідси в похід на Москву. У березні 1610 місто після запеклої оборони здобув загін запорожців. Місто було спалене, більшість мешканців загинули. Імовірно, у січні 1612 С. захопили поляки. 1614—18 місто було під контролем Москви, а згідно з Деулінським перемир’ям 1618 відійшло до Речі Посполитої. Місто стало центром повіту Смоленського воєводства, 1620 отримало магдебурзьке право (1666 було підтверджене моск. царем Олексієм Михайловичем) і право на проведення ярмарку. У липні 1631 сталося зіткнення між стародубськими міщанами та посланцями смоленського унійного архієпископа Льва Кревзи, які намагалися запровадити в місті унію. Під час польсько-російської війни 1632—1634 рос. війська захопили місто (18 (8) січня 1633) й утримували його до 1634. З 1635 у С. діяв монастир францисканців. На початку Національної революції 1648—1676 повстанці після тривалої облоги (червень — кінець липня 1648) захопили С. Остаточно під контроль Війська Запорозького місто перейшло не пізніше 1653. С. став центром сотні у складі Ніжинського полку і резиденцією наказних стародубських полковників. 1663 було утворено окремий Стародубський полк. Під час Північної війни 1700—1721 в 1708 шведи мали намір захопити С., щоб тут зимувати, але місто було вчасно зайняте рос. кіннотою. У 17—18 ст. С. був значним торгово-ремісничим центром із населенням не менше 5 тис. осіб (у 1769). З 1781 С. — повітове місто Новгород-Сіверського намісництва, з 1797 — Малоросійської губернії, з 1802 — у складі Чернігівської губернії. Наприкінці 19 ст. у С. було 22 церкви, містився
окружний суд, було відкрито чол. прогімназію. Населення становило 12,5 тис. осіб (1897), діяли невеликі пром. підпр-ва, кустарні підпр-ва з вир-ва котлів і дзвонів. 1900 було споруджено залізницю Унеча (нині місто Брянської обл., РФ) — С. 1908 в місті з ініціативи О.Рубця (професор Петерб. консерваторії, який після втрати зору і виходу у відставку жив у С.) відбувся з’їзд «спадкоємців» П.Полуботка — претендентів на його міфічне золото. З листопада 1917 С. — у складі Української Народної Республіки. У травні—листопаді 1918 зайнятий нім. військами, входив до Української Держави. У кількох кілометрах на схід від С. починалася «нейтральна зона». 24 листопада 1918 захоплений більшовицькими військами. З травня 1919 — у складі РСФРР (у Гомельській губ.), з 1926 — у Брянській губ., з 1929 — у Зх. обл., з 1937 — в Орловській обл. Окупований гітлерівцями з 18 серпня 1941 до 22 вересня 1943. З 1944 — у складі Брянської обл. У рад. час в місті було знесено більшість храмів. Пам’ятки арх-ри: собор Різдва Христового (після 1677), Богоявленська церква (1789), Свято-Микільська церква (1803), тюремний замок (1826). Краєзнавчий музей (у будинку Миклашевських). Літ.: Кирпичников А.Н. Крепости бастионного типа в средневековой России. В кн.: Памятники культуры: Новые открытия: 1978. Л., 1979; Шинаков Е.А., Ющенко Н.Е. Стародуб и его округа в конце X — XII вв. (некоторые итоги изучения). В кн.: Слов’яни i Русь у науковiй спадщинi Д.Я. Самоквасова. Чернiгiв, 1993; Коваленко В.П., Шинаков Є.О. Літописний Стародуб: До питання про локалізацію. В кн.: Любецький з’їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі. Чернігів, 1997; Поклонский Д.Р. Стародубская старина: XI—XIX вв.: Исторические очерки, кн. 1. Клинцы, 1998; Русина О.В. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. К., 1998; Свод памятников архитектуры и монументального искусства России: Брянская область. М., 1998 (http://www. debryansk.ru/ ~mir17/svodpam8.htm); Ленченко В. Полкове місто Гетьманщини Стародуб та його пам’ятки. «Пам’ятки України», 2005, ч. 1; Кром М.М. Стародубская война (1534—1537): Из истории русско-литовских отношений.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРОДУБ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
